Правки від Коломойського VS рішення Парламенту

Аналітик Центру спільних дій Назар Заболотний для ЦЕНЗОР.НЕТ

Подання шістнадцяти тисяч поправок до так званого “антиколомойського законопроекту” підняло на поверхню дискусію про те, як же вберегти роботу парламенту від блокування законодавчих ініціатив незліченною кількістю поправок. Розв’язання проблеми водночас має бути таким, що не суперечить Конституції та не позбавляє парламент самого “parler”, що французькою означає говорити.

Адже відкрите і публічне обговорення законопроєктів та постанов парламенту, є чи не єдиною запорукою того, що виборці зможуть зрозуміти, як і чому голосують народні обранці. Саме така відкритість зменшує шанси на прийняття шкідливих для суспільства законів. Також вона дає громадянам змогу притягати до політичної відповідальності тих політиків та партії, які діють усупереч переконанням своїх виборців чи своїм обіцянкам.

Суть законодавчого спаму теж полягає у “parler” — тобто в можливості говорити. Подаючи поправки, депутат отримує право виступу по кожній з них спочатку на комітеті, а потім у залі пленарних засідань. Один такий виступ у залі може тривати не більше 1 хвилини. Депутат-ініціатор правки може вимагати поставити на розгляд правку відхилену комітетом, а інші депутати можуть ініціювати підтвердження голосуванням правки, яку комітетом враховано.

Кожна така маленька процедура займає декілька хвилин на виступ і голосування. Як показує практика закону про мову, за пленарний день можна розглянути орієнтовно три сотні поправок. Пленарних днів у місяці є орієнтовно вісім, тому розгляд шістнадцяти тисяч правок може зайняти близько шести місяців парламентської роботи. Та й то лише після того, коли профільний комітет опрацює проєкт і всі пропозиції до нього, що теж може тривати дуже довго через таку кількість поправок.

Дати раду цій проблемі простими засобами доволі складно. Конституція гарантує народним обранцям право законодавчої ініціативи. Подання поправок та пропозицій до прийнятих у першому читанні законопроєктів є одним зі способів реалізації цього права, тому заборонити депутатам подавати правки чи встановити ліміт на їхню кількість неможливо. Так само, навряд чи буде відповідати чинній Конституції норма закону, яка зобов’яже подавати пропозиції лише колегіально, тобто за умови їхнього підписання певною мінімально необхідною кількістю депутатів. Адже кожен депутат має рівне з іншими право законодавчої ініціативи. Тому без змін до Конституції легальність такої ідеї, якщо вона буде запроваджена буде вельми сумнівною.

Інше можливе рішення походить із самої суті проблеми — чим більше ти подаєш правок, тим більше в тебе можливостей говорити з парламентської трибуни. Оскільки неможливо обмежити кількість правок і виступів, то варто врегулювати, що саме вважається однією правкою.

Дуже часто депутати подають декілька правок до однієї статті законопроєкту або навіть до одного абзацу чи речення. Водночас, конкретна стаття має регулювати одне з питань, яке належить до сфери законопроєкту. Тому було б логічно, якби у випадку наявності двох чи більше правок до однієї статті вони всі подавались би однією пропозицією. Як наслідок депутат, може переписати хоч весь закон, тому його право законодавчої ініціативи не обмежено.

Однак, він зможе отримати не більше виступів на комітеті чи з парламентської трибуни, ніж є статей в новому законопроєкті чи підпунктів проєкту про внесення змін до інших законів. Одночасно варто залишити норму Регламенту, яка дозволяє у разі необхідності обговорювати та ставити на голосування окремі частини, пункти, підпункти, речення або статті, таким чином зберігши можливість детально обговорювати найважливіші моменти проєкту.

Отже, якщо в новому законопроєкті 100 статей, то депутат може подати до них не більше ніж сто правок. Варто також залишити можливість подавати по одній правці до назви, преамбули, прикінцевих та перехідних положень проєкту, тоді навіть теоретично не буде підстав говорити про обмеження права законодавчої ініціативи для депутатів.

Внаслідок такої зміни, кількість часу витраченого на розгляд проєктів на зразок “антиколомойського” зменшиться у рази. Наприклад, депутат Антон Поляков, який подав шість тисяч правок мав би можливість виступати не шість тисяч разів, а лише близько семидесяти, з огляду на кількість підпунктів законопроєкту. І що найважливіше, право депутатів на законодавчу ініціативу не буде порушено, а обговорення, як невід’ємна складова частина парламентаризму, буде збережене.

Однак, така ідея може розв’язувати проблему лише в майбутньому, бо через неприпустимість зворотної дії закону у часі її буде неможливо застосувати до тих законів, до яких суб’єктами законодавчої ініціативи вже подано поправки.

Єдиний варіант, як її все ж застосувати до “антиколомойського закону” — почати його розгляд заново. Однак, не варто зациклюватися лише на ньому, бо якщо не внести зміни в парламентську процедуру подібна ситуація неодмінно повториться в найближчому майбутньому.

Ідеї як обмежити “поправковий спам” ще треба обдумувати та шукати найкращий вихід із ситуації. Оскільки зараз інститут поправок перетворюється із процесу пошуку консенсусу чи найкращих правових конструкцій у просте блокування роботи Верховної ради.