Без кнопкодавства, але всупереч Конституції

Народних обранців, як і всю країну, не оминула пандемія коронавірусу. За даними преси щонайменше четверо з них інфіковані небезпечною хворобою. Щоб убезпечитись від поширення інфекції на все більшу кількість депутатів, перший заступник Голови Верховної Ради Руслан Стефанчук разом з рідним братом Миколою зареєстрували законопроект про тимчасове проведення засідань парламенту та його комітетів у режимі відеоконференції.

За словами авторів прийняття законопроекту “дозволить уникнути блокування роботи єдиного законодавчого органу держави та забезпечить можливість ухвалення під час пандемії COVID-19 у світі та епідемії в Україні парламентом рішень…”. В такий спосіб віцеспікер пропонує створити нормативно-правову чорну діру, адже ухвалені таким чином закони та постанови будуть незаконними. Пропоновані зміни ставлять на одну шальку терезів здоров’я та життя 424 нардепів, а на іншу – правову реальність в якій живуть 40 мільйонів українців.

Суть законопроекту

Проект Стефанчука-Стефанчука пропонує ряд нововведень у роботі парламенту.

Тимчасово, на 60 днів з дня його ухвалення, закон дозволятиме проводити засідання Ради та її комітетів у режимі відеоконференції. Автори пропонують на час дії цього закону не застосовувати Регламент Верховної Ради. Рішення про проведення пленарного засідання в режимі відеоконференції може приймати Голова ВРУ за пропозицією президента або не менше ніж 150 народних обранців. Законопроекти та проекти інших актів надаватимуться депутатам в електронному вигляді.

Засідання пропонують проводити або у пленарній залі, або залі для Погоджувальної ради. Згідно з законопроектом в залі під час засідання можуть бути присутні: Голова ВРУ і його заступники, депутати-члени Лічильної комісії, по одному представнику від фракцій, доповідач по проекту і представник від головного комітету по проекту, а також працівники Апарату ВРУ, які забезпечують проведення засідання. Тобто не більше трьох десятків десятків народних обранців і декілька працівників Апарату.

Водночас, всім іншим депутатам заборонено бути присутніми у залі під час засідання. Вони зможуть брати участь пленарному засіданні лише в режимі відеоконференції. Кожного з них окремо включатимуть у трансляцію і він голосуватиме, піднімаючи руку та озвучуючи своє рішення: “За”, “Проти” чи “Утримався”.

Автори передбачають, що в такому порядку можуть прийматися тільки закони чи інші акти, які пов’язані з подоланням, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), забезпеченням національної безпеки та оборони, економічного добробуту та прав людини.

А що про засідання Ради онлайн думає Конституція?

Перш за все, автори зареєстрували новий законопроект, який у разі ухвалення має тимчасово діяти замість всього Регламенту Верховної Ради. Однак, стаття 83 Конституції чітко визнає, що порядок роботи парламенту не може регулюватися іншими актами окрім неї самої та Регламенту. Тому діяльність єдиного законодавчого органу країни на підставі будь-яких інших актів, у тому числі закону братів Стефанчуків є такою, що суперечить Конституції. Отже будь-яке рішення прийняте на підставі такої нелегальної процедури з високою імовірністю буде визнане КСУ неконституційним.

Також проект забороняє більшості депутатів, окрім вказаного переліку, бути присутніми у пленарній залі. Всі інші народні обранці, а це орієнтовно 80% від складу Ради не зможуть фізично взяти участі у засіданні, а мають голосувати онлайн. Однак, така ідея суперечить самій суті статусу депутата і гарантіям його діяльності.

Кожен народний обранець за будь-яких умов, окрім взяття його під варту у рамках кримінального провадження, має право бути особисто присутнім на пленарних засіданнях парламенту і його комітетів. Також народним обранцям гарантовано право безперешкодного доступу до приміщень органів державної влади, одним з яких є їхнє робоче місце – будівля Верховної Ради. Тому, закон не може містити жодної заборони щодо присутності депутатів у залі під час засідань.

Найважливішим питанням до проєкту Стефанчуків є: “А це взагалі легально?”. На нього сама Конституція відповіді не має. Проте, в далекому 2002 році Конституційний суд роз’яснив що таке пленарне засідання Верховної Ради. На думку суду, пленарні засідання — регулярні зібрання народних депутатів України відповідного скликання у визначений час та у визначеному місці.

Рішення Конституційного суду є остаточними і обов’язковими до виконання. Тому щоб засідання парламенту вважалося таким що відбулося, народні обранці мають фізично перебувати поряд в одному приміщенні чи іншому місці у один час. Оскільки режим відеоконференції не забезпечує таких вимог, то жодні рішення парламенту не можуть бути прийняті в рамках відеоконференції.

Іноземний досвід

В деяких європейських країнах справді існує можливість голосування парламентарів без присутності у залі пленарних засідань. Наприклад, нещодавно у зв’язку з пандемією коронавірусу в іспанському Сенаті лише п’ять сенаторів розглядали питання приєднання Північної Македонії до НАТО із пленарної зали, а близько трьох сотень їхніх колег вчинили волевиявлення онлайн.

Натомість, найстарший парламент світу – британський – такої опції взагалі не має. Там голосування, як і декілька століть тому, відбуваються за умови особистої присутності або викриками “за” чи “проти”, або шляхом виходу парламентарів до двох спеціальних коридорів, де їхню кількість підраховує лічильна комісія.

В багатьох західних країнах використовується відмінна від української система голосування парламентарів. Наприклад, у найбільш постраждалій від коронавірусу Італії для прийняття звичайних законів необхідна проста більшість від присутніх у залі. Однак, там є встановлений мінімальний кворум присутності. Тобто у залі має перебувати, скажімо, не менше від третини всіх обранців для того щоб голосування взагалі відбулося.

Саме через вимогу присутності у залі парламенти не можуть перейти до голосування онлайн. Замість того, обмежуючи доступ журналістів та інших відвідувачів і скорочуючи кількість засідань у стінах парламентів аби хоч якось мінімізувати ризики зараження коронавірусом, але й не припиняти роботу законодавчого органу.

На останок

За словами колишнього народного депутата Сергія Лещенка, парламентарі планували зібратися на засідання 26 березня, але так і не змогли, зокрема через страх інфікування. Попри очевидні ризики для здоров’я така поведінка народних обранців виглядає відверто недостойною і на фоні колег з тої ж Італії, які працюють у набагато складніших епідеміологічних умовах, і на фоні наших власних громадян, які сьомий рік незважаючи на обстріли, погоду та епідемії щодня на фронті захищають саме існування України.

Тому хотілося би, щоб наші депутати сприймали свої мандати не як перепустки в елітарний світ чи доступ до бюджетних коштів, а як служіння людям. Служіння, яке має і ризик, і тягар, але його потрібно нести з честю і сміливістю не меншою ніж у наших солдат на передовій.

А про те, як діяти депутатам в умовах пандемії, найкраще можна сказати словами з присяги, яку вони складали під час першого засідання поточного скликання: “Зобов’язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу. Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників“.

Назар Заболотний, Центр спільних дій, для Цензор.НЕТ