Санкції проти Козака: шкурка vs вичинка

04 Лютого 2021
Санкції проти Козака: шкурка vs вичинка
Головна > Аналіз рішень > Санкції проти Козака: шкурка vs вичинка

Олег Рибачук для НВ

За тиждень емоції вщухнуть, і залишаться сухі факти. А вони не такі ж приємні, як перша реакція

Важко описати словами вибух позитивних емоцій українців від блокування так телеканалів «групи Медведчука», якими формально володіє нардеп Тарас Козак. Це ейфорія, схожа на сп’яніння, але після нього завжди приходить похмілля. Із санкціями на NewsOne, 112 та ZIK буде так само. За тиждень емоції вщухнуть, і залишаться сухі факти. А вони не такі ж приємні, як перша реакція.

Україна, як і будь-яка держава, яка є демократією, дає кожному базовий набір прав і гарантій від свавілля з боку державного Левіафана. Уявіть, що це такий собі бейбі-бокс з пелюшками, рушниками та іншими речами, необхідними для новонародженого. Його отримують всі, хто народився. Як ті, хто виростуть хорошими людьми і будуть працювати на благо країни, так і ті, хто виростуть негідниками і будуть українцями лише за паспортом, а на ділі знищуватимуть країну. 

З правами людини так само. Їх отримують всі, хто має правовий зв’язок з державою. В нашому бейбі-боксі прав людини є такі речі, як право на справедливий суд і презумпція невинуватості. Вони означають, що жодна людина, яка перебуває під владою України, не буде притягнена до відповідальності якось по-іншому, окрім вироку суду, та виключно внаслідок об’єктивного доведення її вини.

Однак є і протилежні випадки. Коли певна особа перебуває поза владою держави, але створює їй загрозу. На це держава також мусить реагувати.

Для таких випадків є інструмент санкцій. Він дозволяє політичним рішенням, тобто без вироку суду, створити для іноземної держави, фізичної чи юридичної особи такі негативні наслідки, які мають відбити в неї бажання заподіяти шкоду нашим національним інтересам.

Варто розуміти, що інститут санкцій як правова категорія походить із закріпленого статутом ООН права держави на самооборону. І, відповідно, є виключно міжнародно-правовим засобом. Тобто таким, що не може бути застосований всередині своєї країни. Просто кажучи, для своїх негідників у нас є закон і суд, а для чужих — санкції. Тому варто очікувати що застосування санкцій до тих, кого б мав судити український суд, закінчиться тим, що саме суд скасує указ президента, а ми з вами заплатимо компенсацію Козаку і компанії, що мене зовсім не тішить.

Наостанок хотілось би сказати кілька слів про причини такої позитивної реакції суспільства на санкції. Як на мене, вони прості й очевидні – люди зачекалися справедливості. Зачекалися настільки, що готові втішатись навіть її дуже тимчасовим муляжем. Хоч десь глибоко у душі всі розуміють, що це лише тимчасова перемога, яка закінчиться черговим розчаруванням. Пам’ятаєте, як схвально соцмережі відгукувалися на смітникову люстрацію діячів режиму Януковича? То маєте і пам’ятати те, що переважна більшість з них залишилися публічними політиками і навіть отримують зарплату з податків українських громадян. Тимчасове перебування в смітнику навесні чи влітку 2014 цьому ніяк не завадило.

Не менше за справедливість українців приваблює те, що українська держава нарешті почала проявляти свою силу. Особливо до тих, хто є публічним адвокатом інтересів країни-агресора і намагається гнути лінію ворога в органах державної влади. Це нормально. Держава справді має бути силою, здатною постояти за себе і за своїх людей.

Тепер нам ще треба навчитись не просто мати силу, а бути мудрою силою. І застосовувати такі засоби, які не залишать ворогу жодного шансу на реванш.

Тут варто вкотре пригадати хрестоматійну історію про те, що легендарного гангстера Аль Капоне посадили в тюрму не за бандитизм, а за ухилення від сплати податків. Цим держава показала, що навіть у тих випадках, коли не може довести вину у бандитизмі чи інших злочинах, вона все одно може усунути загрозу суспільству в рамках свого власного правового поля, а не б’ючи свавіллям на свавілля. Нам, як державі, теж треба вчитись так діяти. Нам теж треба мати мудрих політиків і свої ефективні спецслужби, професійну прокуратуру і справедливий суд, які будуть кулаком нашої демократії.

Всі ці складові демократії потрібні для того, щоб в громадян не виникало когнітивного дисонансу: «А як це так, що люди та їхні компанії потрапили під санкції ввечері, а вже зранку вони виступають з трибуни парламенту?»

А отак.