Закон 4869-IX від 30.04.2026

На кого вплине: родини загиблих військовослужбовців, органи місцевого самоврядування, Міністерство у справах ветеранів, громади, на території яких розміщуватимуться військові меморіальні кладовища.

Що змінює:

  • створює трирівневу систему військових поховань:
    • Національне військове меморіальне кладовище як центральний об’єкт усієї системи військових поховань;
    • військові меморіальні кладовища як його регіональні складові в кожній області;
    • військові кладовища та сектори військових поховань на місцевому рівні в межах існуючих кладовищ;
  • законодавчо визначає нові поняття: військове кладовище, військове меморіальне кладовище, історичне військове кладовище, сектор військових поховань, почесне поховання, при цьому розмежовуючи поховання захисників нинішньої війни, учасників минулих воєн і борців за незалежність у XX столітті;
  • встановлює чіткий перелік осіб, які мають право на поховання з військовими почестями на Національному військовому меморіальному кладовищі та його регіональних філіях. Зокрема, до цього переліку входять:
    • військовослужбовці сил оборони та безпеки;
    • Герої України, кавалери бойових орденів;
    • учасники бойових дій починаючи з 2014 року;
    • особи з інвалідністю внаслідок війни;
    • учасники миротворчих місій;
  • знімає екологічні обмеження для розміщення військових меморіальних кладовищ:
    • на територіях Смарагдової мережі (загальноєвропейської мережі природоохоронних територій, створених для збереження рідкісних видів флори, фауни та їхніх природних середовищ існування, яка функціонує в межах Бернської конвенції, до якої приєдналася Україна);
    • та елементах екологічної мережі, із збереженням заборони на землях природно-заповідного фонду, водного фонду та житлової забудови;
  • передбачає можливість перепоховання на Національному військовому меморіальному кладовищі борців за незалежність України у XX столітті та, у виняткових випадках, членів їхніх сімей — за рішенням спеціальної комісії;
  • визначає джерела фінансування поховань: коштом державного бюджету — для військовослужбовців, коштом місцевих бюджетів — для інших категорій, визначених законом;
  • впроваджує електронну книгу реєстрації поховань для Національного військового меморіального кладовища та військових меморіальних кладовищ.

Що так:

Закон вирішує реальну проблему, яка з початку повномасштабного вторгнення набула масштабів системної кризи: тисячі загиблих захисників поховані на різних кладовищах по всій країні без єдиних стандартів, без гарантованих почестей і без централізованого обліку.

Трирівнева система виглядає практичною: вона дозволяє забезпечити гідне поховання ближче до місця проживання родини, водночас формуючи в кожній області меморіальні кладовища з єдиними стандартами вшанування.

Електронна реєстрація поховань — важливий крок до створення повноцінного реєстру захисників, що матиме значення і для родин, і для системної фіксації втрат та вшанування пам’яті в довгостроковій перспективі.

Норма про увічнення пам’яті борців за незалежність у XX столітті вписує нинішню війну в ширший контекст українського визвольного руху — це свідомий символічний вибір.

Що не так:

Закон не визначає стандартів намогильних споруд на рівні держави, делегуючи це органам місцевого самоврядування, що може призвести до відсутності єдиних стандартів у зовнішньому вигляді військових поховань по всій країні.

Що натомість:

Єдині державні стандарти намогильних споруд і благоустрою військових ділянок мають бути затверджені на рівні КМУ, а не делеговані місцевим радам, адже це питання державної символіки і гідності, а не дискреції органів місцевого самоврядування.

Що відбулося:

Закон є запізнілою, але необхідною спробою впорядкувати систему військових поховань, яка з лютого 2022 року формувалася стихійно, без єдиних стандартів, без централізованого обліку і без достатніх гарантій гідності для загиблих і їхніх родин.

Створення трирівневої системи з чіткими юридичними визначеннями і розподілом відповідальності — правильна архітектурна рамка. Реальна якість цієї системи визначатиметься підзаконною базою, яку КМУ зобов’язаний затвердити протягом шести місяців, достатністю фінансування і тим, наскільки держава буде послідовною у виконанні взятих на себе зобов’язаннях.