“Гуманітарна місія” Центру спільних дій

Громади, які приймають переселенців: проблему ліжкомісць вирішили. На черзі – їжа   

За перший місяць російської агресії проти України понад 10 мільйонів осіб покинули свої оселі. З них 6,5 мільйонів оселилися у громадах, яких бойові дії зачепили менше. Війна змінила і пріоритети діяльності Центру спільних дій. До стабільних напрямків роботи організації — аналізу державної політики і залучення громадян до прийняття рішень на різних рівнях — додалась допомога людям, які вимушені покинути власні оселі. За перший місяць війни волонтери Центру спільних дій допомогли знайти притулок більше трьом тисячам осіб.  

 «Деякі громади опинилися у ситуації, коли у них населення збільшилось у два, а то й у три рази. Фінансової підтримки їм одразу не надали. Власні ресурси громад обмежені. З одного боку, вони намагаються економити і знайти партнерів серед міст-побратимів закордоном, але не усі  спроможні швидко зорієнтуватись та налагодити такі партнерства. Особливо ті громади, які запрацювали після місцевих виборів 2020 року. Саме вони найбільше потребують допомоги зовні від людей, які можуть допомогти як матеріально, так і порадою», – пояснює заступниця виконавчого директора з питань організаційного розвитку Центру спільних дій Марта Семеряк. 

Із такими міркуваннями Центр спільних дій зайнявся ще і постачанням гуманітарної допомоги громадам, які приймають внутрішньо переміщених осіб. Сформували перелік громад заходу України і опитали понад 113 з них. У частині громад відповідали, що у них все є. Інші громади переважно просили допомоги з підготовкою ліжкомісць для розміщення переселенців, рушниками чи засобами гігієни. На сьогодні, Центр спільних дій постійно тримає контакт із представниками понад 20 невеликих об’єднаних територіальних громад західних областей. Особлива увага – до «молодих громад», які виникли після місцевих виборів 2020 року. 

Питання грошей і логістики 

У Центрі спільних дій вирішили у жодному випадку не дрейфувати у бік того, щоб збирати гроші на допомогу переселенцям. Тим більше, що цим ефективніше займаються профільні гуманітарні організації, громадяни та держава.  

«Ми не можемо перетворитись на гуманітарну чи благодійну організацію. Намагаємось закривати потреби громад із розумом. Комунікувати з громадами про те, що дійсно їм треба. А потім – комунікувати з людьми, які можуть закрити потребу», – пояснює фінансовий директор Центру спільних дій Володимир Желізко.  

Відповідно, в організації спробували домовитись про переспрямування частини бюджету з тими, хто фінансує більшість діяльності Центру спільних дій у мирний час – міжнародними фондами. 

 

«У перший тиждень після оголошення, що Росія наступає на Україну, я написав багато листів донорам з проханням, щоб вони продовжили надавати гроші на виконання проєктів, адже банківська система працює. А інші гроші передбачені на активності чи на оренду, на те, що в нинішніх умовах не має сенсу, запропонував витратити на гуманітарну допомогу», – пригадує Володимир Желізко.  

«Більшість донорів були готові підтримати будь-які наші рішення, оскільки вважають нашу організацію відповідальною. Ми отримали дозвіл переформатовувати фінансування відповідно до нашого бачення ситуації», – каже Марта Семеряк. 

На гуманітарні потреби організація уже витратила 30,5 тисяч доларів. Це і кошти одного з донорів організації — НЕД, і власні кошти організації, отримані шляхом фандрейзингу від наших читачів та слухачів, і кошти від програми стажувань Professional Fellows Program, які отримала від програми її випускниця та передала організації у розпорядження. 

«Сума у тридцять з половиною тисяч доларів звучить доволі суттєво. Вартість спального місця 1 150 гривень. І виходить, що майже вісім сотень людей змогли нормально переночувати, а не спати в машині на холоді чи незрозуміло де на підлозі», – розмірковує Володимир Желізко. 

Доступні кошти витратили, переважно, на закупівлю спальних місць, для людей, які прибувають у громади на заході України. 

«Ми зібрали базу виробництв на заході України, які могли б відшивати партії товару. Волонтери обдзвонювали ці підприємства і питали, що вони мають на складах. Ми обрали того, хто швидко міг надати необхідну кількість і усі супровідні документи. Так знайшли компанію, яка закрила майже тисячу спальних місць, а також допомогла знайти перевізників, які надають послуги дешевше за інших», – розповідає Володимир Желізко. 

Гнучкість довелось проявляти і в тому, як привозити допомогу у місця, де її потребують. За словами Володимира, організація обирає оптимальні способи доставки з огляду на віддаленість громад від постачальника та інших громад, яким допомагає Центр спільних дій. 

Також Центр допомагає спрямувати отриману гуманітарну допомогу від друзів з-за кордону в ті громади, яким справді така допомога потрібна. Таким чином організація своїми силами вже розібрала та переслала і різні громади декілька гуманітарних вантажів. 

Їжа – новий виклик для громад, які приймають внутрішньо переміщених осіб 

За словами Марти Семеряк, справи у громадах, із якими Центр спільних дій тримає контакт, розвиваються дуже динамічно. Громади швидко вчаться, переймають нові процедури і налагоджують співпрацю. За перші 50 днів широкомасштабної війни громади переважно вирішили, де розміщувати людей і скільки людей можуть прийняти. На цю кількість осіб вони уже закупили чи отримали достатню кількість ковдр, матраців, подушок, чайників, пральних машин, засобів гігієни і обігрівачів.  

«А десь на четвертий тиждень війни почали надходити запити стосовно їжі. Ми їжі, поки що, не закуповували, але наші друзі і колеги передавали гуманітарну допомогу із Польщі. Ми ці продукти відправили у вісім громад. Запит на їжу продовжує рости. Приїжджає дуже багато соціально вразливих груп. Відповідно, зараз намагаємось налагодити співпрацю із великими організаціями, які можуть надавати гуманітарну допомогу у вигляді їжі», – зазначає Марта Семеряк. 

За її словами, потреба у їжі у громадах, які приймають переселенців, залишиться надовго. І її не можна вирішити силами однієї організації чи громади, а потрібна координація із державною або місцевою владою, українськими і міжнародними організаціями.  

«Ми вирішили підійти до вирішення цього питання системніше, ніж закривання дір. Шукаємо способи координації гуманітарної допомоги, яка йде. Якщо люди готові підтримувати тил, то ми готові допомагати координувати, щоб їжа надходила тим, кому дійсно потрібна. Адже передавати 150 кг їжі, наприклад, у велике місто, яке має багато міст-побратимів це – крапля в морі. А передати ту ж саму кількість їжі у меншу чи щойно створену громаду – це зовсім інше», – пояснює Марта Семеряк. 

Державні органи і місцеве самоврядування продовжують працювати над захистом національних інтересів і допомагати постраждалим від воєнного конфлікту. Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук, наприклад, звітує про ініціативи, які підтримує парламент для полегшення умов ведення бізнесу і підтримки переселенців. Заступник міністра аграрної політики та продовольства Тарас Висоцький прогнозує, у 2022 році можуть обмежити експорт курятини і овочів для того, щоб підтримати українських споживачів. Міністр інфраструктури Олександр Кубраков прогнозує, що після закінчення війни можна буде відбудувати зруйновані споруди і житло. А заступник голови Офісу президента Кирило Тимошенко обіцяє, що тим, хто втратив житло, його нададуть після проголошення миру. 

Утім, майже усе це відбудеться після закінчення війни. Тому зараз не можна переставати працювати над тим, щоб мир настав. А ті, кого зачепила війна, зустріли його у спокої і, хоча б, відносному комфорті.  

Як реакція на війну, Центр спільних дій до аналізу рішень влади і моніторингу роботи місцевого самоврядування додає нові продукти. Журналістка Центру спільних дій Марія Очеретяна веде подкаст “Один одному” про життя громад, які приймають переміщених осіб і створює репортажі про роботу волонтерських ініціатив. 

Також, Центр спільних дій на два місяці продовжив подачу робіт на конкурс плакатів і відеопродуктів “Країна сама себе не зробить”.