Текст підготовлено для Еспресо

У 2024 році українська влада поводилася наче на ярмарку ідей: “Давайте все розпустимо! Ні, давайте створимо нові міністерства!”. Якщо в першій половині року в тренді були розмови про скорочення міністерств на третину, то в другому півріччі навпаки – лунали ідеї створити нові. Зрештою, з двох поганих варіантів обрали найгірший. З одного боку, це свідчить про відсутність бачення, куди рухається держава, а з іншого –  про нерозуміння, як ефективно нею управляти. Кінець року – гарний привід поміркувати про причини й наслідки такої управлінської недалекоглядності.  

Скорочуємо, щоб створити. Створюємо, щоб скоротити 

Навіщо взагалі створюють нові міністерства? Виникнення нових загроз або проблем (наприклад, пандемія, криза у сфері екології, війна) може вимагати зосередження зусиль у межах окремої структури. Наприклад, вже неіснуюче Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій створили у відповідь на анексію Криму та війну на Донбасі. 

Уряд може створити міністерство для реалізації нових стратегічних пріоритетів, які з’являються під час зміни політичного курсу чи економічної ситуації. Іноді є потреба в спеціалізованому підході або чіткішому розмежуванні функцій між органами влади або уникнути дублювання завдань (хоча в нас виходить здебільшого навпаки).  

І, звісно, створення нового міністерства може бути символічним або політичним жестом. І схоже на те, що це якраз про появу Мінʼєдності. Перейменування Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій на Міністерство національної єдності України може мати низку негативних наслідків та спровокувати нові виклики. 

Чому не можна перескладати міністерства, як пазли? 

Здавалося б, зміна назви – лише формальність, але насправді вона може відображати трансформацію підходів до розв’язання складних викликів. Нова назва акцентує увагу на єдності всієї країни, а не лише на інтеграції тимчасово окупованих територій. Може здатися, що це – ширший підхід, який охоплює не лише повернення територій, а й консолідацію суспільства, подолання розколів та впровадження політик, спрямованих на зміцнення спільної національної ідентичності.  

Але перед тим як ставити перед собою такі амбітні цілі нових політик, варто чесно відповісти на питання: а що зараз із політикою реінтеграції? Чому тисячі громадян, ризикуючи життям, обирають повернутися на окуповані росією території? І чи допоможе зміна назви міністерства цим людям? Адже зміна назви без реального змісту – це як нова вивіска на старій будівлі, яка все ще потребує капітального ремонту. 

Попри існування низки ініціатив та вже колишнього профільного міністерства, сьогодні зрозуміло, що уваги до реінтеграції було недостатньо. Брак координації між різними органами влади, дублювання функцій, розмита відповідальність і слабка комунікація з громадянами (особливо з тими, хто залишається на окупованих територіях) – усе це нерозвʼязані проблеми, які, радше за все, плавно перетечуть з Мінреінтеграції у Мінєдності. Чому? Бо без детального плану роботи, ресурсного забезпечення та координації дій ця реформа ризикує залишитися лише зміною вивісок. 

І якщо це рішення є суто політичним жестом, то в довгостроковій перспективі воно не принесе результатів, а лише збільшить видатки та ще більше розізлить людей. Про яку єдність може йтися, коли і уваги до ВПО недостатньо, і з діаспорою незрозуміло, що відбувається, і гроші платників податків десь тануть? 

Побажання на 2025 

Утворення нового органу влади чи зміна його назви має супроводжуватися переосмисленням стратегій та пріоритетів роботи. Раціональне рішення мало би включати чіткі механізми координації, оцінки та звітності, щоб не було дублювання функції й марного витрачання грошей. Адже перейменувати, створити або ліквідувати міністерство – це справді дорого. 

Питання національної єдності потребує ширших стратегій і комплексного підходу, а не символічної зміни назви. А державне управління – це не Lego, де можна нескінченно перебудовувати блоки. Щоб система працювала, вона має бути послідовною, прогнозованою і стабільною, а не працювати на політику вау-ефекту. Це був би одним із кращих подарунків українським громадянам.