Постанова Кабінету Міністрів України № 977 від 29 липня 2026 року

На кого вплине: дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; дітей, які були депортовані або примусово переміщені внаслідок агресії РФ; дітей у складних життєвих обставинах, зокрема постраждалих від воєнних дій; дітей та повнолітніх осіб з інвалідністю; кандидатів у наставники; надавачів соціальної послуги з організації наставництва; заклади, у яких проживають діти; юридичних осіб, готових долучитися до корпоративного наставництва; Державну службу у справах дітей та Нацсоцслужбу.

Що змінює:

  • визначає послідовність організації та здійснення наставництва: підготовка тренерів, підготовка кандидатів у наставники, взаємодобір, договір, супровід і моніторинг;
  • встановлює вимоги до кандидатів у наставники: дієздатна особа від 21 року, громадянин України, який постійно проживає в Україні;
  • запроваджує дві форми наставництва: індивідуальне (здійснює фізична особа) і корпоративне (здійснює юридична особа, щодо осіб від 14 років, з метою соціальної, освітньої та професійної підтримки);
  • вимагає від кандидата пакет перевірок: медичний висновок, витяг про судимість, а також лист Нацполіції про відсутність фактів домашнього насильства або насильства за ознакою статі;
  • передбачає обов’язковий очний тренінговий курс для кандидатів у наставники та їх подальше оцінювання, за результатами якого надавач видає висновок про можливість здійснення наставництва або обґрунтовану письмову відмову;
  • встановлює строк дії висновку — один рік, а на період воєнного стану — два роки;
  • регламентує перебування дитини в сім’ї наставника: обстеження умов проживання службою у справах дітей, письмова згода всіх повнолітніх членів сім’ї наставника, витяг про судимість кожного з них, строк перебування має бути не більш як 14 календарних днів у святкові дні та канікули;
  • закріплює право особи відмовитися від наставництва або припинити його на будь-якому етапі, а у разі відмови дитини в закладі потрібно повторно інформувати її не раніше ніж через два місяці;
  • зобов’язує будь-яку особу, якій стало відомо про порушення прав дитини наставником, повідомити надавача не пізніше одного робочого дня;
  • запроваджує систему супроводу самих наставників: консультації щомісяця в перші три місяці, далі щоквартально; супервізія не рідше разу на півроку та включно із запобіганням емоційному вигоранню;
  • прямо забороняє використовувати корпоративне наставництво для примушування дітей до придбання товарів, участі в рекламних кампаніях або діяльності в інтересах компанії.

Що так:

  • Гарантується багатошаровий захист дитини. Перевірка на домашнє насильство поруч із перевіркою судимості, згода і витяги про судимість усіх повнолітніх членів сім’ї наставника перед першим візитом дитини додому, обов’язок повідомити про порушення протягом одного робочого дня, автоматична втрата чинності висновку при розірванні договору через загрозу дитині — це не формальні бар’єри, а система запобігання зловживанням у сфері.
  • Наставництво здійснюється лише за добровільною згодою дитини, вона може вийти з нього будь-коли.
  • Встановлює систему спроводу та супервізії наставників, зокрема заходи із запобігання психологічному й емоційному вигоранню. Наставництво щодо дитини, яка пережила втрату батьків, депортацію або війну, — емоційно виснажлива робота, і держава вперше визнає, що підтримувати треба не лише дитину, а й дорослого поруч із нею.

Що не так:

Порядок не містить окремого механізму компенсації витрат наставника, зокрема витрат на проїзд до дитини, спільні заходи, харчування під час перебування дитини в сім’ї. Наставництво де-факто залишається діяльністю для тих, хто може дозволити собі це власним коштом, що звужує коло потенційних наставників за майновою ознакою.

Що натомість:

Компенсація базових витрат наставника — зокрема на проїзд до дитини та спільні заходи — має бути передбачена хоча б у мінімальному обсязі, з можливістю фінансування коштом місцевих бюджетів та/або донорських коштів. Відсутність такої компенсації може обмежувати участь у наставництві людей, які не мають можливості покривати відповідні витрати власним коштом, та посилювати нерівність у доступі до наставництва.