Як потоптатися по Конституції і довірі. Майстер-клас від Офісу Президента

Текст створений для “Цензор.нет“
Ідея президентського університету зараз на паузі через війну. Але, спостерігаючи за перипетіями довкола відставок Івана Баканова та Ірини Венедіктової, розумієш, що теперішні лідери держави після виходу на політичну пенсію могли б заснувати та очолити факультет менеджменту власноручно створених проблем. Адже Офіс Прездента, поспішаючи звільнити Голову СБУ і Генпрокурора, вкотре перемудрив і був змушений все виправляти під тиском громадськості.

Банкова вкотре намагається зіграти хитро. Цього разу Президент і його соратники спробували обійти Конституцію за допомогою синонімів до слова “відставка”. Тож замість того, щоб дотриматись порядку звільнення Голови СБУ та Генпрокурора спробували “усунути” Івана Баканова з посади, а Ірину Венедіктову від неї “відсторонити”.

Далі були президентські укази, пояснення про тимчасове відсторонення і службові розслідування. Але гра виявилася не переконливою. Занадто очевидною була спроба Президента відправити у відставку посадовців без участі Верховної Ради. А це очевидне порушення Конституції, бо в ній чітко врегульовано порядок призначення та звільнення Голови СБУ і Генерального прокурора і для цього потрібні двоє: глава держава ініціює звільнення, а Верховна Рада дає на це свою згоду. Це не сольна партія, коли досить лише бажання та указу Президента. Коли хитрість не пройшла, команда Президента повернулась до конституційних механізмів та ініціювала звільнення Івана Баканова та Ірини Венедіктової у Парламенті. Народні депутати з рішеннями не забарились і одразу ж знесли обох з посад.

Проблема вирішена? Ні, зовсім ні. Замість внести на розгляд парламенту кандидатури нових очільників СБУ та ГПУ, Президент призначив тимчасових виконувачів обов’язків. І знову порушив Конституцію. Навіть кілька разів одночасно.

По-перше, Основний Закон містить виключний перелік повноважень Президента, які не можуть бути розширені ні законами, ні підзаконними актами. У ньому немає жодної згадки про право призначати тимчасових виконувачів обов’язків Голови СБУ чи Генпрокурора. А воєнний стан, яким такі порушення зараз прийнято виправдовувати, не розширює кадрових повноважень Президента. Тож наш гарант дотримання Конституції може робити рівно те, що вона прямо дозволяє і анітрохи більше.

По-друге, за Конституцією вся влада в Україні належить народу, а не Президенту, прем’єру чи “сірому кардиналу” Банкової. Опосередкована участь суспільства у прийнятті державних рішень забезпечується за допомогою публічності та парламентських процедур. Якщо мова про кадрові призначення на найважливіші посади, то голосуванню передує заслуховування кандидатів та запитання до них від всіх політичних сил, представлених в парламенті.

Призначаючи тимчасових виконувачів обов’язків президент позбавляє нас цього публічного процесу. А отже, усуває народ від участі в управлінні держави в частині призначення Голови СБУ та Генерального Прокурора. Здавалось би, що проблема не така вже й серйозна, бо президент і так має монобільшість в парламенті і може провести через нього будь-яку кандидатуру. Але це не зовсім так.

Тимчасові посадовці є давнім способом призначати повністю залежних людей, які не мають парламентського захисту від звільнення і служать тільки особі Президента, а не державі. Це також позбавляє суспільство і парламент контролю за діяльністю таких осіб. Тому важливо, щоб із призначенням Голови СБУ чи Генпрокурора в Офісі президента не затягували і зробили це швидко та з дотриманням конституційної процедури.

Якщо ж дивитися на всю історію глобальніше, то хотілось би, щоб Президент не забував одну просту річ – ми не хочемо стати росією не лише за формою, а й за змістом. Тому наш Президент на відміну від російського тирана має діяти в межах Конституції навіть в умовах війни. В ці складні часи влада і народ мають підтримувати одне одного. Президент би дуже спростив народу це завдання, якби дотримувався Конституції, а не вигадував як її обійти.