Ліквідувати не можна лишити: що президенту робити з ОАСК

03 Березня 2021
Ліквідувати не можна лишити: що президенту робити з ОАСК
Головна > Аналіз рішень > Ліквідувати не можна лишити: що президенту робити з ОАСК

Олег Савичук для LB.ua

Чи не кожна новина, у якій мова йде про Окружний адміністративний суд м. Києва (ОАСК), стосується ухвалення чергового сумнівного рішення або результатів розслідування щодо його суддів. Лише за останні кілька тижнів прогриміли рішення щодо скасування нової редакції правопису української мови та перейменування Московського проспекту, вулиць Кутузова та Суворова.

Тому й не дивно, що петиція із закликом до президента Володимира Зеленського ліквідувати ОАСК досить швидко зібрала 25 000 голосів. Саме президент відповідно до Конституції має повноваження подати до парламенту законопроєкт щодо ліквідації суду після консультацій з Вищою радою правосуддя.

Паралельно із цими консультаціями, Володимир Зеленський вніс до Верховної Ради проєкт, де пропонує позбавити ОАСК частини повноважень.

Що таке ОАСК і чому він такий важливий

ОАСК є судом першої інстанції, тобто на папері не повинен мати великого впливу на процеси в країні.

Але саме ОАСК розглядає спори щодо виборчого процесу, ухвалення, проходження чи звільнення з публічної служби або справи щодо оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які знаходяться у місті Києві.

Такими органами є Кабмін, міністерства, центральні органи виконавчої влади (як-от податкова служба чи міграційна служба), Київська міська рада, Київський міський голова тощо.

Тому на практиці ОАСК має надзвичайну владу. Цей суд розглядав справи щодо оскарження карантинних обмежень, карантину вихідного дня, поновлення Максима Нефьодова на посаді очільника митниці тощо.

Він же визнав незаконною націоналізацію ПриватБанку, заборонив Уляні Супрун здійснювати повноваження міністра охорони здоров’я та поновив на посаді голови фіскальної служби Романа Насірова.

Особливо актуальним питання ОАСК стало після того, як слідчі Національного антикорупційного бюро оприлюднили записи розмов начебто голови ОАСК Павла Вовка та його заступника Євгена Аблова.

Зі записів можна дізнатись про можливий вплив Павла Вовка на роботу органів суддівського врядування, зокрема на Вищу кваліфікаційну комісію суддів, яка мала проводити кваліфікаційне оцінювання суддів ОАСК, тиск на політиків та інших суддів, а також на бажання і змогу впливати на політичні і правові процеси в країні.

Навряд чи це нормально, коли у суддів є бажання “что-то учудить”, а не здійснювати правосуддя і дотримуватись верховенства права. Тому досить логічно, що ситуація потребувала втручання і реакції з боку найвищих  осіб держави.

Що пропонує президент

У своєму законопроєкті, який вже кілька тижнів розглядає профільний комітет Ради, Володимир Зеленський пропонує, щоб:

  • Верховний Суд як суд першої інстанції розглядав справи щодо оскарження актів Кабміну, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Нацбанку та інших органів влади, повноваження яких поширюються на всю територію країни
  • справи щодо законності рішень Кабміну розглядала колегія з п’яти суддів, інших органів – колегія з трьох суддів
  • Велика Палата Верховного Суду була апеляцією для таких рішень Верховного Суду.

На думку президента, це має запровадити належний високий рівень суддівського розгляду. Мовляв, через статус цих органів державної влади, повноваження та вплив ухвалених актів на кожного громадянина чи певні соціальні групи, саме Верховний Суд має в першу чергу розглядати питання щодо оскарження їхніх актів, дій чи бездіяльності.

Який вплив матиме ініціатива президента

Незважаючи на бажання президента Володимира Зеленського, вирішити проблему з ОАСК малою кров’ю, на практиці його ініціатива навряд чи буде успішною з декількох причин:

  • українські чиновники не завжди дотримуються Конституції і законів

Правова культура українських керівників органів влади часто не витримує критики. Інколи спеціально, інколи – випадково, але багато рішень президента, уряду, міністерств та навіть місцевого самоврядування суперечать Конституції чи законам України.

Наприклад, розгляньмо рішення Кабміну щодо запровадження карантину на території України, яким обмежили права і свободи людей. Відповідно до Конституції, права і свободи людини можуть обмежувати у виняткових випадках. Обмеження, які ввів Кабмін, характерні для надзвичайного стану, а не простого карантину. Його мали ввести президент та парламент, а не уряд. Про це ж вказав і Конституційний Суд.

Нещодавнє рішення ОАСК щодо скасування нового правопису української мови теж досить легко пояснити. Кабмін не мав і не має повноважень затверджувати правопис. Відповідно до закону, правопис української мови затверджує Національна комісія зі стандартів державної мови з урахуванням пропозицій та висновків Інституту української мови НАН України.

Подібна ситуація і з поновленням Романа Насірова на посаді голови фіскальної служби. Уряд звільнив колишнього чиновники з обґрунтуванням, що у нього наявне іноземне громадянство. Але у суді представники уряду не змогли цього підтвердити, тому у суддів не було іншого виходу як задовольнити вимоги колишнього голови фіскальної служби.

Це лише невелика когорта важливих для України рішень. Допоки чиновники не перестануть порушувати Конституцію і закони, нічого не зміниться. У разі ухвалення законопроєкту президента Зеленського вже Верховний Суд,  а не ОАСК, продовжить скасовувати хоча й політично доцільні, але незаконні рішення.

Адже суд не може користуватись логікою деяких чиновників, що коли дуже треба – то порушити можна все.

  • судді, щодо яких є сумніви у доброчесності, залишаться на посадах

Якщо плівки НАБУ правдиві, то люди, які зловживають своїм становищем, намагаються впливати на суддів та політиків, будуть надалі здійснювати правосуддя і впливати на долю держави та громадян.

Звичайно, повноважень у суддів Вовка, Аблова і компанії стане менше. ОАСК буде здебільшого розглядати справи проти Київської міської ради, її виконкому, міського голови, місцевої державної адміністрації, комунальних підприємств тощо.

Але навіть з обмеженими повноваженнями люди, щодо яких є сумніви у доброчесності, залишаться у системі та виноситимуть рішення від імені держави Україна.

Цю проблему проєкт президента на вирішує.

  • збільшується навантаження на суддів Верховного Суду

Однією з ключових ознак доступу до правосуддя є гарантія того, що суд розгляне вашу справу у розумний строк. Якщо ж суд перенавантажений, то досягти якісного правосуддя буде досить складно: судді не зможуть швидко і вчасно все розглядати.

Станом на 2019 рік на розгляді у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, якому президент пропонує передати розгляд справ з ОАСК, перебувало майже 112 тис. справ, з яких судді розглянули майже 46 тис.

За цей самий 2019 рік в середньому на одного суддю припадало 1845 справ та матеріалів, у 1139 з яких ухвалили остаточне рішення. Середня тривалість розгляду однієї справи зайняла понад 180 днів.

У 2020 році ситуація покращилась: в середньому на одного суддю припадало 1346 справ та матеріалів, у 960 з яких ухвалили рішення. Проте середня тривалість розгляду зайняла 230 днів.

Ситуація з ОАСК дещо складніша, оскільки відсутня інформація про кількість справ і рішень щодо уряду, міністерств, центральних органів виконавчої влади тощо. Проте  за 2020 рік до ОАСК надійшло 38 тис. справ, з яких значна частина стосувалась саме цих органів.

Якщо передати ці справи на розгляд до Верховного Суду, то чергове збільшення навантаження на найвищий в Україні суд може призвести до зменшення його ефективності. У разі ухвалення законопроєкту Зеленського, в ситуаціях, коли уряд чи центральний орган виконавчої влади порушуватимуть своїм рішенням закон, відповідного судового рішення громадянам доведеться чекати дуже довго.

Проблему з доступом до правосуддя, у випадках, коли відповідачем є орган центральної влади  проєкт президента теж не вирішує, а навпаки, поглиблює.

Що робити?

Простих шляхів вирішити проблему з ОАСК немає. Перерозподіл повноважень ситуацію навряд чи виправить, а може навіть все погіршити.

ОАСК – це лише вершина айсберга. Проблема ж полягає у системі, яка з одного боку продукує незаконні рішення, а з іншого – не карає недоброчесних суддів.

Для того, щоб суди раптово не скасовували важливі для країни акти, чиновники мають, перш за все, вивчити Конституцію та закони, зрозуміти, що вони можуть робити, а що – ні. Навіть заради великої мети органи влади мають діяти у межах своїх повноважень. У демократичних країнах саме так і функціонує система врядування.

Якщо ж судді зловживають і замість правосуддя займаються політикою, то їх треба позбавляти мантії і притягати до відповідальності. І в Україні такі механізми є.

Наразі звільнити суддю з посади може лише Вища рада правосуддя. Вона ж надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою, а також ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя.

На жаль, наразі цей орган не справляється з цими завданнями. Зокрема, ВРП не відсторонила від посад суддів ОАСК, яких підозрюють у зловживаннях, оскільки слідчі “неналежним чином вручили підозру” голові ОАСК Павлу Вовку, його заступнику та двом суддям.

Зрозуміло, що судова влада має бути незалежною. Ніхто не має надміру впливати на суддів, змушувати їх ухвалювати неправосудні рішення чи свавільно притягати когось до відповідальності. Належне фінансування теж впливає на незалежність суду (і в умовах українських економічних реалій, винагорода суддів є достатньою).

Якщо політики зможуть вільно впливати на суддів, то навряд чи можна буде говорити про ефективну і дієву судову владу в Україні. Справжній суд може існувати лише там, де судді не бояться брати на себе відповідальність і ухвалювати рішення.

Але незалежність судової влади не може бути абсолютною. Інакше одна гілка влади стає особливою і недоторканою. Для того, щоб цього не було, є принцип стримувань і противаг, який не дозволяє занадто сильно уряду, парламенту чи судам перетягувати ковдру на себе.

У Сполучених Штатах Америки парламент може оголосити імпічмент федеральному судді. Процедура складна і потребує підтримки обох палат парламенту. Через це з 1804 року Палата представників проголосувала за імпічмент п’ятнадцяти суддів, з яких Сенат підтримав лише вісім.

Подібну систему у виняткових випадках можна застосовувати в Україні. Це не має бути політичне рішення, яке парламент чи президент можуть легко ухвалити. Процедура має бути максимально складною для того, щоб політики не впливали на суддів, але можливою.

Водночас сама наявність такої процедури дозволила б стримати недоброчесних суддів.

Без змін до Конституції впровадити це неможливо, але вже необхідно шукати, як вийти з цієї безвихідної ситуації, адже простим перекиданням справ між судами, як це пропонує президент Зеленський, проблему нереально вирішити.

Нам дуже приємно, що ви цікавитесь суспільно-політичним життям нашої країни!

Якщо вам подобається те, що ми робимо, пропонуємо вам стати патроном Центру спільних дій та підтримати нас щомісячним внеском від 3$ тут. Окрім цього, щомісячні внески дадуть змогу вам ближче познайомитися з командою та отримати наші додаткові продукти.

Зрештою, так ви допоможете нам робити аналітику регулярною, політику більш доступною, а діяльність влади – прозорою для громадян усієї країни.