Навіщо потрібен Конституційний Суд і у чому його проблеми

20 Червня 2022
Навіщо потрібен Конституційний Суд і у чому його проблеми
Головна > Аналіз рішень > Навіщо потрібен Конституційний Суд і у чому його проблеми

Текст створений для “Цензор.нет”

У Глави держави заговорили про доцільність існування Конституційного Суду України. Громадянам про це сказав заступник керівника Офісу президента Андрій Смирнов. За його словами, конституційна реформа часів Петра Порошенка “створила “недоторканий” КСУ, з яким неможливо нічого зробити”. Тому, на думку Смирнова, і реформу, і Суд треба переробити.

Останні кілька років у КСУ дійсно погана репутація. Судді підірвали електронне декларування чиновників, безуспішно боролись з президентом щодо звільнення двох суддів часів Януковича, а після оголошення загальної мобілізації голова КСУ Олександр Тупицький, якого підозрюють у ряді злочинів, втік закордон. Тому ймовірні спроби повернення до влади Януковича через КСУ, про що говорить секретар РНБО Олексій Данілов, сьогодні не виглядають неможливими.

Водночас, це саме той Суд, який б’є по руках президента, парламент чи уряд, коли вони виходять за межі своїх повноважень. Судді КСУ скасували мовний закон “Ківалова-Колесніченка”поновили пільги для чорнобильцівпоставили під сумнів карантинні обмеження, а також систематично визнають неконституційним вплив президента на виконавчу владу, зокрема на державні регулятори та НАБУ.

То навіщо українській державі КСУ? У чому його проблема? І чим він небезпечний для влади?

Для чого створили Конституційний Суд

КСУ є механізмом стримування – він змушує державний апарат працювати за єдиними правилами – Конституцією. Суд не є всесильним, бо не може ухвалювати закони, припиняти повноваження парламенту чи визначати ціни на комунальні послуги. Але повноваження, які він має, роблять цю інституцію однією з визначальних для української демократії.

По-перше, КСУ може визнати неконституційними акти президента, Кабінету Міністрів чи Верховної Ради. Після цього вони втрачають чинність і застосовувати їх не можна. Такі рішення є остаточними, й оскаржити чи переглянути їх неможливо. І саме цього найбільше боїться будь-яка влада.

Завдяки цьому повноваженню КСУ визнав неконституційними норми , якими нардепи уповноважили президента призначати членів державного регулятори по комунальним послугам та директора НАБУ. Тому, допоки відповідні зміни не внесуть до Конституції, Глава держави не зможе цього робити.

По-друге, КСУ надає висновки щодо змін до Конституції. Він перевіряє, чи вони не обмежують права і свободи людини, чи не спрямовані на ліквідацію незалежності України, порушення її територіальної цілісності, або ж чи не була порушена процедура їхнього розгляду. Якщо Суд надає негативний висновок, відповідні зміни відхиляються.

З цією перепоною стикнувся президент Володимир Зеленський на початку своєї каденції. Тоді Глава держави подав до парламенту сім законопроєктів, якими пропонував змінити Конституцію. Наприклад, він пропонував надати народу право ініціювати законопроєкти, парламенту – призначати уповноважених із будь-якого питання, а собі – призначати державних регуляторів. Три з цих законопроєктів КСУ визнав такими, що порушують Конституцію, до двох висловив зауваження, і лише двом надав позитивні висновки.

По-третє, КСУ може офіційно тлумачити Конституцію. На перший погляд, це не таке вже й важливе повноваження. Але саме ним скористались Леонід Кучма, щоб мати змогу втретє балотуватись у президенти, та Петро Порошенко, який отримав вигідну для себе можливість вносити зміни до Конституції коли заманеться. Або ж КСУ пояснив, що загальні суди не можуть відмовлятись приймати правильно оформлені позови, заяви чи скарги, інакше це буде порушенням права на судовий захист.

Окрім цього, КСУ надає висновки про відповідність Конституції міжнародних договорів та питань, які виносяться на референдум за народною ініціативою, а також перевіряє процедуру імпічменту президента. Але за час незалежності Суд не розглядав подібні справи.

Як аналогічні органи працюють у світі

Конституційні суди займають особливе місце в ієрархії органів влади через свої роль та повноваження. Часто влада й суспільство бачать у таких судах ворога, який одним рішенням може скасувати успіхи реформ і результати довгих років роботи. І стосується це не лише України.

Аналогом КСУ в США є Верховний Суд. Його судді скасували указ президента Джо Байдена про обов’язкову вакцинацію працівників великих компаній, визнали неконституційним розподіл учнів за кольором шкіри, захистили медичну реформу Барака Обамиправо на аборт та обмеження щодо всиновлення дітей батьками з ЛГБТ спільноти. Всі ці рішення суд прийняв попри те, що значна частина суспільства їх не сприймала і критикувала.

Подібні проблеми з несприйняттям рішень суду частиною суспільства виникали й у інших країнах. У Польщі Конституційний суд посилив заборону абортів, в Угорщині – заборонив опозиційний референдум щодо китайських інвестицій та виправдав партію влади щодо зловживань під час останніх виборів, а в Румунії – поставив під сумнів верховенство права Європейського Союзу. Не зважаючи на суперечливість цих ситуацій, конституційні суди під час ухвалення своїх рішень користувалися Конституцією свої держави і не виходили за її межі.

Тому протистояння суспільства та влади з конституційними судами – це, можна сказати, світова практика. Але у жодній із перерахованих країн не ставлять під сумнів, що такі інституції повинні існувати. Навіть навпаки: попри часто неоднозначні рішення, ці інституції є критично важливими для збереження та захисту демократії.

У чому проблема Конституційного Суду України

Проблема КСУ часто полягає не у його рішеннях чи аргументації, а в суспільній недовірі до нього як до інституції. Важко вірити органу, де весь час відбуваються скандали, досі працюють судді, яких призначив президент-утікач і зрадник Віктор Янукович, а голову підозрюють у злочинах. Але є дві ключових проблеми, які формують негативне ставлення до КСУ.

Перша – це порядок призначення суддів. Кандидатів часто добирають не за ознаками професійності, безсторонності чи ідеальної ділової репутації. Навпаки: кандидат, який буде більш залежним від політиків чи олігархів, навіть із сумнівним минулим, буде мати перевагу над іншими. З’їзд суддів, президент та парламент, які призначають суддів, хочуть у подальшому впливати на роботу КСУ, тому часто обирають кандидатів з корупційним минулим.

Виправити цю проблему мали зміни до Конституції 2016 року, якими передбачили добір суддів на конкурсних засадах. Планувалося, що існуватиме єдина конкурсна комісія, яка би проводила всі необхідні процедури. Це мало позбавити політиків впливу на кандидатів, а перемагати мали найкращі. Але за 6 років таку конкурсну комісію не сформували, а жодного справжнього конкурсу так і не провели.

Наприклад, Віктор Кичун, суддя КСУ, якого у 2021 році призначила Верховна Рада, начебто пройшов конкурс. Але полягав він у тому, що профільний комітет лише вивчив документи кандидатів і провів із ними співбесіди. Нардепи не перевірили належним чином знання та навички кандидатів, не вивчили, хто з них має достатні якості для того, щоб обійняти важливу посаду. Така процедура навряд чи сприяє тому, щоб вибрати найкращого серед найкращих.

Друга причина недовіри – це незвільнення недоброчесних суддів. Раніше Верховна Рада, президент та з’їзд суддів могли звільнити призначених суддів КСУ, зокрема з підстав порушення присяги. Саме таким чином Верховна Рада звільнила п’ятьох “суддів-Януковича” з КСУ одразу після Революції гідності. Але після змін до Конституції у 2016 році парламентарі, президент та з’їзд суддів втратили це повноваження.

Тепер суддів КСУ можуть звільнили лише інші судді КСУ. Таким чином у 2019 році звільнили голову Суду Станіслава Шевчука за вчинення грубого дисциплінарного проступку, грубе та систематичне нехтування своїми обов’язками.

З однієї сторони це правильно, адже мало б гарантувати незалежну роботу суддів і зменшити вплив політиків. Але з іншої – не працює один із основних елементів демократії, а саме система стримувань і противаг. Ніхто не може вплинути на недоброчесного суддю КСУ, навіть Верховна Рада – орган, що представляє кожного виборця в Україні. Судді ж не горять бажанням самоочищатись. Як наслідок, недовіра до КСУ лише зростає.

Чи варто ліквідовувати Конституційний Суд

Ні, не варто. КСУ має існувати. Це надважлива для України інституція, якісна робота якої й буде відрізняти нас від росії. Це єдиний неполітичний орган, який може стримати Президента України, Верховну Раду та Кабмін.

Але необхідно покращувати роботу КСУ. Варто зробити цю інституцію незалежною від політиків чи олігархів, щоб судді думали в першу чергу про Конституцію та права людини. Це не зменшить, а може навіть збільшить кількість рішень, які не сподобаються будь-якій владі. Але саме в цьому й полягає демократія. Адже, як каже американський політолог Адам Пшеворський: “Демократія – це набір наперед визначених інструментів, при наперед невизначеному результаті”.

Для цього варто принаймні створити справжній конкурс із єдиною комісію й публічними процесами. Перемагати будуть найкращі, а політики матимуть мінімальний вплив на роботу КСУ.

Якщо ж суддя виявиться недобросовісним, то варто передбачити механізм його звільнення через політичні органи. Але це має бути достатньо складна процедура для того, щоб депутатська більшість не позвільняла тих суддів, які мають власну, протилежну до думки влади позицію.

Ці дві зміни можуть кардинально вплинути на роботу КСУ й довіру до нього. Це не буде миттєвий процес. Але за кілька років ми отримаємо незалежний професійний орган, який зможе стримати будь-якого потенційного Януковича.