Постанова Кабінету Міністрів України № 1072 від 31 серпня 2026 року

На кого вплине: учнів, студентів, педагогів та інших учасників освітнього процесу в закладах освіти; засновників і керівників закладів освіти незалежно від типу та форми власності; військові адміністрації та органи місцевого самоврядування; проєктувальників і будівельні організації; ДСНС, Держпродспоживслужбу.

Що змінює:

  • запроваджує нову категорію укриття «захищений простір», який не належить до фонду захисних споруд цивільного захисту, це приміщення або частина будівлі закладу освіти, пристосована для захисту від побічної (непрямої) дії звичайних засобів ураження, надмірного тиску ударної хвилі та уламків;
  • розповсюджується на громади із задовільним або помірним рівнем безпекового ризику (визначеним за Методикою оцінки ризиків безпеки в системі освіти постанова КМУ № 866 від 2 серпня 2024 року);
  • прямо застерігає, що створення захищених просторів не є повним виконанням вимог законодавства щодо забезпечення засобами колективного захисту і не звільняє керівників та засновників від обов’язку створювати повноцінні захисні споруди;
  • встановлює детальні технічні вимоги до укриття «захищений простір»: розміщення лише в підвалах, цоколях або на першому поверсі (вище першого поверху заборонено); заборона використання будівель із дерев’яними перекриттями; товщина зовнішніх стін має бути від 56 см для цегли або 30 см для залізобетону; заборона приміщень, де прорізи займають 50% і більше площі огороджувальних конструкцій; заборона крихких оздоблювальних матеріалів, що утворюють гострі уламки;
  • визначає норми місткості: 1,2 кв. м на особу при одноярусному розміщенні, 1 кв. м при двоярусному, 0,8 кв. м при триярусному; внутрішній об’єм — не менше 1,5 куб. м на особу; висота — від 2 метрів (у виняткових випадках 1,8);
  • вимагає обов’язкової доступності для осіб з інвалідністю та маломобільних груп населення, а також не менше двох евакуаційних виходів;
  • встановлює автономність не менше чотирьох годин: питна вода з розрахунку 2 літри на особу, резервне освітлення, засоби зв’язку, медикаменти, шанцевий інструмент, ємності для відходів;
  • наводить конкретні інженерні рішення з кресленнями: габіони з ґрунтом, підсилення стін бетонними блоками, монолітна залізобетонна плита над перекриттям, сталевий каркас, захист віконних прорізів мішками з піском або цегляною кладкою насухо, розсувна броньована брама на аварійному виході;
  • спрощує дозвільні процедури: проєктні рішення розробляє атестований інженер із кваліфікаційним рівнем «провідний» або «І категорія», при цьому експертиза не потрібна, документи на виконання робіт не потрібні, а об’єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію.

Що так:

  • захищений простір — це проміжне рішення, яке можна створити за місяці й за принципово менші кошти;
  • порядок прямо фіксує, що захищений простір не є засобом колективного захисту у розумінні законодавства і не звільняє від обов’язку будувати справжні укриття. Таким чином документ чітко окреслює межі застосування цього механізму та унеможливлює його використання як заміни передбаченим законодавством укриттям;
  • спрощення дозвільних процедур. Проходження експертизи і прийняття в експлуатацію суттєво збільшили б строки їх облаштування. В умовах необхідності забезпечити готовність закладів освіти до початку навчального року спрощення цих процедур є обґрунтованим.

Що не так:

  • спрощення процедур створює прогалину у відповідальності. Об’єкт не проходить експертизу, не приймається в експлуатацію, а отже, ніхто зовнішній не підтверджує, що захисні властивості справді досягнуті. Уся відповідальність фактично лягає на одного атестованого інженера. Якщо конструкція не витримає, механізму встановлення того, чи були виконані вимоги Порядку, не існує: немає ані акта прийняття, ані експертного висновку, ані наглядового органу;
  • не встановлено обов’язковості перевірки після завершення робіт. Порядок докладно описує, що має бути до створення простору: огляд, обстеження, акт оцінки. Але що відбувається після — чи хтось перевіряє відповідність виконаних робіт проєктним рішенням, не визначено. Комісія оцінює можливість, інженер проєктує, підрядник виконує, і на цьому ланцюг завершується;
  • документ не дає розуміння про те, за чиї кошти створюються захищені простори. Для закладів комунальної власності це навантаження на місцеві бюджети без будь-якої субвенції; для приватних закладів — на власника. Як наслідок: захищені простори з’являться там, де громада заможніша, а не там, де ризик вищий.

Що натомість:

  • обов’язкова фіксація результату. Замість повноцінної експертизи достатньо було б запровадити спрощений акт відповідності виконаних робіт проєктним рішенням, підписаний тією ж комісією, що проводила первинний огляд, із доданими фотоматеріалами. Це не подовжує процедуру суттєво, але створює документальний слід і персональну відповідальність;
  • цільова субвенція з державного бюджету. Без окремого фінансування Порядок працюватиме нерівномірно і повільно. Логічним є механізм співфінансування з підвищеною часткою держави для громад із меншою бюджетною спроможністю — за аналогією з субвенцією на формування фондів житла для ВПО, де для восьми найбільш постраждалих областей передбачено 100% фінансування.