Проєкт закону №13181 від 17.04.2025

На кого вплине: всіх громадян України, Уповноваженого з прав людини та його Секретаріат, органи державної влади та місцевого самоврядування, особи, які утримуються в місцях несвободи, правозахисних організацій

Ініціатор: група народних депутатів на чолі з Русланом Стефанчуком

Стадія: прийнято за основу

Що змінює:

  • знижує віковий ценз для кандидатів на посаду Уповноваженого від 40 до 35 років;
  • запроваджує прозору процедуру, визначену чіткими строками для кожного етапу:
    • не раніше ніж за 45 і не пізніше ніж за 10 календарних днів до закінчення строку, на який було призначено Уповноваженого;
    • у 20-денний строк з наступного дня після припинення його повноважень, звільнення або відмови від набуття повноважень Уповноваженого;
    • у 10-денний строк з моменту оголошення результатів голосування, якщо Уповноваженого не було призначено;
  • надає Уповноваженому право доступу до інформації з обмеженим доступом і державною таємницею всіх ступенів секретності — на підставі письмового зобов’язання щодо її збереження, без окремого дозволу;
  • розширює повноваження у сфері моніторингу:
    • право бути присутнім на закритих судових засіданнях;
    • відвідувати будь-які місця несвободи;
    • проводити конфіденційні бесіди з ув’язненими та затриманими, використовувати фото-, відеофіксацію та вимірювальні прилади під час відвідування;
  • наділяє Уповноваженого правом сприяти документуванню воєнних злочинів і грубо порушених прав людини, а також сприяти поверненню громадян України з території держави-агресора та виїзду з тимчасово окупованих територій;
  • закріплює право ініціювати притягнення посадових осіб до дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності за невиконання законних вимог Уповноваженого;
  • дозволяє вимагати від органів влади здійснення заходів безпеки щодо представників громадських об’єднань, експертів, учених та фахівців, залучених до виконання функцій НПМ, які можуть зазнати утисків або репресій після відвідування місць несвободи;
  • розширює антикорупційне законодавство на представників Уповноваженого та зараховує роботу на цих посадах до стажу державної служби;
  • дозволяє фінансувати діяльність Уповноваженого за рахунок міжнародної технічної допомоги та встановлює заборону на скорочення бюджетних видатків на парламентський контроль у сфері прав людини.

Що так: Законопроєкт усуває низку реальних інструментальних обмежень, які роками заважали Уповноваженому ефективно виконувати свою роль. Доступ до державної таємниці за посадою є принциповою нормою: без неї омбудсман не міг повноцінно реагувати на скарги, пов’язані з діяльністю силових структур або ситуацією в місцях позбавлення волі. Право бути присутнім на закритих судових засіданнях закриває системну прогалину, адже саме там найчастіше порушуються процесуальні права. Повноваження у сфері документування воєнних злочинів і повернення громадян з окупованих територій — відповідь на реалії війни, які попередній закон не передбачав. Заборона скорочення видатків на діяльність інституту є важливою бюджетною гарантією незалежності.

Що не так: Законопроєкт значно розширює повноваження Уповноваженого, але не вирішує ключову проблему інституту — виконання його рішень. Уповноважений може ініціювати притягнення до відповідальності, але не може примусити до виконання своїх рекомендацій: реальних механізмів впливу на тих, хто ігнорує висновки омбудсмана, закон не додає. Фінансування за рахунок міжнародної технічної допомоги є практично вигідним, але концептуально проблематичним: незалежність інституту парламентського контролю не повинна залежати від донорських пріоритетів.

Що натомість: Ключовим доповненням мав би стати механізм обов’язкового публічного звітування органів влади про виконання рекомендацій Уповноваженого з наслідками за систематичне їх ігнорування — наприклад, через автоматичне ініціювання парламентського розгляду. Фінансування інституту має бути виключно бюджетним з прямою прив’язкою до захищеної статті, а міжнародна допомога може бути лише додатковим джерелом.

Що відбулося: Законопроєкт є найбільш комплексним оновленням інституту омбудсмана за роки його розгляду і відповідає двом викликам одночасно: привести інститут у відповідність європейським стандартам у контексті євроінтеграції та адаптувати його до реалій повномасштабної війни. Розширення повноважень у сфері воєнних злочинів, окупованих територій і місць несвободи — це не декларація, а інструментальна необхідність: саме тут фіксується найбільша кількість порушень і саме тут омбудсман має найменше важелів впливу. Реальна ефективність оновленого інституту залежатиме від того, чи матиме він не лише нові повноваження на папері, але й достатні ресурси, кадровий потенціал і — найголовніше — політичну волю влади виконувати його рекомендації.

Дайджест підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».