Президент Зеленський: підсумки річного володарювання

21 квітня 2020 року минув рівно рік з моменту другого туру президентських виборів в Україні. Переконливу перемогу здобув Володимир Зеленський: його підтримали 13,5 млн виборців (73,22% громадян, які прийшли на вибори). Під час передвиборчих перегонів кандидат Зеленський зробив велику кількість обіцянок щодо реформування України, які закріпив у своїй передвиборчій програмі. 

“Необхідно впровадити економічний паспорт українця. Кожна дитина матиме право накопичувати на своєму рахунку частину від реалізації державою природних благ”, “Чесні посадовці отримають гарантовані гідні заробітні плати, відкриті конкурси на посади, високий соціальний статус і державне страхування”, “Рух України до НАТО повинен отримати підтвердження через всеукраїнський референдум”, — такими були одні з багатьох заяв тоді ще кандидата у президенти Володимира Зеленського. 

Він зобов’язався впровадити їх з моменту приходу до влади. Більшість цих реформаційних заяв і пропозицій Зеленського насправді не належать до його компетенції та повноважень. Їх можуть реалізувати уряд, парламент та місцеві органи влади, але не президент. 

Важливим демократичним принципом є чіткий розподіл державної влади в країні. Порушення цього принципу через необмежений вплив президента на різні гілки влади та розширення своїх повноважень становить загрозу для демократії в Україні. Загалом, це може призвести до колапсу політичної системи та встановлення авторитарних механізмів управління державою. 

Парламентська більшість фракції “Слуги народу” неодмінно асоціюється з президентом Зеленським. Останній фактично був ініціатором створення цієї партії, що отримала однойменну назву з серіалом, в головній ролі якого знявся Зеленський. Піар-кампанія, програми та кадровий добір також були прив’язані до Володимира Олександровича та його перемоги на президентських виборах. 

Водночас реальний вплив президента на парламентську більшість не дає права Зеленському розширювати свою владу на інші державні інституції та вносити корективи в їхню діяльність. Тобто, президент повинен діяти в рамках тих правових норм, які чітко вказані в розділі Конституції України про президента. 

22 квітня 2020 року Офіс Президента України випустив документальний фільм “Рік Президента Зеленського”. В ньому сам Зеленський вказав на необхідності контролювання багатьох сфер з боку президента з метою впровадження “реальних змін”. На його думку, він не зможе нічого змінити в державі, якщо не впливатиме на інші органи влади. 

Можливо, наміри пана Зеленського є справді щирими, але президент – це не окрема людина, а одна з найважливіших посад у країні, що має визначені законодавством повноваження, компетенцію, права та обов’язки тощо. Зміна влади (при такому сильному впливі президента) може призвести до швидких рухів у бік диктатури – Україна вже стикалася з схожим сценарієм у 2013-2014 роках. 

Тому пропонуємо розглядати передвиборчі позиції і обіцянки президента Зеленського, які прямо належать до його компетенції. Всі інші є нічим іншим як політтехнологічними шляхами маніпуляції думкою громадян під час виборів. Навіть маючи право законодавчої ініціативи та право вето, президент не може реформувати все самостійно або неправомірно насаджувати свої забаганки іншим незалежним органам влади. 

То що саме встиг реалізувати Володимир Олександрович з того, що обіцяв рік тому?

У своїй програмі президент наголосив на закріпленні механізму, за яким тільки Народ України буде формувати основні завдання для влади через референдуми. Обіцяного Закону “Про народовладдя” поки не існує, як і змін до Конституції у цьому аспекті. 

Щоправда, у січні 2020 року Дмитром Разумковим було створено Робочу групу з розробки проектів законів з питань народовладдя. Підготовлений нею проект Закону України “Про всеукраїнський референдум” згодом був винесений для громадського обговорення. Нещодавно над ним завершили роботу у ВРУ і тепер його перевіряють спеціалізовані українські та міжнародні інституції. Хто є ініціатором цього законопроекту та як скоро він буде ухвалений поки невідомо.

Також 29 серпня 2019 року президентом було подано Проект Закону “Про внесення змін до статті 93 Конституції України (щодо законодавчої ініціативи народу)”. Розгляд цього законопроекту досі очікується. Мається на увазі, що президент пропонує зробити народ ще одним суб’єктом законодавчої ініціативи.

Виходячи із Висновку КСУ, у законопроекті поняття “народ” застосовано у його найширшому значенні. Народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні. Його не може бути визначено суб’єктом законодавчої ініціативи без встановлення в Конституції відповідної кількості громадян України, які мають право голосу. Все це означає обмеження прав народних депутатів у їх представницьких повноваженнях та безперешкодному здійсненні цих повноважень в інтересах усіх громадян України. А отже — обмеження прав та свобод людини і громадянина. І для чого тоді потрібна Верховна Рада України?

У своїй програмі президент Зеленський обіцяв подати до ВРУ законопроекти “Про зняття недоторканності з Президента України, народних депутатів і суддів”; “Про імпічмент Президента України”; “Про відкликання народного депутата України”. Проекти вирішення проблем відкликання нардепів, зняття недоторканності з суддів та Президента України так і не були внесені до порядку денного. 

З огляду інших аспектів, парламент все ж прийняв Закон “Про внесення змін до статті 80 Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України)” та Закон “Про особливу процедуру усунення Президента України з поста (імпічмент)”. В обох випадках закони дійсно були подані президентом. 

Як бачимо, Зеленський все-таки ініціював відміну недоторканності нардепів та процедуру імпічменту Президента України. Ці рішення стали можливими завдяки підтримці парламенту (зокрема монобільшості “Слуги народу”). Щоправда, до цих “обіцяних” змін є кілька суттєвих претензій. 

По-перше, відміна недоторканності народних депутатів не була нововведенням у законодавчому процесі. Її було ініційовано ще у 2017 році президентом Порошенком. Саме його проект закону було доопрацьовано і ще раз подано президентом Зеленським.  

По-друге, встановлена процедура імпічменту є доволі складною для виконання. Вона потребує підтримки не менш як трьох четвертих народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України — щонайменше 337 голосів. А у випадку внесення змін до Конституції необхідна підтримка не менш як двох третіх нардепів — 300 голосів. Виходить, що Президент є більш захищеним, ніж Конституція. Також паралельно з впровадженням процедури імпічменту мала б бути знятою недоторканність Президента України, яка є його ключовим захисним механізмом. Але й досі цього не було зроблено. 

Складається враження, що замість обіцяного народовладдя Україну стискає рука президента, що набирається сили. З-поміж іншого, на це прямо вказує спроба президента підпорядкувати Національне антикорупційне бюро України та Державне бюро розслідувань. Таке прагнення не було закріплене у його програмі, але раптово знайшло своє місце в порядку денному. 

Президент Зеленський намагався внести поправки до статті 106 Конституції України щодо закріплення за ним повноважень утворювати незалежні регуляторні органи. Фактично він прагнув отримати право призначати на посади та звільняти з посад керівників НАБУ та ДБР. Конституційний Суд України визнав такі зміни неконституційними. Вони порушували б принцип поділу влади та давали б змогу президентові прямо впливати на діяльність зазначених органів. 

Президент Зеленський продовжив судову реформу 2016 року, хоч вніс у неї значні корективи. Він ініціював законопроект щодо змін у діяльності органів суддівського врядування. Його було прийнято парламентом та підписано президентом 4 листопада 2019 року. 

У законопроекті зазначалось скорочення штату суддів Верховного суду, люстрація для членів Вищої ради правосуддя та утворення комісії з питань доброчесності та етики. Частина аспектів судової реформи була визнана неконституційною з боку КСУ вже в березні цього року. Тому без суттєвих змін до закону судова реформа буде неефективною. 

Верховна Рада ще попереднього скликання ухвалила новий Виборчий кодекс України. Він передбачає пропорційну систему виборів з відкритими списками і гарантує гендерний баланс. Цей процес не був розпочатий президентом Зеленським, оскільки Виборчий кодекс розглядався ще з 2017 року. Однак завершився він вже за каденції Володимира Олександровича.

Президент Зеленський, як і обіцяв, продовжив інтеграційний рух України до ЄС та НАТО, що закріплено в Конституції України. Він також збирався підтвердити рух України до НАТО через референдум — цього виконано не було, оскільки ще не було запроваджено процедуру проведення референдумів. 

У програмі Зеленського зазначалось, що СБУ не буде займатися економічними злочинами. Мається на увазі, що президент пропонував частково обмежити діяльність СБУ, відібравши у неї повноваження правоохоронного органу. Намір поважний, реалізація відсутня. 

“Потрібно просто перестати стріляти” — такою була позиція Володимира Зеленського під час передвиборчих перегонів. За рік вона суттєво змінилась, оскільки припинити вогонь на Донбасі пропонованим способом так і не вдалося. У фільмі “Рік Президента Зеленського” Володимир Олександрович вказав на складність врегулювання воєнного конфлікту та можливий більш радикальний підхід до його вирішення. Тобто, обіцяного завершення війни та повернення тимчасово окупованих територій поки не відбулося. 

Також президентом було заявлено, що не може бути жодних перемовин по здачі національних інтересів і територій. Їх справді не було здано, але перемовини з агресором відновились. Так, у грудні 2019 року відбулась зустріч “нормандської четвірки” у Парижі. У такому форматі перемовини не проводились більше від 3 років. 

На цій зустрічі Україна та Росія домовились про обмін полоненими та розведення вогню у кількох точках на Донбасі. Найголовніша проблема — отримання Україною контролю над кордоном до проведення місцевих виборів — не була узгодженою та лишилась невирішеною. 

Як бачимо, рік президентства Володимира Зеленського виявився доволі неоднозначним: щось з обіцяного було дійсно виконано, щось — зовсім ні. З доволі позитивних речей, які напряму залежали від президента, можна виокремити скасування недоторканності народних депутатів, продовження руху до ЄС та НАТО, відстоювання національних інтересів і територій. 

Інші аспекти його діяльності за цей рік викликають чимало питань. Вони частково або повністю були виконані президентом, але їхній результат не є тим, що передбачався у передвиборчій програмі. Так, ініційовані президентом поправки до Конституції у сфері народовладдя та судового устрою виявились неправомірними і потребують детального доопрацювання. 

Поправки від Зеленського щодо діяльності незалежних регуляторних органів взагалі неконституційно розширювали повноваження президента, що було підтверджено у КСУ. Хоч і була встановлена процедура імпічменту, вона має величезні складнощі та неточності в її застосуванні. Найбільш чутлива обіцянка від президента теж поки не виконана: війна досі триває.