Волонтери Центру спільних дій допомагають шукати притулок людям, які тікають від війни. Проміжні цифри

Із перших днів широкомасштабного вторгнення росіян на Україну Центр спільних дій допомагає із притулком людям, які тікають від війни. Організація збирає заявки про потребу допомоги і доступне житло через гугл-форми. А далі тих, хто потребує притулку, з власниками житла з’єднують волонтери. У першу чергу, людей намагаються поселяти у приватні оселі. Якщо ж приватні оселі зайняті, то у пригоді стають у муніципальні притулки, які створюють громади. 

«Ми намагаємось віддавати пріоритет родинам з дітьми, старшим людям і людям з інвалідністю. Ще бувають заявки, від груп із 10-20 людей. Ми намагаємось такі заявки опрацьовувати по швидше, тому що ти одним дзвінком вирішуєш проблеми цілої сім’ї чи групи із, скажімо, 15 людей», — пояснює заступниця виконавчого директора Центру спільних дій Марія Левонова.  

В середньому, за перший місяць роботи волонтерів, до них по допомогу із пошуком притулку зверталось по 135 осіб на день. Серед тих, хто потребує житла, близько чверті становлять діти, молодші за 12 років. 

У майже двох третинах заявок, які у перший місяць російського вторгнення опрацьовували волонтери Центру спільних дій, ішлось виключно про дорослих. У решті випадків – притулок просили сім’ї групи людей із дітьми.

Про евакуацію спільно із людьми з інвалідністю повідомляли майже у кожній п’ятій заявці, яку подавали Центру спільних дій.

«В наших людей – величезне серце. Що стосується людей з інвалідністю, практично усі радо приймають людей з інвалідністю. Господарі осель відмовляють сім’ям з дітьми чи людям з інвалідністю лише тоді, коли у них непристосоване приміщення: відсутня ванна або гаряча вода. Але щодо адекватності вимог, то люди надзвичайно рідко висувають якісь обмеження щодо складу сім’ї», – каже Марія Кондратюк, яка допомагає поселяти людей, які шукаю притулку, від початку березня 2022 року. 

 частині заповнених форм, заявки на поселення подають люди чи групи людей, які подорожують із тваринами. Найчастіше евакуйовуються з собаками і котами. Але це не вичерпний перелік тварин, чиї власники потребують притулку. Серед них є власники кроликів, пацюків, шиншил, морських свинок, хом’яків, канарок, папуг і навіть цукрового поссума. 

Мабуть, найбільшого тонусу роботі волонтерів задає те, що більшість звернень про допомогу із притулком надсилають люди, які уже покинули зону бойових дій і якнайшвидше потребують притулку.  

«Такого роду комунікація є доволі емоційно складною. Втім, мені допомагають перерви та переключення уваги на інші активності. Завдяки тому, що до ініціативи залучено чимало волонтерів, це дозволяє відпочивати та відновлювати ресурс», – коментує Андрій Рубцов, який волонтерить з перших днів березня. 

Марія Кондратюк каже, що волонтери Центру спільних дій уже навчились без проблем давати раду з хвилями людей, які потребують притулку якнайшвидше.  

«Коли людина ознайомлюється з правилами гри, їй дуже легко приступити в цей процес. Змінити тих, хто втомився і не задавати зайвих питань при виконанні роботи. І оскільки вже налагоджений сам процес, то, розуміючи масштаби роботи, є можливість оперативно збільшувати кількість волонтерів, щоб швидко розселити людей, які уже в дорозі», – пояснює Марія Кондратюк. 

Координаторка волонтерів Тетяна Капустинська додає, що колеги досить часто беруть паузу у роботі. А перевірка психологічного стану волонтерів уже стала повсякденною роботою. 

«Дуже важливо, щоб волонтери настановляли гостей на майбутнє. Давали гостям зрозуміти, що те місце, куди вони їдуть буде теплим, безпечним, там не буде такої кількості сирен і не буде чути вибухів. Важливо давати такі точки опору, з якими люди б рухалися далі до цього безпечного місця», – каже координаторка волонтерів Тетяна Капустинська. 

Вісім із десяти людей, які шукають притулку, у Google-формі далекоглядно вказують, що потребують притулку на більше ніж кілька днів. Це співвідношення залишається сталим із перших днів роботи гуманітарної місії Центру спільних дій. 

Прихистками для людей стають як оселі людей, так і комунальні приміщення. 

«В кожному випадку, ми продзвонюємо людей і тоді шукаємо серед господарів із нашої бази тих, хто готові прийняти таку кількість людей. Якщо ми не знаходимо сім’ю, то звертаємось у муніципальні прихистки при церквах, школах, гуртожитках. Там, де громада  створила ліжко-місця, там ми людей і поселяємо», – пояснює Марія Левонова. 

Волонтерка Марія Кондратюк скаржиться на те, що дефіцит приміщень, де можна розселити людей, які потребують притулку, залишається: 

«Хвиля відкривання дверей незнайомим людям почалася не одразу. Запити на житло зростали швидше, ніж його пропозиція. І лише на другий тиждень війни люди почали активно відкривати двері своїх квартир і будинків для тих, хто тікає від війни. А уже десь на десятий день, громади почали активно пропонувати свої муніципальні приміщення: школи, церкви, тренажерні зали, приміщення шкіл чи дитячих садочків» 

Тепер найбільше людей отримують притулок саме у муніципальних приміщеннях.  

«Соціологічні опитування показують, що 90% українців готові прийняти у себе переселенців. Я сподіваюсь, що скоро ця кількість буде відображатися у нашій табличці», – прогнозує Тетяна Капустинська. 

Тим часом, російська агресія проти Україні продовжується. Після першого місяця активних бойових дій, які вийшли за межі Донецької і Луганської областей, свої домівки покинули уже, щонайменше, 10 мільйонів осіб. Грубо кажучи, це – чверть населення України. Більше третини з цих десяти мільйонів виїхали закордон. Тоді як у межах України мігрували решта – 6,5 мільйонів осіб. 

Хто знає, скількох людей ще зачепить війна. Але можна бути точно впевненим у тому, що українці зроблять усе для того, щоб якнайкраще прийняти співвітчизників, які потребують притулку.