Невиправний сколіоз влади: всесильний Офіс президента

Голова Центру спільних дій Олег Рибачук

Те, що вже третю добу в соцмережах та ЗМІ не вщухають обговорення зміни очільника Офісу президента — це діагноз

Обговорюють політику, яку просуватиме пан Єрмак, які напрямки зовнішньополітичної та внутрішньоукраїнської діяльності він закриватиме, з якими олігархами вже встановив теплий контакт, як працюватиме з іншими гілками влади, насаджуючи «слово і діло государеве». Все це з серйозними обличчями обговорюють експерти та аналітики так, ніби пан Єрмак був обраний віце-президентом в президентській республіці. І в мене складається враження, що більшість з коментаторів не читали положення про Офіс президента.

А в положенні написано, що Офіс забезпечує «організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення президентом України визначених Конституцією України повноважень.»

Те, що в нас голова дорадчого органу, в залежності від ситуації в державі, якщо не друга, то третя особа — це викликано тим, що на відміну від Кабміну чи парламенту, діяльність яких регулюється законами, для Офісу, як раніше Адміністрації чи Секретаріату, немає відповідного закону. Максимум, що є — це положення з підписом самого президента. Це при тому, що і окремого закону про президента в нас теж немає.

Свого часу, очолюючи Секретаріат президента Ющенка, я робив спроби унормувати все це — почали готувати законопроєкт про президента і про секретаріат. Але мої зусилля зупинив голова держави словами: «Ти що хочеш поставити в рамки президента?» На тому все і закінчилося.

Але якщо немає нормативно-правових рамок, то завжди є спокуса вилізти за рамки — покерувати парламентом, покерувати міністерствами і виконавчою владою на місцях, покерувати судами. Коли рамок немає, то дуже легко опинитися в чужому городі.

Жоден український президент чомусь досі не встановив цих рамок — це теж багато свідчить про нашу політичну еліту та те, як в різні часи перші особи держави розуміють поняття інституція.

Все це має негативні наслідки на будь-які спроби впровадження реформ в нашій державі. Дуже часто в нас виникають ситуації, коли відповідальність є розмитою. Формально, за законом відповідальність може лежати на виконавчій владі, а неформально Офіс президента чи Адміністрація чи Секретаріат може приймати рішення не відповідаючи за наслідки.

Для всякої української виконавчої влади президент по факту завжди старший. Чи йдеться про рівень міністерств, чи про рівень місцевих державних адміністрацій. По факту, дзвінок з Офісу президента — це команда зверху і це беруть до виконання. Але коли пізніше в результаті піднімається публічний скандал, то місцевий чиновник не може довести, що йому давали вказівки з Банкової. Бо не можуть же вказівки голові місцевої виконавчої влади надходити з консультативно-інформаційно-аналітичного органу при президентові.

Подібна історія була свого часу з Абрамовичусом, який заявив, що йому дзвонили з Банкової щодо кандидата на посаду заступника голови МЕРТу. В Адміністрації президента Порошенка відреагували на це формально, мовляв, не знають хто дзвонив, міг бути жартівливий пранк. Подібна історія була і з екс-працівницею НАЗК Ганною Соломатіною, яка публічно заявляла про дзвінки та повідомлення куратора з Банкової. В АП відреагували подібним чином, як і в історії з Абрамовичусом.

Оця можливість бути формально дорадчим органом, але мати змогу в слухавку сказати своєму співрозмовнику, що ти дзвониш з Банкової — вона розбещує. Голови Офісу, Адміністрації чи Секретаріату стають одними з найвпливовіших людей в країні. Після Революції Гідності нам не вдалося виправити цей сколіоз влади. Можливо саме час почати? Адже, погодьтеся, смішно і дивно те, що вже третю добу головною темою для обговорень є перестановки в дорадчо-консультаційно-аналітичному органі

Фото: Уніан