Законопроект № 15490 від 07.08.2026

Ініціатори: 7 народних депутатів із фракції «Слуга народу» на чолі із Максимом Заремським.

На кого вплине: підприємства критичної інфраструктури: лікарні, водоканали, підприємства теплокомуненерго, школи, дитячі садки, та інші.

Що змінює:

Законопроєкт декларативно закріплює гарантії держави щодо:

  • продовження здійснення заходів із державної підтримки підприємств критичної інфраструктури у зимовий період;
  • недопущення погіршення умов такої підтримки;
  • запровадження податкових стимулів і компенсації витрат на резервне енергозабезпечення лікарень, водоканалів, теплокомуненерго, шкіл, дитячих садків та інших критично важливих об’єктів.

Кабінет Міністрів зобов’язаний протягом трьох місяців розробити законопроєкти, необхідні для реалізації цього законопроєкту, підготувати фінансово-економічне обґрунтування джерел його реалізації та подати зміни до Закону про Державний бюджет на 2026 рік.

Що так:

  • Проблема, яку намагається адресувати законопроєкт, є абсолютно реальною. Через систематичні удари по енергетичній інфраструктурі забезпечення резервного живлення є критично важливим: у лікарнях без генераторів лікарі не проведуть операцій, водоканали без резервного живлення залишать мешканців без води, а котельні без резервного живлення можуть залишити мешканців без тепла в мороз. Водночас забезпечення резервного живлення потребує додаткових витрат на обладнання, паливо та його обслуговування, які законопроєкт і пропонує частково компенсувати коштом державної підтримки.
  • Фіксація трьохмісячного строку для Кабміну, передбачених законопроєктом, є єдиним елементом, що має практичний вимір: вона створює формальну підставу вимагати від уряду конкретних рішень до початку опалювального сезону.

Що не так:

  • Законопроєкт не містить жодної норми прямої дії.
  • Формулювання статті 3 Закону є надто загальним: «держава гарантує вжиття заходів для передбачення податкових стимулів» — це потрійне ухилення від зобов’язання, адже гарантується не стимул, і навіть не захід, а лише вжиття заходів для того, щоб такий стимул колись передбачити. Юридично з такої норми не випливає конкретного зобов’язання: жодне підприємство не зможе на неї послатися, жоден суд не зможе її застосувати, жоден орган не порушить її невиконанням.
  • У законопроєкті не визначено жодного ключового поняття. Зокрема, що таке «зимовий період»: календарна зима, опалювальний сезон, період дії окремого рішення уряду? Які саме підприємства охоплюються: перелік критичної інфраструктури за профільним законом чи щось інше? Що означає «продовження» заходів: які саме заходи вже здійснюються і продовження чого гарантується? Ці питання не мають відповіді в тексті проекту закону.
  • Неясно, як визначатиметься «погіршення умов» державної підтримки. Стаття 2 про «недопущення погіршення умов» є класичною non-regression нормою — але без зафіксованої базової лінії. Не встановлено, які умови є поточними, тому неможливо визначити момент їх погіршення. Норма не застосовна за конструкцією.
  • Не може фінансово-економічне обґрунтування джерел реалізації закону готуватися після його ухвалення. Стаття 27 Бюджетного кодексу вимагає, щоб законопроєкт, який впливає на показники бюджету, супроводжувався таким обґрунтуванням при поданні.

Що натомість:

Проблема резервного енергозабезпечення критичних об’єктів потребує не декларативних гарантій, а конкретних механізмів підтримки та відповідних змін до чинного законодавства:

  • Податкові стимули — конкретні зміни до Податкового кодексу.
  • Компенсаційний механізм — окремий порядок із визначеною часткою компенсації (наприклад, 70–100% для закладів охорони здоров’я і водоканалів), джерелом фінансування, критеріями відбору об’єктів і строками виплат. Без цих параметрів «компенсація витрат» залишається декларацією.
  • Реєстр захищених об’єктів — законопроєкт має встановити критерії, за якими підприємство потрапляє під дію підтримки (сектор, категорія критичності, розташування щодо зони бойових дій), орган, що формує перелік, та орган, що його затверджує, з прив’язкою до вже наявного законодавства про критичну інфраструктуру. Сам перелік логічно затверджує Кабмін — але закон має визначити, за якими правилами він це робить, інакше межі підтримки залишаться на розсуд уряду.
  • Визначення поняття «зимовий період» із прив’язкою до опалювального сезону з чіткими датами початку і завершення, а не до календарного поняття.
  • Фінансово-економічне обґрунтування має передувати ухваленню, а не слідувати за ним. Інакше парламент голосує за зобов’язання без розуміння його вартості, а уряд отримує норму, яку виконуватиме за залишковим принципом.

Що ще:

Це декларативний законопроєкт, тобто документ, який фіксує намір, але не створює механізму. Такі акти з’являються тоді, коли політичний запит на реакцію випереджає готовність опрацювати рішення: проблема очевидна, суспільна увага висока, а конкретика вимагає узгодження з Мінфіном, розрахунків і компромісів щодо джерел фінансування.

Ціна декларативного законодавства не нульова. По-перше, воно створює ілюзію вирішеної проблеми: після ухвалення можна звітувати, що питання врегульовано законом, тоді як у лікарні генератора як не було, так і немає. По-друге, воно розмиває саме поняття закону як акта прямої дії, і привчає до того, що норма може нічого не означати. По-третє, три місяці, відведені уряду, спливуть уже близько до опалювального сезону, а розробка реальних механізмів після цього забере ще щонайменше стільки ж.