Текст підготовлено для “Дзеркало тижня“.
Три десятиліття народ і влада існували наче в паралельних світах. Звісно ж, саме українці час до часу обирали тих, хто ними керує і інколи навіть скидали їх. Проте недовіра виборців до результатів свого вибору зростала дуже швидко. Через що владні інституції мали традиційно низький рівень підтримки суспільства. Так наче влада була чужорідною для народу. Ніби вона й досі була не своєю українською, а як і колись колоніальною чи окупаційною.
Здавалось би так буде продовжуватись до безкінечності. Але війна все змінила. Чи не вперше соціологічні дослідження демонструють високий рівень довіри народу до влади. Найвищий рейтинг схвалення у Президента – 83%. Уряду і Верховній Раді довіряють близько половини громадян України.
Для такої докорінної зміни суспільного ставлення є вагома причина – попри всі ризики, несприятливі прогнози та загрозу життю владна верхівка залишилась із своїм народом на початку вторгнення. І продовжувала діяти в унісон зі всією країною. Так, багато владних рішень і в період підготовки до можливого вторгнення і під час війни були і є далекими від ідеалу. Їх справедливо критикують медіа та не сприймає суспільство, сподіваючись, що влада чує. Як би ударно не працював бюджетний Марафон “Єдиних новин”, час інформаційної тиші пішов разом із розбитим бліц-кригом росіян минулої весни. Тепер помилки називаються відразу, як тільки небажання влади їх виправляти заважає нам перемагати. І росію. І себе. Поки що вдається утримувати баланс між зовнішнім і, на жаль, відкритим внутрішнім фронтом. Де роз’їдати країну зсередини продовжують корупція, некомпетентність та кумівство.
Але сам факт того, що владі, армії та пересічним українцям вдалось зберегти незалежність держави говорить, що у нас все є шанс не тільки перемогти (якою може бути наша перемога — тема окремої розмови), але і відродити себе знов. Адже попри всі зусилля ворога ми незалежні. І не лише завдяки героїзму сотень тисяч українців на полі бою, а й внаслідок правильних та своєчасних рішень влади, яких за час війни було чимало.
Негайна відсіч ворогу: рішення про використання Збройних Сил, мобілізація, воєнний стан та створення Ставки ВГК
Вранці 24 лютого 2022 року регулярні війська російської федерації перевели війну, яка тривала уже вісім років, на новий рівень – розпочали відкрите широкомасштабне вторгнення. Воно супроводжувалося масованими ракетними ударами та спробою ворога чим швидше дістатися столиці.
В ті перші години і дні було вкрай важливо, щоб влада функціонувала і приймала рішення. Тому першим здобутком є те, що вже у перший день війни Президент прийняв три ключові рішення для оборони держави. Перше – про використання Збройних Сил. Указ дає армії формальні правові підстави вести воєнні дії.
Друге – оголошення загальної мобілізації, що дозволило армії поповнитись людьми та залучити до оборони всі ресурси держави. І нарешті, третє рішення – запровадження воєнного стану. З ним у наше життя увійшли комендантська година, військові адміністрації й інші заходи і обмеження, які забезпечують функціонування держави в умовах війни. Також президент зробив Ставку ВГК одним із ключових інструментів обговорення рішень щодо війни.
Надалі Верховна Рада підтримала усі ці рішення, що дозволило на повну запустити українську воєнну машину. Зараз ці рішення виглядають банально і трішки звично, бо воєнний стан і мобілізацію продовжують кожні кілька місяців. Однак, на той момент було важливо продемонструвати, що держава може і буде себе захищати усіма силами та ресурсами. Тому їхнє символічне значення навіть більше за правове.
Шкода, що у 2014-му не було прийнято цих важливих та потрібних рішень.
Все для фронту: зміни до Державного бюджету та видатки на оборону в Державному бюджеті 2023 року
На момент початку широкомасштабного вторгнення видатки на потреби Міністерства оборони, через яке фінансуються Збройні Сили, становили близько 130 мільярдів гривень. Така сума лише частково задовольняла потреби війська в умовах бойових дій низької інтенсивності, які тривали на Донбасі. Звичайно ж, вона й близько не відповідала масштабу тих завдань, які постали перед армією починаючи із 24 лютого 2022 року.
Через це впродовж минулого року народні обранці аж 12 разів вносили зміни до Державного бюджету. Як правило в них ішлося про розподіл коштів міжнародної фінансової допомоги та виділення значних сум на потреби сектору безпеки і оборони. Як наслідок до кінця року такі видатки зросли до 920 мільярдів гривень – у сім разів у порівнянні із сумою, яка була на початку року.
У Державному бюджеті на 2023 рік Уряд теж спрямував всі доступні ресурси на захист країни. В першій його редакції Міністерство оборони отримало близько 760 мільярдів гривень. А після чергових змін сума зросла до 1,1 трильйона гривень. Це означає, що практично всі свої доходи держава спрямовує на оборону.
Всі до зброї: національний спротив і участь цивільних у війні
Ще до початку широкомасштабного вторгнення Верховна Рада ухвалила Закон про національний спротив. Його наріжним каменем є ідея залучення всього населення держави до її оборони. Закон передбачав створення Сил територіальної оборони у якості масового територіального резерву для захисту свого дому та Батьківщини. Також він врегульовує питання руху опору. Той по суті є партизанським рухом на окупованих територіях під орудою Сил спеціальних операцій. Закон запровадив підготовку громадян до національного спротиву: дав кожному українцю змогу отримати вміння та навички потрібні, щоб захищати себе і країну.
А вже після 24 лютого 2022 року Верховна Рада до кінця врегулювала участь цивільних осіб в обороні держави. Зокрема закон дозволив громадянам та іноземцям на період воєнного стану отримувати вогнепальну зброю та боєприпаси до неї і брати участь у відсічі та стримуванні агресії росії. Таким чином кожен цивільний отримав змогу абсолютно легально знищувати ворога навіть не перебуваючи на військовій службі. І чимало українців своїм правом скористалися і зробили свій внесок в оборону держави.
Економічний вимір війни: персональні та секторальні санкції проти росії
До широкомасштабного вторгнення держава в особі президента намагалась протидіяти російським впливам за допомогою персональних санкцій. У ті часи вони не завжди були виправдані з точки зору права, бо застосовувались до власних громадян, яких натомість мали би судити.
Однак, після 24 лютого санкції стали цілком виправданим інструментом захисту національних інтересів. І президент практично щомісяця застосовує цей механізм. Також держава перейшла від персональних до секторальних санкцій. Їх застосовують щодо цілих секторів російської економіки задля того, щоб зменшити ворожі впливи на нашу економіку і завдати шкоди економіці противника.
За час війни запроваджених санкцій стало настільки багато, що державі довелось їх систематизувати і звести в єдине місце. Для цього був створений єдиний портал санкцій, а також законом створили державний реєстр санкцій.
Санкційні заходи є одним із елементів протидії російському впливу на українську економіку, фінанси та суспільство.
Відшкодувати знищене: конфіскація майна агресора без компенсацій
Ще одним засобом ослаблення ворога є позбавлення його компаній та пов’язаних олігархів майна на території України. Такий крок є цілком логічним з огляду на масштаб злодіянь та руйнувань спричинених росією. Через це одразу після початку вторгнення Верховна Рада врегулювала засади вилучення в Україні російської власності.
Завдяки таким нововведенням Україна отримала змогу здійснювати примусове вилучення власності російської федерації без будь-якої компенсації його вартості. Також Закон дає право притягувати до відповідальності російську федерацію, зокрема вимагати відшкодування шкоди внаслідок війни і стягувати цю шкоду.
По суті, ухвалений закон має нівелювати той економічний вплив на нашу державу, який росія свідомо і систематично чинила десятиліттями. І нерідко використовувала як окремий засіб агресії проти України.
Прощання з російською церквою: виселення із головних храмів та перехід на новий календар
Сучасна росія не нехтує жодними засобами для знищення України. Тому їй вдається поєднувати радянський культ Другої світової із пропагандою через релігію завдяки широкому поширенню в Україні Московського патріархату.
Тож зовсім не дивно, що наша держава вимушена захищатись від ворога й у релігійній площині. Для цього влада зробила декілька кроків, які розривають зв’язок українського суспільства з російською церквою.
По-перше, в березні 2023 року Кабмін визнав таким, що втратило чинність розпорядження про передачу Українські православній церкві (МП) в безоплатне користування комплексу будівель і споруд Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (чоловічий монастир). Цим рішення УПЦ МП усунули від користування будівлями Києво-Печерської Лаври, що окрім практичного має і символічне значення.
По-друге, в червні цього року Президент ініціював зміну дати трьох релігійних свят. Закон встановлює дату святкування Різдва Христового 25 грудня і переносить дати святкування Дня Української Державності (з 28 липня на 15 липня) та Дня захисників і захисниць України (з 14 жовтня на 1 жовтня). Таким чином, відходячи від поширеної у росії традиції відзначення релігійних свят за юліанським календарем.
Не спільна історія: нова дата святкування Дня памʼяті та перемоги у Другій світовій війні
Російський вплив на нашу державу був не лише фінансовим та економічним. Чи не важливішими були нематеріальні механізми. Зокрема, викривлене трактування спільних сторінок минулого. Особливо у питаннях, що стосуються трактування подій часів Другої світової війни, які є одним із осердь сучасного російського імперського культу. Спекулюючи на цій темі росія традиційно намагалась розпалювати внутрішні конфлікти всередині України.
Через це закономірно, що вже в травні 2023 року Верховна Рада підтримала ініціативу президента встановити День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 року замість 9 травня – 8 травня. Таке рішення сприяє відходу від російського погляду на Другу світову. Також воно сприяє утвердженню в Україні європейської традиції відзначення дня завершення Другої світової війни у Європі.
Зрештою воно акцентує увагу суспільства на людському вимірі війни – на горі і втраті, яка зруйнувала долі цілого покоління. А не на величі однієї тоталітарної імперії, яка здобула перемогу над іншою тоталітарною імперією. Такий підхід відповідає сучасному гуманістичному погляду на історію і вшановує пам’ять про ті події куди більш щиро, ніж лоск парадів на Червоній площі.
Допомога своїм: підтримка ВПО і мешканців звільнених громад
З початком широкомасштабного вторгнення Уряд намагається реагувати на спричинені війною гуманітарні проблеми та потреби внутрішньо переміщених осіб. Зокрема, він ухвалив кілька постанов, які допомагають людям, що вимушено покинули свої домівки. Серед них допомога переселенцям на проживання в розмірі для осіб з інвалідністю та дітей — 3000 гривень; для інших осіб — 2000 гривень. Також Уряд запровадив систему верифікації цих виплат, щоб кошти спрямовувались тим людям, які їх справді найбільше потребують.
Також Кабмін вирішив заохотити громадян надавати своє житло у якості прихистку для внутрішньо переміщених осіб і запровадив тим домогосподарства, які прихистили нових мешканців. Разом із активною участю громад, які приймають переселенців, такі заходи дозволили забезпечити практично всіх переселенців новою тимчасовою домівкою.
Іншою формою турботи про своїх мешканців є грошова допомога евакуйованим особам та мешканцям звільнених територій. Її розмір такий же, як для вимушених переселенців. Разом із різноманітною гуманітарною допомогою вона забезпечує потреби населення, яке постраждало від війни та окупації. І демонструє, що держава нікого не залишить сам на сам із бідою.
Рух до ЄС: євроінтеграційні закони
Розрив із росією ніколи не буде повним без повноцінного перетворення України на державу Заходу. Вступ у ЄС є однією із передумов досягнення цієї стратегічної мети держави. Війна створила можливість зрушити це питання з мертвої точки. Європейська Рада на саміті у Брюсселі 23 червня 2022 року надала Україні статус кандидата в Європейський Союз за умови проведення ряду реформ.
Щоб рухатись далі Україні було необхідно прийняти цілий ряд євроінтеграційних законів та рішень. Серед них:
- реформа Конституційного суду;
- продовження судової реформи;
- продовження децентралізації
- протидія корупції, включно з призначенням керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
- боротьба з відмиванням коштів;
- втілення антиолігархічного закону;
- узгодження аудіовізуального законодавства з європейським;
- зміна законодавства про нацменшини.
Фактично всі ці вимоги наша влада виконала незважаючи на те, що є проблеми з певними із цих законів. Тому формальних перешкод для вступу у ЄС в нас залишилось мало. А далі справа за політиками України та Євросоюзу.
Шлях до НАТО: меморандум про поглиблення співпраці та виконання зобовʼязань
Логічно, що крім економічної інтеграції в структури західного світу в української влади є величезне прагнення бути під єдиною безпековою парасолькою – стати членом НАТО. В листопаді 2022 року Верховна Рада прийняла Меморандум про поглиблення співробітництва з НАТО. Він декларує впровадження у Збройних Силах сучасних технологій комунікації, обробки даних та управління військами. Також має на меті сприяти досягненню Збройними Силами взаємосумісності з арміями НАТО у питаннях систем зв’язку та інформації.
Однак, вступ у НАТО – суто політичне питання. І його вирішення буде прямо залежати від результатів війни. А також від нашого розуміння, що практика брати зобов’язання і потім їх затягувати, зривати — тепер буде згубною і треба виключити подібне, заради зміцнення довіри з партнерами.
… Україна йде краєм прірви і героїчно за допомогою партнерів чинить опір російській агресії. Кожен незалежний день нашої держави оплачується кров’ю простих людей.
Однак підсумок війни за незалежність також залежатиме від того, наскільки саме влада готова буде ухвалити ще п’ять, десять і більше ключових рішень, аби перемогти корупцію, ліквідувати некомпетентність в системі держуправління та вичистити з посад кумів та «своїх людей». Це дозволить зробити вступ до ЄС реальністю, а не порожньою мрією.
