Постанова КМУ № 602 від 13 травня 2026 року

На кого вплине: осіб з інвалідністю внаслідок війни; учасників бойових дій і постраждалих учасників Революції Гідності; колишніх в’язнів концентраційних таборів і гетто; осіб, насильно вивезених на примусові роботи; членів сімей загиблих ветеранів та Захисників і Захисниць України; осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною.

Що змінює:

Встановлює розміри щорічної разової виплати до 24 серпня 2026 року у таких розмірах:

  • особи з інвалідністю внаслідок війни I групи та колишні малолітні в’язні концентраційних таборів з інвалідністю — 3 100 грн;
  • особи з інвалідністю II групи — 2 900 грн;
  • особи з інвалідністю III групи — 2 700 грн;
  • особи з особливими заслугами перед Батьківщиною — 3 100 грн;
  • учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, колишні неповнолітні в’язні — 1 000 грн;
  • члени сімей загиблих ветеранів і Захисників та Захисниць України — 650 грн;
  • учасники війни, колишні в’язні таборів, особи, вивезені на примусові роботи, діти партизанів — 450 грн.

Що так:

Виплата охоплює не лише самих ветеранів, а й членів сімей загиблих — це визнання того, що втрата годувальника і захисника є не лише особистою трагедією, а й соціальним ризиком, який держава має брати до уваги. Включення до переліку жертв нацистських переслідувань поруч із учасниками сучасної війни символічно важливе: це нагадування про те, що Україна пам’ятає різні покоління тих, хто постраждав від агресії.

Що не так:

Розміри виплат дедалі менше відповідають реальній вартості життя. Щорічна індексація цих виплат очевидно не встигає за інфляцією воєнного часу, і розрив між символічним жестом і реальною підтримкою щороку збільшується. Загалом, щорічна разова виплата виглядає малоефективним механізмом підтримки в умовах постійного зростання вартості життя.

Що натомість:

Розміри виплат потребують прив’язки до реального економічного індикатора, наприклад, до прожиткового мінімуму або середньої пенсії, з автоматичним перерахунком щороку без потреби щоразу ухвалювати окрему постанову. Це зняло б питання про те, чи встигають виплати за інфляцією, і зробило б систему передбачуваною для отримувачів. Варто переглянути саму шкалу з урахуванням реалій нинішньої війни: виплата членам сімей загиблих Захисників і Захисниць не може бути вдвічі меншою за виплату учаснику бойових дій — це суперечить логіці соціальної справедливості і суспільному відчуттю того, хто поніс найбільшу жертву.

Що відбулося:

Постанова є щорічним технічним документом, який конкретизує розміри виплат, передбачених законами про статус ветеранів і жертв нацистських переслідувань. Сама традиція виплати до Дня Незалежності усталена, змінюються лише суми. В умовах повномасштабної війни, коли категорія «учасник бойових дій» щодня поповнюється новим числом захисників, а кількість членів сімей загиблих невпинно зростає, питання про перегляд самої логіки, розмірів і пріоритетів цих виплат стає дедалі актуальнішим. Поки цього не станеться, щорічна постанова залишатиметься ритуалом визнання — важливим символічно, але недостатнім як інструмент реальної підтримки.