Громадський бюджет – найефективніший інструмент електронної демократії в Україні – Катерина Борисенко, експертка з цифровізації

Невдовзі місцеві вибори. Аби не дозволити ввести себе в оману, ми в Центрі спільних дій запустили серію інтерв’ю з експертами та практиками про різні сфери життя міста. Говоримо, зокрема, про повноваження місцевої влади та про те, наскільки ефективно чинні обранці справилися зі своїми обов’язками. 

У цьому інтерв’ю ми поспілкувалися про інструмент впливу громадян на виділення коштів із бюджетів їхніх громад – громадські бюджети з  експерткою із цифровізації ГО SocialBoost Катерина Борисенко і координаторкою Фундації ПАУСІ, керівницею проєктів та програм «Асоціації учасницького розвитку громад» Іриною Стасюк.

Для початку давайте розберемось, що таке громадський бюджет. Громадський бюджет (бюджет участі, партиципаторний бюджет) – це  можливість кожного жителя громади брати участь у розподілі коштів місцевого бюджету. Долучитися до створення громадського бюджету можна через подання проєктів або голосування за ініціативи інших. В Україні практика громадського бюджету з’явилася під час реформи децентралізації у 2015 році. Саме місцеві ради ухвалюють рішення про те, скільки коштів виділити на громадський бюджет. 

— В чому полягають переваги та недоліки громадського бюджету, і чи дійсно він сприяє розвитку електронної демократії? 

Катерина: Громадський бюджет сьогодні, фактично, є найефективнішим інструментом електронної демократії серед тих, що використовуються в Україні. Візьмемо для порівняння петиції: якщо петиція набере необхідну кількість голосів, єдине зобов’язання влади – розглянути цей документ. Якщо ж проєкт перемагає у громадському бюджеті, то влада зобов’язана виділити кошти й реалізувати його.  

— Які головні проблеми з громадськими бюджетами на місцях? Як місцева влада вирішує ці проблеми?  

Катерина: Найголовніша проблема – низький рівень залученості жителів у процес. Причина тут у недостатній поінформованості. У малих містах ця проблема гостріша, та все ж вона є і в обласних центрах.  

Ще одна проблема – загальний рівень цифрової грамотності і низька активність у використанні електронного цифрового підпису (ЕЦП), BankID та інших інструментів онлайн-ідентифікації. За інформацією Мінцифри, в Україні зараз активно використовується лише 5 млн ЕЦП. А реєстрація за допомогою подібних інструментів – єдиний спосіб забезпечити надійне голосування, захищене від фальсифікацій.  

Будьмо реалістами, мало хто реєструватиме ЕЦП тільки заради бюджету участі. Тож, поки що владі залишається облаштовувати зручні пункти для офлайн-голосувань, хоч вони і потребують додаткових ресурсів. A civic tech спільноті – комплексно працювати над цифровізацією державних і муніципальних послуг, щоб люди бачили більше цінності у переході в онлайн.  

Ірина: В Україні багато таких випадків, коли положення про бюджет участі конкретного міста дозволяє проголосувати людині, яка не зареєстрована, але працює чи служить там або є внутрішньо переміщеною особою. Вони можуть надати довідку з місця роботи або інакше довести, що належать до громади.  

Те саме стосується дітей від 14 років. У більшості з них немає ЕЦП чи інших інструментів цифрової ідентифікації, але є паспорт, з яким вони можуть прийти в пункт підтримки бюджету участі та проголосувати. Так ми вчимо юних людей реалізовувати своє право голосу, щоб у 18 років вони пішли на місцеві і загальнодержавні вибори уже з громадянським досвідом.  

Катерина: Також залишається актуальною проблема, коли коштом міського громадського бюджету вирішуються проблеми, які насправді не є проблемами всього міста. Скажімо, серед поданих проєктів можна побачити ремонт шкіл, дитячих садків, закупівлю базового обладнання для лікарень. Але ж у всіх положеннях про бюджети участі міст є вимога щодо загальнодоступності проєктів. Якщо йдеться про ремонт школи чи садочка, до яких навіть заходити можна не всім, то це явно не відповідає вимогам (зрештою, це є повноваженнями місцевої влади – ред.). Ідея громадських бюджетів полягає у тому, щоб жителі могли вказати на проблеми, яких влада не помічає, знайти креативні рішення, нестандартні підходи – і принести користь цілому місту.  

Цьогоріч найбільшою проблемою для всіх стала пандемія COVID-19. Багато міст і громад переживають фінансові труднощі, змушені скорочувати видатки на менш пріоритетні напрямки. На жаль, багато хто відносить сюди і громадські бюджети. Проєкти-переможці минулого року не отримують коштів для реалізації, а це нищить довіру до бюджетів участі загалом.  

— Якими є повноваження місцевої влади у розробці та реалізації бюджету участі? 

Ірина: Громадські бюджети міст та об’єднаних територіальних громад – цілком і повністю у віданні місцевої влади. Ініціатором впровадження громадського бюджету на місцевому рівні може бути і громада через громадських активістів та громадські організації, і міжнародна організація, і місцеві депутати. Але всі подальші кроки виконує місцева влада: збирає робочу групу чи координаційний комітет, визначає обсяг виділених коштів, вимоги до проєктів-учасників, обирає інструменти для автоматизації, проводить інформаційну кампанію тощо.  

Щоб провести бюджет участі, потрібно пройти всі кроки бюджетного процесу. Спершу — створення нормативно-правового акту: розробити положення про бюджет участі та програму, на депутатських комісіях розглядають ці документи. До обговорення програми насправді необхідно залучити всі зацікавлені сторони, поінформувавши їх, наприклад, через сайт міськради чи соціальні мережі про обговорення, щоб вони могли надати свої пропозиції і зауваження.  

Потім депутати затверджують положення та програму на сесії, включають в бюджет фінансування на наступний рік. Якщо надано необхідні пояснення для депутатів і жителів, що таке бюджет участі та чому ним варто скористатись, то голосують ради майже одностайно. Далі бюджет участі починають реалізовувати, приймають проєкти від мешканців, аналізують на можливість реалізації, відповідність положенню та законодавству. Мешканці громади обирають голосуванням важливі на їхню думку проєкти, далі проєкти-переможці реалізовують структурні підрозділи міської ради – головні розпорядники коштів.  

Катерина: У деяких містах та громадах влада визначає категорії майбутніх проєктів («екологія», «культура» тощо), аби стимулювати більш творчий підхід авторів, щоб серед поданих проєктів були не лише дитячі майданчики і заміна вікон у школах.

Ірина: Громадський бюджет, окрім іншого, може допомогти місту використати і донести до жителів переваги децентралізації. Місцева влада самостійно розробляє положення з урахуванням місцевої специфіки, унікальності міста або громади. І це добре, адже типові документи не відповідали б потребам міста. Скажімо, у Києві, Львові, Дніпрі повністю електронний формат участі – це норма, але в більшості міст і громад такі засоби комунікації поки що недостатньо активно розвинені.  

— Як місцева влада мала б підвищувати ефективність залучення громадян до формування бюджету участі? Що треба робити? 

Ірина: Найактуальніша порада зараз – не нехтувати інформаційною кампанією, виділяти на це ресурси, зокрема, окреме фінансування і час фахівців. Також треба продумати, хто буде реалізовувати кампанію. Це можуть бути і депутати, і члени робочої групи, й активісти, громадські або комерційні структури.  

Катерина: Якщо не комунікувати цей процес з жителями, проєкти подаватимуть лише наближені до влади люди, а голосуватимуть 3000 жителів на все півмільйонне місто. Навряд чи це можна назвати демократичним процесом.

— Чи може місцева влада маніпулювати громадянами через механізм громадського бюджету? Якщо так, то як? 

Катерина: Недобросовісна влада може будь-що використати для маніпулювання громадянами. Інколи бюджет участі запроваджують задля власного позитивного іміджу, заради імітації демократії, а насправді умови конкурсу формуються такі, що неможливо організувати процес правильно і спрямувати його на користь міста. Або під час реалізації виникають проблеми, процес стає непрозорим і втрачається довіра до інструменту бюджету участі. Треба критично оцінювати результат кожного конкретного бюджету участі.  

— Якими є критерії успішного громадського бюджету в місті? 

Катерина: Найважливіший критерій – частка реалізованих проєктів у загальному переліку переможців. Також слід звертати увагу на кількість людей, що голосують за проєкти. Реалістичний показник для України зараз – 10% населення. Ще варто слідкувати за кількістю поданих проєктів і, можливо, за їхньою якістю, наскільки вони відповідають цілям громадського бюджету і потребам міста. Це те, про що ми говорили раніше: деякі міста спеціально запроваджують номінації, окреслюють напрямки, щоб стимулювати жителів до креативності.  

— Чи є зв’язок між розміром громадського бюджету з місцевого бюджету та рівнем вирішеності проблем жителів? 

Катерина: Далеко не завжди. Можна виділити багато грошей, але використати їх так, що процес не можна буде назвати прозорим. Якщо у міста є можливість, краще збільшити фінансування інформаційної кампанії. Для новачків це може звучати дивно, наче я закликаю більше говорити про громадські бюджети, більше піаритись і менше віддавати на потреби жителів. Але якщо не виділити цих коштів, то люди просто не знатимуть, що можна подавати свої ідеї та підтримувати чужі. Як вони можуть розпоряджатись коштами, якщо їм навіть не сказали про таку можливість?  

Завдяки реформі децентралізації через впровадження громадських бюджетів у кожного з’явився ще один спосіб впливати на владу, життя міста чи громади. Бюджет участі – це чудова можливість налагодити співпрацю зі своєю владою на місцях та зробити життя громади більш комфортним. 

Більше про те, як міські ради у обласних центрах запроваджують бюджети участі читайте найближчим часом на сайті Центру спільних дій.