Текст підготовлено для Цензор.Нет.
Чи потрібно створювати окремий суд для військовослужбовців? Це питання вже якийсь час обговорюється в українському інформаційному просторі. Насправді в Україні вже була система військових судів та прокурорів. Її скасували в 2010 році. Тоді це обґрунтували зменшенням чисельності війська. У вересні 2023 року народна депутатка Людмила Буймістер зареєструвала в Раді законопроєкт, який має закласти правову базу для побудови та функціонування військової юстиції України.
Пропонується створити спеціальну систему органів: військові поліцію, контррозвідку, прокуратуру, адвокатуру та спеціальний суд. Ці структури мали б розглядати військові злочини, вчинені під час служби. Наприклад, якщо військовослужбовець відмовиться виконувати наказ начальника чи самовільно залишить військову частину. Але якщо військовий щось порушив у цивільному житті, він відповідатиме перед законом у звичному порядку.
Військові злочини не варто плутати з воєнними. Останні стосуються порядку введення війни, як от знущання над цивільним населенням чи умисні удари по місцях надання гуманітарної допомоги.
Чи справді необхідні органи військової юстиції?
Окрема система військової юстиції може начебто краще забезпечити право на справедливий суд. Тоді справи військовослужбовців розглядатимуться швидше і без затягування, бо вдалося б уникнути багатьох процедурних моментів. Але в наших реаліях все може бути зовсім навпаки. Військова система більш закрита, ніж цивільна. Судді-військовослужбовці можуть бути підпорядковані командуванню чи піддаватися їхньому авторитету. У такому випадку рядовому солдатові буде важче себе захистити.
Основним пунктом у законодавчій ініціативі про військову юстицію є створення військових судів. Розглядати справи і виносити вироки там мають військовослужбовці, а не цивільні судді. Очікується, що вони краще розуміють специфіку військових звичаїв, адже мають досвід проходження службових процедур. Крім того, військові судді є більш вузькими спеціалістами у сфері військового кримінального права. Цивільні суди не завжди мають таку практику.
Оскільки зараз питання є нагальним і стосується військових – значної частини нашого суспільства – тоді це вимагає чималої кількості суддів. Ймовірно, відповідних спеціалістів може забракнути. В Україні і так є проблема із впровадженням судової реформи: зараз не вистачає третини суддів. Можливо, замість того, щоб створювати додаткові військові суди, нам краще сконцентруватися на вирішенні наявних проблем судової системи. До того ж, впровадження судової реформи є однією з вимог для вступу в ЄС.
Для облаштування значної кількості судів потрібне значне фінансування. Навіть якщо під час воєнного стану структури працюватимуть на повну, після війни суди можуть простоювати. Закрити їх буде не так просто, бо за законом треба перевести суддів-військовослужбовців на рівноцінні посади. Немає гарантій, що їм вистачить компетенцій і вони зможуть адаптуватися до роботи цивільних судів.
Цивільним органам створюють військові аналоги. А чи треба?
Законопроєкт пропонує створити низку військових правоохоронних органів. Серед них військова поліція. Вона зокрема має виявляти та попереджувати злочини, а також розслідувати їх. Але здійснювати свою правоохоронну діяльність вона повинна у координації з Міноборони, хоча у повноваження військової поліції входить контроль за дотриманням законності у міністерстві. Це створює конфлікт інтересів. Таким чином формується замкнена система, де Міністерство оборони фактично контролює саме себе.
Зараз функції військової контррозвідки виконує СБУ – законопроєкт пропонує залишити органу ці повноваження. А от у Держбюро розслідувань хочуть забрати повноваження досудового розслідування й передати їх спеціально створеному органу. Доцільність такої передачі нічим не обґрунтована. Немає вичерпних пояснень і щодо виокремлення військової адвокатури. Її відділення може призвести до обмеження права військовослужбовців на правову допомогу чи вибір адвоката.
Військова прокуратура раніше в Україні вже існувала, але у 2021 році її ліквідували. Зараз відомство у поданому законопроєкті пропонують відновити. Його очолити має військовий прокурор – заступник генпрокурора. Але насправді створення цієї вертикалі влади не є конче необхідним, адже функції, які б мали передати військовій прокуратурі, уже виконує Офіс генпрокурора. Існує думка, що навпаки на цивільні органи важче вплинути, ніж на військові. Адже органи, сформовані за мирних умов, є більш усталеними: їх створювали з урахуванням механізмів, які мають унеможливити зловживання. А у військових структурах через закритість органів не завжди повною мірою вдається дотримуватися справедливості покарання.
Зрештою, військова юстиція у разі її запровадження стане частиною системи влади і матиме спільні недоліки. Наївно сподіватися, що її введення одразу значно покращить забезпечення прав військовослужбовців. Тим більше, у чинній редакції немає механізму регулярного аналізу ефективності військових органів юстиції – без цього взагалі марно чекати справедливості. Моніторинг роботи інституцій слід передбачити, щоб запобігти порушенням та мати змогу вдосконалювати їхню роботу.
То як бути?
Впровадження системи військової юстиції є справді дуже актуальним. І зважаючи на активне обговорення в інформаційному полі, на це існує запит. Проте ми не повинні запроваджувати військову юстицію терміново будь-якою ціною. Чинний законопроєкт надто поверховий і потребує допрацювання. Наявність конфлікту інтересів недопустима, має бути запроваджений механізм перевірки роботи органів військової юстиції.
Автори ініціативи мають подумати й про повоєнні часи, адже щоб зараз структура була продуктивною, треба набрати велику кількість військових суддів. Їх може бути непросто інтегрувати в цивільні суди.
Важливо, щоб система військової юстиції стала ефективним інструментом відстоювання прав військових, засудження воєнних злочинців. Але в перспективі вона може втратити функціонал і має шанси стати фінансовим якорем для державного бюджету. У разі впровадження військової юстиції влада має розробити механізми, щоб запобігти цьому й багатьом іншим ризикам.
