Оригінал опубліковано на Європейській правді

В кінці грудня 2024 року Кабінет Міністрів зареєстрував непомічений широким загалом законопроєкт, який, однак, є надважливим. Він має виправити прикру помилку, яка створила купу Україні проблем за останні 20 років і мала значний вплив на наше суспільно-політичне життя. 

Про що йдеться?  

Мова про Європейську Хартію регіональних або міноритарних мов. Цікаво, що українські проблеми з нею розпочалися ще зі спроби ратифікації. Перша провалилася через неконституційність процедури підписання та оприлюднення законів. Але з другої спроби її таки ратифікували.  

Що пішло не так? Переклад кількох важливих слів, так би мовити, локальна інтерпретація. Україна стала єдиною (!) державою, яка використала термін “мови національних меншин” (languages of national minorities) – і це докорінно змінило суть документа.  

В чому проблема? Хартія покликана захищати регіональні або міноритарні мови (regional or minority languages). Як бачимо, різниця між цими термінами в оригіналі колосальна. Та й навіть у пояснювальній записці до Хартії зазначалося – вона не має на меті захищати права меншинних груп. Адже для мов нацменшин є інші міжнародні механізми захисту, які мають забезпечувати їхні мовні права. (Детально різницю між цими термінами ми пояснимо трохи нижче). 

Достеменно невідомо, чому Хартію українською мовою перекладали з російської, а не англійської чи французької мов. Але наслідки такої підміни важко переоцінити. Фактично, ми самі вклали в руки росіянам та проросійським політикам в Україні козирну карту про утиски меншини, якою вони більш ніж вдало користуються на міжнародній арені десятиліттями. 

Що таке “регіональні або міноритарні мови” насправді?  

Згідно з текстом Хартії, це мови, які традиційно використовуються в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави, та відрізняються від офіційної мови (або мов) цієї держави. Простіше кажучи, регіональна або міноритарна мова – та, якою які говорять люди в певному регіоні країни або представники невеличких груп, і ця мова відрізняється від державної. 

При цьому до регіональних та міноритарних мов не відносяться діалекти офіційної мови (наприклад, місцеві варіанти державної мови) та мови мігрантів. Тобто в Хартії йдеться про загрожені чи зникаючі мови, якими говорить невелика кількість людей. Що це означає на практиці? Що слобожанський говір, як і російська мова, регіональними чи міноритарними мовами не є. І що важливо – кожна держава сама визначає перелік таких мов. Фактично, країни можуть самі не включати мови, які дійсно зникають до переліку, або надавати надмірний захист іншим мовам.  

До прикладу, Фінляндія до цього переліку включила інарі-саамську, карельську, північносаамську, ромську, російську, скольт-саамську, шведську, татарську та ідиш. Тобто переважно це загрожені мови та мова держави-сусідки – російська.  

Німеччина визначила регіональні або міноритарні мови для окремих земель: данську (у Шлезвіг-Гольштейні), нижньонімецьку (у Бремені, Гамбурзі, Мекленбурзі-Передній Померанії, Нижній Саксонії та Шлезвіг-Гольштейні, в землях Бранденбург, Північний Рейн-Вестфалія та Саксонія-Ангальт), нижньолужицьку (у Бранденбурзі), північнофризьку (у Шлезвіг-Гольштейні), ромську (на всій території), затерландську фризьку (в Нижній Саксонії), верхньолужицьку (в Саксонії). Такий підхід насправді найкраще відображає мету Хартії та дає можливості встановити оптимальні механізми захисту окремих мов в певних землях, де вони є найбільш поширеними.  

Яким мовам надала захист Україна?  

В законі про ратифікацію Хартії Україна подала такий перелік регіональних або міноритарних мов: білоруська, болгарська, гагаузька, грецька, єврейська, кримськотатарська, молдавська, німецька, польська, російська, румунська, словацька та угорська. 

В цьому переліку переважно мови, які є державними у своїх державах, окрім гагаузької та кримськотатарської. Також постає питання, чим насправді є грецька та єврейська мова в ратифікаційному законі. Напевно, йшлося про новогрецьку та іврит та (або) ідиш. І це нас повертає до іншого питання – посилення державної служби. Бо кваліфіковані службовці міністерств не допустили б таких помилок.  

У Верховній Раді вже пропонували змінити перелік мов, на які має поширюватися Хартія. Однією з пропозицій було включити туди гагаузьку, ідиш, караїмську, кримськотатарську, кримчацьку, ромську, румейську та урумську. Такий перелік насправді найбільш повно відповідає меті Хартії. Бо її мета – не просто захищати формальну меншу кількість носіїв мови на певній території, а зберігати різноманіття культур і традицій. 

Як імплементували Хартію в Україні?  

Фактично, Хартію в Україні імплементував сумнозвісний закон “Про засади державної мовної політики”, він же – “закон Ківалова-Колесніченка”. Ухвалений у 2012 році кількома десятками “кнопкодавів” з коаліції Партії Регіонів та комуністів, документ надавав надмірний захист російській мові. Він практично робив її другою державною, хоча одночасно й розширив дію Хартії на вірменську, ромську, русинську, караїмську та кримчацьку мови. Відповіддю на спротив громадянського суспільства було кивання в бік начебто вимог Хартії про захист мов меншин. 

Так, перекручену перекладом суть положень Хартії проросійські політики використовували як інструмент для русифікації. А їхня діяльність спрямовувалася фактично на те, щоб з публічного простору зникла українська мова. Це канонічний приклад того, як працює росія – за допомогою підміни й розмивання понять вона обертає силу демократій (врахування інтересів різних груп і захист слабших) проти них самих і працює над їхнім знищенням. 

У 2019 році був ухвалений закон “Про забезпечення функціонування української як державної”, і мовна ситуація суттєво змінилася. Проте неправильний переклад Хартії призвів до русифікації, спекуляцій та турбулентностей в українському суспільстві. Та й досі дає росії, яка має власні інтерпретації обʼєктивної реальності, серйозні інформаційні козирі. Адже за десятиліття використання неправильний переклад і в нас більшістю сприймається за істину.  

Що ж пропонує уряд?  

По-перше, погодження назви та положення закону “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин”, а також положення законів “Про національні меншини (спільноти) України” та “Про медіа” з оновленим офіційним перекладом Європейської хартії регіональних або міноритарних мов.  

По-друге, встановлює, що в Україні положення Хартії застосовуватимуть до таких мов: білоруська, болгарська, гагаузька, кримськотатарська, новогрецька, німецька, польська, румунська, словацька, угорська, чеська та іврит. 

Внесення змін до ратифікаційного закону міжнародного договору є дуже рідкісною практикою і це питання фактично не врегульоване ні у законі “Про міжнародні договори України”, ні у Віденській конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року, ні в законі про регламент. Тож можемо очікувати реакції Європейської Комісії, оскільки питання національних меншин було одним з пріоритетних.  

Чи є це рішення ідеальним?  

Насправді простір для доопрацювання є. Зокрема, можна вдосконалити перелік мов, до яких може застосовуватися Хартія, і включити до нього мови, які справді потребують захисту – ідиш, караїмську, кримчацьку, ромську, румейську, урумську.  

Віктор Єленський, голова Державної служби етнополітики та свободи совісті, зазначає, що перелік мов, які захищаються відповідно до норм Хартії мав би вбирати в себе загрожені мови. Цей перелік у 2024 році затвердив уряд і він включає білоруську, гагаузьку, їдиш, караїмську, кримськотатарську, кримчацьку, ромську, румейську та урумську мови. Зараз служба фактично займається розробкою стратегії збереження цих мов.  

Цю тезу Віктора Єленського підтверджують і представники ГО “Надазовські греки: уруми та румеї” – Ольга Цуприкова та Микола Ахбаш. Вони також наголошують, що еллінізація і підміна урумської та румейської мов новогрецькою не просто не мають нічого спільного зі збереженням культури надазовських греків, а навпаки – створюють додаткові умови для зникнення як рідних мов надазовських греків, так і надазовських греків як таких.  

Поширення положення Хартії на новогрецьку мову зумовлено тим, що до складу грецької меншини продовжують зарахувати кілька достатньо відмінних одна від одної етнічних груп: надазовських греків, понтійських греків і грецьку діаспору. Відповідно до даних перепису 2001 року, частка надазовських греків в цій структурі грецької меншини становила 85%.  

Що далі? 

Поки законопроєкт опрацьовується в комітеті Верховної Ради, є всі шанси його вдосконалити та отримати перелік регіональних або міноритарних мов, які підлягають особливому захисту, який найкраще відповідатиме меті Хартії. А це охорона історичних регіональних або міноритарних мов Європи, деякі з яких знаходяться під загрозою відмирання. Така політика сприятиме збереженню та розвитку культурного багатства і традицій Європи. І що не менш важливо – допоможе вибити козирі з рук російської пропаганди, яка примудрилася обернути захист загрожених мов у русифікацію України.