Текст підготовлено для Децентралізації.
Сфері культури завжди було непросто, а потім вона ще й отримала удар від пандемії коронавірусу. Після широкомасштабного вторгнення видатки на галузь урізали, щоб спрямувати більше коштів на оборону.
Але війна – не вирок культурі. Бучацька громада на Тернопільщині не лише знайшла гроші на цю сферу, а й забезпечила своїм мешканцям куди якісніше дозвілля! Як їй це вдалося і де стали в пригоді політики, напрацьовані раніше разом із Центром спільних дій? Зараз розповімо.
Раніше ми також розповідали, як громади реформують медицину, освіту та сферу управління побутовими відходами
Сучасні культурні хаби замість старих будинків культури
Бучацька громада утворилася у 2020 році. У власність вона отримала 27 бібліотек, 14 будинків культури та 20 клубів. Лише три заклади знаходяться в Бучачі, інші – у селах. Тепер їх утримують коштом громади, а не з держбюджету.
У 2021 році, на початку співпраці з Бучацькою громадою, аналітики Центру спільних дій провели опитування, щоб визначити проблеми, які турбують мешканців. Люди розповіли, що не ходять у заклади культури в деяких селах, бо ті насправді не функціонують. До того ж приміщення подекуди були в поганому стані, з опаленням – проблеми, тож взимку там перебувати взагалі важкувато.
“Громади нині заручники ситуації. З одного боку, немає фінансування, з іншого – жителі проти ліквідації. Адже коли будинки культури закриють, місцева влада все ще матиме в комунальній власності будівлі, які занепадають,” – пояснює аналітикиня Центру спільних дій Роксолана Нестеренко. Аналітики Центру запропонували сценарії розвитку культурної сфери в громаді й дали рекомендації.
Після цього громада вирішила створити три центри культурних послуг (ЦКП) на базі будинків культури та бібліотек сіл Язловець, Бариш і Переволока. Вони мали б стати культурними хабами. Якщо обʼєднати декілька закладів, то вдасться акумулювати гроші. І вже на них можна зробити ремонт, оновити технічну базу й найняти працівників. Так люди з навколишніх сіл мали б куди приїхати провести дозвілля – до затишного відремонтованого хабу, а старі будівлі не пожирали б гроші громади.
Створювати ЦКП рекомендує і новий закон про культуру. Тож аналітики склали детальний покроковий план дій та виклали орієнтовний кошторис для реформування у політиці створення сучасних і доступних закладів культури.
“Повноцінну роботу зі створення культурних центрів перервала війна. Раніше з держбюджету нам виділяли дотацію на цей проєкт. Нам було дуже зручно й ми працювали над цим. Але на 2023 рік центральна влада не заклала гроші на продовження цього напряму. А силами міського бюджету наразі повноцінно не вдається реорганізувати заклади культури”, – розповідає директорка відділу культури, молоді та спорту Бучацької громади Оксана Пискливець.
Нині, щоб втілити цей масштабний проєкт повністю, громада чекає на реорганізацію на вищому рівні й на остаточні рішення Мінкульту. А тим часом місцеве самоврядування працює над тим, щоб обʼєднати міський будинок культури з централізованими клубними закладами.
“Щоб зекономити кошти громади, в будинках культури залишили по одному працівнику. А одна людина в селі в клубі не може щось змінити. Тому ми зʼєднували два-три села, і два директори будинків культури чи художніх керівники спільно працювали над програмою, створювали її. Тобто можна сказати, що Центр культурних послуг уже діяв у нас на практиці. Але поки це не оформили юридично”, – ділиться Оксана Пискливець.
Опитування допомогло місцевому самоврядуванню почути запит людей. Відділ культури відремонтував будівлі, які були в критичному стані. Крім того, у 2023 році в громаді опалювали всі будинки культури. Підлатали також там, де протікав дах. А на два будинки культури склали кошторисно-проєктну документацію, щоб відремонтувати покрівлю вже у 2024 році.
Війна – не вирок для культурної галузі. Але є умова
Культура під час війни не перестає існувати. По-перше, вона допомагає людям підтримувати психологічне здоровʼя у важкий час. А по-друге, в культурних центрах гуртуються волонтери. У Бучачі, наприклад, у всіх будинках культури почали плести сітки. “Влітку була зелена, потім – жовта, осіння. Зараз плетемо білу та сіро-чорну в колір землі”, – розповідає очільниця відділу культури. Один лише Підзамочківський будинок культури звʼязав уже 92 сітки.
Що ж до дозвілля, то в Бучацькому будинку культури поставили лялькову виставу, з якою актори їздять по селах громади. Її показують в школах і клубах. Квиток коштує 50 гривень, й ці кошти йдуть на ЗСУ.
Бучацька громада також прихистила чимало людей з окупованих територій та прифронтових міст, відтак подалася й виграла грант на 8,5 тис. доларів для підтримки переселенців. “Для них ми робили знижки на культурні послуги, взагалі грошей намагаємося з внутрішньо переміщених осіб не брати”, – ділиться Оксана Пискливець. Місцева бібліотека також створила для них простір, де вони могли б збиратися й проводити заходи.
До співпраці з Центром спільних дій заклади культури Бучацької громади фактично не надавали платних послуг. Тож аналітики запропонували впровадити та врегулювати платні сервіси й громада дослухалася. Наприклад, відвідати музей для дорослих коштує 30 гривень, з екскурсією – 100 гривень.
Постійно діють тарифи у музичній і художній школах. Із досягнень цього року – збільшили плату за оренду приміщення будинку культури. Ним, зокрема, користуються артисти, які приїжджають із концертами. Орендар має сплатити будинку культури 10% виручених коштів. Для подій чи зустрічей можна за 300 гривень орендувати приміщення бібліотеки. А всього за 50 гривень там можна організувати фотосесію.
“Деякі громади на час війни скасували платні послуги. Тепер вони говорять, що зробили велику помилку, і я з цим погоджуюся. Бо якщо батьки не платять за навчання, то й дитину так не контролюють. У нас найбільша плата – 220 гривень на місяць. Це не дуже багато, але якщо платити одразу за пів року, то сума більш відчутна. Тоді мама чи тато вже стежать, щоб дитина відвідувала заняття”, – констатує Оксана Пискливець.
Так громада успішно втілила рекомендацію Центру спільних дій – залучати кошти із грантів та платних послуг для того, щоб було за що зробити ремонти й опалення, купити новішу техніку, зберегти зарплату працівникам і навіть відремонтувати укриття в будинку культури.
Також відділ культури зміг оновити книги в бібліотеках. Літературними новинки люди обмінюються між закладами. Частину книг закупили, щось отримали завдяки грантам. Читання стало особливо популярним серед старшого покоління після того, як закрили місцеву газету. У громаді відновилися три дорослих хорових колективи – вони чимало репетирують і виступають у сезон колядок. Діти ж беруть участь у вертепі.
Тобто Бучацькій громаді вдалося не лише знайти гроші на культурну сферу, а й охопити культурними послугами (а значить – якісним дозвіллям) різні категорії громадян – від дітей до пенсіонерів.
Війна не стала вироком для культурної сфери в громаді, але тут було кілька умов. Місцеве самоврядування почуло запит мешканців, розробило план дій і отримало допомогу в його реалізації, в тому числі й від Центру спільних дій.
Чому навіть очевидно хороші реформи дратують?
“Наша співпраця з Центром спільних дій почалася, коли я тільки-но прийшла на роботу. Це мені дуже допомогло, адже аналітики деколи по тезах казали, що треба робити й ми спільно розбиралися”, – пригадує директорка відділу культури Бучацької громади Оксана Пискливець. Але визнає, що такий позитивний відгук був не завжди.
“Коли ми працювали, нас часом злила інформація, яку ми отримували від Центру спільних дій. Здавалося, щойно навалюється багато робити, якісь звіти, одразу нам пишуть аналітики із запитом чи завданнями. Але якщо відкинути ці моменти, це дуже дисциплінує”, – усміхається чиновниця.
Справді, у місцевого самоврядування щодня повно роботи, адже саме воно розв’язує нагальні проблеми громади. І будь-які зміни, хай навіть найкращі, вимагають від людей додаткового ресурсу й зусиль. На додачу, їм буває важко відстежити власний прогрес, і це неабияк демотивує. Тому дуже важливо, коли роботу може оцінити сторонній спостерігач – тоді можна побачити реальну картину, каже Оксана Пискливець.
Конструктивний відгук можуть давати й мешканці громади, тож місцевій владі варто запитувати в них про ефективність та користь ухвалених рішень. Тепла бібліотека з новими книжками, гурток танців, концерти – це те, що не можна не помітити.
Культура, якісне дозвілля – це і про ліпше самопочуття в складні часи, і про соціальні звʼязки для дорослих, і про розвиток для дітей. Здавалося б прості, але надважливі для людей речі, особливо під час війни.
