Антиутопія імені Зеленського

Олег Рибачук, голова Центру спільних дій

Про що свідчить запуск додатку «Дій Вдома»Щойно влада перестає обговорювати проєкти рішень, щойно рішення виходять за межі Конституції та законів, щойно обмеження прав громадян пояснюють словами «бо так треба», тоді ж закінчуються демократія, свобода та право. Тобто закінчується все те, що є основою безпеки та добробуту громадян.

Михайло Федоров, міністр цифрової трансформації заявив про запуск додатку «Дій Вдома», який моніторитьрежим обов’язкової самоізоляції громадян. Планується, що додаток надсилатиме щоденно 10 повідомлень, у відповідь на які особа має відправляти своє фото з геолокацією, підтвердивши, що вона дійсно вдома. Федоров зазначив, що за невикористання додатку громадяни, які згідно з постановою уряду мають самоізолюватися, а це і пенсіонери, і ті, хто прибули з-за кордону, нестимуть адміністративну відповідальність та сплачуватимуть штрафи. Пізніше урядовець зазначив, що ЗМІ, які поширюють його цитату, лише розносять клікабельні заголовки.

Тобто уряд за гроші платників податків розробляє специфічний додаток, який допомагатиме державі відстежувати місце перебування громадян. Водночас, Конституція гарантує і мені, і міністру недоторканість особистого життя. То з якої радості комусь з нас, а ще і мільйонам громадян мають приходити нагадування про обов’язкове фото?

В коментарях для ЗМІ міністр апелював до постанови Кабміну (не до законів чи Конституції), посилався на європейський досвід, однак так і не зміг вказати, яку державну політику впроваджує цей додаток. Адже якщо «Дій Вдома» є інструментом впровадження державної політики, як оцінити ефективність її імплементації? Чи є це якісним рішенням? Чи служить рішення справедливості та спільному благу? Суспільство не почуло цих відповідей від урядовця. Водночас в розробці державної політики є чіткі правила, які допомагають рішенням бути не лише ефективними, але і легітимними в очах громадян. 

В романі Джорджа Орвелла «1984» є прекрасний інструмент, яким могли б надихатися фахівці міністерства цифрової трансформації — телеекран. Він встановлений в кожній квартирі та передає «поліції думок» інформацію про громадян: як вони роблять ранкову гімнастику, як реагують на новини, з якою увагою слухають лідера панівної політичної партії — Старшого Брата. Громадяни країни, в якій відбувається дія роману — Океанії, не знають конструкції та принципів роботи телеекранів, як і громадяни України не знають, які дані збирає додаток Дій Вдома. В романі Орвелла герої також не можуть пригадати, для чого влада впровадила десятки обмежень, і у відповідь на які загрози силові структури отримали такі надмірні повноваження. Українська влада теж не пояснює причини тих чи інших рішень, спускаючи заборони та санкції на голови громадян без пояснень.

Але можна і без посилань на класику світової літератури. Мільйони українських родин мають історію про те, як режим, нехтуючи правами людини, перемелює людські долі. Тоталітарне минуле не може бути джерелом натхнення для чинної влади. Одним із найголовніших пріоритетів української держави має бути неухильне дотримання Конституції, яка не може бути знехтуваною ні заради боротьби з коронавірусом, ні за будь-яких інших причин.

Єдиним шляхом для героя роману Орвелла стала покора системі. Впроваджуючи державну політику, яка написана обмеженим колом осіб, для сорокамільйонної країни, панове Шмигаль, Аваков, Федоров, Зеленський конструюють тоталітарну антиутопію, яка не має нічого спільного ні з правами людини, ні з безпекою громадян, ні з добробутом.