Україна потрібна Європі не менше, ніж Європа Україні, – Ґеральд Кнаус

Текст підготовлений для “Цензор.Нет”

Своє право жити і бути Україна зараз виборює на полі бою. А право на майбутнє серед успішних країн Європи зараз залежить від рішень, які ухвалюються в українських та європейських кабінетах. Він нас залежить чи підкріпимо ми своєї євроінтеграційні прагнення втіленими реформами, а від європейців – чи ризикнуть вони прийняти у свою сімʼю нового члена, який власною кровʼю довів відданість спільним цінностям.

Центр спільних дій продовжує говорити із міжнародними експертами, дипломатами та дослідниками, які добре знають Україну і можуть ззовні подивитися на процеси, що у нас зараз відбуваються. Ґеральд Кнаус , засновник і голова Європейської ініціативи стабільності (ESI), берлінського аналітичного центру, який досліджує розширення Європи.

В інтерв’ю голові Центру спільних дій Олегу Рибачуку він розповів про те, чому Україна потрібна Європі не менше, аніж Європа Україні, наскільки війна вплинула на готовність європейців говорити про розширення та як зберегти єдність західних союзників довкола України.

*********

– У найближчі місяці Україна розраховує почути попередню оцінку виконання вимог, необхідних для початку переговорів про вступ до ЄС і сподівається ще цього року запустити цей процес. Наскільки це реалістично?

– Я з колегами спостерігаю за процесом розширення Європейського Союзу вже понад 25 років. Ми зрозуміли, що ключем до успішної трансформаційної програми розширення є дві речі. Перша – віддане ідеї євроінтеграції політичне керівництво, що має підтримку громадськості, яка вірить в європейське бачення. Я думаю, що сьогодні в Україні це є. Друга річ – процес наближення до ЄС, розроблений таким чином, щоб дати значущий результат завдяки зусиллям політиків і громадянського суспільства в країні-кандидаті.

Ми не мали такого останні 15 років. І країни Західних Балкан, і Туреччина починали переговори про вступ, але потім це перетворилося на пастку. Вони не просуваються вперед, не трансформуються, не наближаються до вступу.

Але Україна інша. Європі потрібно, щоб ваша країна відбудувалася як сильна демократія, а для цього Україна повинна мати надійну перспективу. Якнайшвидший початок переговорів про вступ – знак, який подає надію, але цього недостатньо. Вам дійсно потрібен прорив, і я сподіваюся, що протягом наступних кількох тижнів і місяців шведського головування такий прорив відбудеться. Це також є чітким сигналом з боку ЄС, що процес вступу України буде відрізнятися від процесу вступу на Балканах. Що буде мета, якої українці зможуть досягти власними зусиллями в найближчому майбутньому.

– Ви маєте колосальний досвід спостереження за особливостями розширення. Чи вважаєте ви, що зараз все залежить від України і тільки від України? Чи зовнішні фактори, які можуть затримати наш вступ до ЄС не настільки актуальні?

– Насправді я думаю, що вони дуже актуальні, тому що кожен крок на шляху до вступу має бути зроблений одностайно. І хоча Україна має дуже сильних прихильників серед країн-членів, країн Балтії, Польщі, Чехії та багатьох інших, такі країни-члени як Франція, Німеччина, Нідерланди говорять, що сам ЄС повинен змінитися, перш ніж він зможе прийняти нових членів. І це проблема, тому що це не залежить від українців.

Для того, щоб ЄС змінився потрібна одностайність, зміна договору, що може статися, а може і не статися в найближчі 5 чи 10 років. Я думаю, що те, що потрібно українцям зараз – це дуже сильний сигнал, що якщо вдасться виконати умови для вступу в ЄС, то українці одразу отримають доступ до всіх чотирьох свобод і єдиного ринку Євросоюзу. Це дуже важливий сигнал для інвесторів, які розумітимуть, що майбутній вступ не буде залежати від примх окремих країн-членів.

– Одна із болючих тем для України – судова реформа. Наскільки ЄС буде наполегливим, щоб Україна таки провела судову реформу?

– Ключове питання полягає в тому, чи політики Європейського Союзу бачать Україну повноправною частиною ЄС у найближчому майбутньому. Якщо так, вони наполягатимуть на незалежній судовій системі.

Проблема в тому, що якщо вони гратимуть з Україною в ту саму гру, в яку грали з Туреччиною, Сербією чи Північною Македонією, коли вони знали, що впродовж наступних 5-10 років вони не стануть членами ЄС, то вони не будуть приділяти стільки уваги життєво важливій судовій реформі. Але якщо вони поставлять собі за мету членство України в ЄС, то наполегливості буде значно більше.

У Брюсселі після суперечок із Польщею, де міністр юстиції намагався отримати контроль над судами, зрозуміли наскільки важливо, щоб будь-який член ЄС мав незалежні суди, а судова влада не була підконтрольна виконавчій. Тож якщо вступ України до ЄС розглядають як справжню мету, то зусилля Європейського Союзу будуть зосереджені на тому, щоб Україна мала незалежну судову систему. Від цього залежить система управління ЄС, яка потребує єдності через право, що забезпечується національними судами.

– На вашу думку, війна росії в Україні усунула частину перешкод на нашому шляху до ЄС? Наприклад, завжди існували фобії щодо масової міграції українців до ЄС.

– Події останнього року, трагічна агресія Путіна і Росії проти України повністю трансформували відносини не лише між європейськими інституціями та Україною, але й між європейською громадськістю та Україною. Європейська громадськість раптом побачила Україну як країну, яка не лише поділяє, але й бореться за ті самі цінності, що й решта Європи.

Я жив в Україні в 1993-94 роках, це було дуже давно, тому у мене завжди були там друзі. Я багато разів повертався в Україну, але більшість європейців не мали чіткого уявлення про те, наскільки великою і стратегічно важливою як партнер може бути Україна. Тепер вони це бачать. Є мільйони українців, які звернулися за тимчасовим захистом в Європі. Це все люди, жінки, діти, які тепер мають європейських друзів, європейських колег, і всі вони розповідають історію України.

Україна це вже не просто місце на карті чи країна, про яку мало знають. Це символ демократичних цінностей, які захищають від агресора, і це додає аргументів політикам у Європі, які стверджують, що Україна потрібна нам як повноправний партнер, щоб зробити Європу сильнішою.

– Мене вражає масштаб західної єдності та солідарності з Україною, яка протистоїть російській агресії. Путін розраховував на те, що Захід не зможе довго втримати цю солідарність і взимку вона просто розпадеться. Які реальні загрози ви бачите для західної солідарності довкола України?

– Я теж був вражений. Ми всі пам’ятаємо початок 2022 року, коли ще було досить багато європейських колишніх прем’єр-міністрів, канцлер Шредер, прем’єр-міністр Фійон з Франції, прем’єр-міністри або канцлери Австрії, Італії, які працювали на російську державу або компанії, пов’язані з Путіним. Тобто, російська стратегія підкупу, впливу, проникнення в європейські інституції здавалася дуже успішною.

Сьогодні ж, майже через рік після початку війни, європейці згуртовані як ніколи. Російський шантаж не змінив нинішню німецьку політику. Німеччина постачає бойові танки, надсилає багато зброї. І дебати тут точаться виключно про те, як зробити ці зусилля сталими.

Але справа не лише в Німеччині. Багато залежало від того, як українці поводилися і говорили про свою власну історію: від вашого президента до багатьох представників громадянського суспільства, які подорожували Європою і розповідали про Україну, від репортажів ЗМІ про те, як Україна чинила опір. Саме ці історії допомогли друзям України зберегти цей альянс.

Я зараз бачу багато загроз. Європейці повинні вміти вирішувати питання біженців без підсилення ультраправих. Я думаю, що це можливо при правильній політиці. Європейцям потрібно буде назавжди стати незалежними від російських енергоносіїв. Цієї зими ми побачили, що є варіанти, як це зробити.

Нарешті, європейці повинні мати дуже, дуже чітке бачення майбутнього усього континенту. Майбутнє Європи – континент демократій, інтегрованих, пов’язаних між собою, що унеможливлює війну між ними, і які мають єдність оборонного союзу, щоб на них не можна було напасти ззовні. І це бачення залежить від перемоги України у війні. Це бачення залежить від надійної стратегії безпекової інтеграції з ЄС і НАТО.

– Щодо економіки, то мені багато разів говорили, що економічний фактор є дуже важливим, коли йдеться про розширення, адже тут задіяні дуже потужні стейкхолдери. Багато років ми чули, що ЄС втомився від розширення. Тепер туди прагне вступити не тільки Україна, але й балканські країни, Молдова, можливо, Грузія. Як ви вважаєте, яку економічну вигоду ЄС отримає від цієї хвилі розширення?

– Німеччина сьогодні експортує більше до Польщі та Чехії, ніж до Китаю, чи не так? Отже, Польща та Чехія це Китай в Європі для Німеччини. Україна, якщо вона розвиватиметься так само, як Румунія останні 15-20 років, то може стати ще одним Китаєм в Європі. Україна дає багато, і вона дає набагато більше, ніж люди звикли думати.

Традиційно про вас говорили як про аграрну економіку з великим сільськогосподарським потенціалом. Так, це все правда, але найбільший потенціал – це люди, здатність до інновацій, до створення бізнесу для 21-го століття. І те, що Україна та інші країни Південно-Східної Європи є частиною єдиного ринку ЄС, робить цей єдиний ринок сильнішим, стійкішим.

Україна, звичайно, не тільки велика країна, але вона приносить багато ресурсів. Отже, запропонувати Україні перспективу членства і наблизити її – це не подарунок, а перевага.

– У нас пішов другий рік війни і ЄС вже заявив, що готовий відігравати активну роль у відновленні України. І тут важливо, що українці не хочуть просто відбудовувати стару модель економіки. Ми не хочемо мати нових олігархів з відбудованими величезними підприємствами, які досить часто не відіграють вирішальної ролі в економічному потенціалі країни. Як, на вашу думку, має виглядати повоєнна відбудова України?

– Цілком очевидно, що гроші, необхідні для відновлення України, не будуть йти з державних джерел. Значна їх частина має надійти з приватного сектору. А приватний сектор інвестуватиме в Україну, якщо відчуватиме, що вона в безпеці, що вона прив’язана до єдиного ринку ЄС.

Подивіться, що сталося з Румунією. ВВП на душу населення в Румунії 20 років тому становив 25% від середнього ВВП на душу населення в ЄС. Зараз він становить 70% від середнього ВВП на душу населення в ЄС. Виникла абсолютно нова економіка, підприємці створюють нові бізнеси. Отже, ЄС фінансує інфраструктуру, яка є корисною і важливою. Основним двигуном зростання була впевненість у тому, що Румунія належить до найбільшого ринку у світі.

Україна потребуватиме такого фінансування. Саме тому сигнал про те, що Україна матиме стандарти, інспекційні служби, інституції, які дозволять їй бути повноцінною частиною єдиного ринку без жодних бар’єрів, щоб європейські інвестори могли перенести частину виробництва в Україну, є дуже важливим. Щоб українські підприємці могли інвестувати в Україну, з впевненістю у своїх інвестиціях. Це найважливіше, що ЄС має дати Україні. Отже, європейська перспектива не просто політично важлива, це передумова економічного успіху.