Постанова КМУ № 449 від 01 квітня 2026 року

На кого вплине: роботодавців, працівників підприємств, центри зайнятості.

Що змінює:

  • відшкодовує роботодавцям із коштів Фонду зайнятості різницю між середньою зарплатою працівника за останні шість місяців і фактично оплатою часу простою, але не більше двох мінімальних зарплат на одного працівника (17294 грн);
  • встановлюється базовий строк підтримки до 3 місяців, з можливістю продовження ще на 6 місяців за умови підтвердження реальних кроків із відновлення господарської діяльності: релокації, ремонту, відновлення виробничого процесу;
  • щоб отримати допомогу підприємство має:
    • працювати не менше 6 місяців до моменту отримання майна;
    • не мати боргів із зарплати, податків і єдиного внеску;
    • не перебувати в стані ліквідації;
    • планувати відновлення роботи на підконтрольній території України;
  • право роботодавця на отримання допомоги виникає у разі встановлення факту пошкодження або знищення його майна внаслідок бойових дій, терористичних актів або диверсій, спричинених збройною агресією росії проти України, що сталися після 1 січня 2026 року;
  • передбачає подачу заявки через центр зайнятості за місцем провадження діяльності протягом 90 днів з дня оформлення простою, з можливістю електронної подачі через Дію або систему «Обрій»;
  • дозволяє за згодою обох сторін, залучити працівників, які перебувають у простої до суспільно корисних робіт, проте без зазначення розміру виплат.

Що так:

Програма заповнює реальну прогалину: до її запровадження роботодавець, чий завод чи офіс знищила ракету, опинилася перед вибором — або звільнити людей, або утримувати їх за власний рахунок без будь-якої підтримки держави. «Точка опори» дає третій варіант: зберегти трудові відносини і колектив на час відновлення. Можливість підтвердити реальні кроки з відновлення для продовження виплати строком понад три місяці — правильний механізм, який запобігає зловживанням, відсіює тих, хто використовує програму як безстрокову субсидію без намірів відновлювати роботу. Можливість залучення до суспільно корисних робіт — нестандартне, але практично корисне рішення: людина не сидить вдома, а робить щось суспільно значуще, зберігаючи трудовий ритм.

Що не так:

Обмеження датою 1 січня 2026 року є спірним моментом, адже підприємства, пошкоджені у 2022–2025 роках, які досі не відновилися, під дію не підпадають. Граничний розмір виплати розміром у дві мінімальні заробітні плати є реально низьким для оплачуваних галузей та недостатнім для утримання кваліфікованих спеціалістів на виробництві з вищим рівнем оплати праці: різниця між реальною заробітною платою і за допомогою таких умов ляже на роботодавця, що знижує привабливість програми саме там, де кадри найцінніші.

Вимога подавати заяву компетентним органам за місцем провадження діяльності, в умовах, коли це місце може бути зруйновано або перебувати в зоні активних бойових дій — є надмірно обтяжливою вимогою, яка може стати реальним бар’єром для доступу до програми.

Що натомість:

Дата відліку має бути перенесена щонайменше на 24 лютого 2022 року або прив’язана до дати фактичного пошкодження майна без часового обмеження. Граничний розмір виплати доцільно диференціювати залежно від галузі або прив’язувати до середньої зарплати за галуззю, а не до фіксованого кратного мінімального розміру зарплати — це зробить програму значною і для кваліфікованих виробництв.

Вимогу про подачу документів на місце провадження діяльності варто пом’якшити: дозволити подавати до будь-якого центру зайнятості з подальшою передачею справи, або цифровізувати, особливо для підприємств із прифронтових територій, керівники яких можуть перебувати в інших регіонах.

Що відбулося:

«Точка опори» є одним із небагатьох інструментів державної підтримки, який одночасно захищає і роботодавця, і працівника в результаті, коли виробництво зупинилося не з економічних причин, а через війну. Логіка програми правильна: зберегти колектив до моменту відновлення дешевше, ніж потім шукати нових людей на відновлене підприємство. Обмеження датою 1 січня 2026 року та місцем подачі документів звужують охоплення до рівня, що не відповідає масштабам проблеми. Реальна цінність програми визначатиметься тим, скільки підприємств фактично скористаються нею і скільки з них відновлять свою діяльність, а не обмежать участь лише трьома місяцями підтримки.