Законопроект № 15438-1 від 05.08.2026

На кого вплине: дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; дітей, чиї батьки перебувають у полоні, зникли безвісти або лишилися на окупованій території; дітей, евакуйованих без супроводу батьків; дітей — учасників кримінальних проваджень; опікунів, піклувальників, прийомних батьків і батьків-вихователів; служби у справах дітей та органи опіки; прокуратуру.

Ініціатори: 14 народних депутатів із фракції «Слуга народу», груп «Відновлення України» та «Платформа за життя та мир» на чолі із Павлом Сушко.

Що змінює:

  • підвищує допомогу на дітей під опікою — з чинних 2,5 прожиткових мінімумів до 7,0, а на дитину з інвалідністю — до 10,0 прожиткових мінімумів; ці ж розміри поширюються на дітей у прийомних сім’ях і дитячих будинках сімейного типу;
  • суттєво розширює визначення «дітей, позбавлених батьківського піклування»: до нього включаються діти, батьки яких є військовополоненими, зникли безвісти за особливих обставин, позбавлені особистої свободи окупаційною владою, а також діти, евакуйовані з районів бойових дій у примусовий спосіб без супроводу батьків;
  • запроваджує Центр захисту дитини — міждисциплінарний заклад для проведення слідчих дій за участю дитини в дружньому до неї середовищі, з наданням соціальної, психологічної, правничої та домедичної допомоги (модель, відома у світі як Barnahus);
  • вводить ювенальну спеціалізацію в прокуратурі: у кримінальних провадженнях за участю неповнолітніх повноваження здійснюють спеціалізовані (ювенальні) прокурори;
  • закріплює на рівні закону Єдину інформаційну систему «Діти» — з визначенням держави як власника і переліком категорій дітей, дані про яких у ній зберігаються;
  • розширює заборону посередницької та комерційної діяльності, тепер не лише щодо усиновлення, а й щодо передання дітей під опіку, піклування, у прийомні сім’ї та ДБСТ;
  • зобов’язує батька, який не перебуває у шлюбі з матір’ю, забрати дитину з пологового будинку, якщо цього не зробила мати, за повідомленням служби у справах дітей;
  • змінює конфігурацію органів опіки та піклування — ними визначаються районні держадміністрації в Києві та Севастополі і виконавчі комітети міських, селищних, сільських рад;
  • вводить визначення поняття «сімейні форми виховання» та уточнює повноваження центральних органів виконавчої влади щодо захисту прав дітей.

Що так:

  • Створення Центру захисту дитини. Дитина, яка стала свідком або постраждалою від злочину, донині проходила допити в кабінетах слідчих, у середовищі, розрахованому на дорослих, часто повторно, і кожен допит відтворював травму. Модель, коли слідчі дії проводяться один раз, у пристосованому приміщенні, за участю психолога, з одночасним доступом до медичної та правничої допомоги, є європейським стандартом і давнім запитом правозахисної спільноти. Поява ювенальних прокурорів логічно доповнює цю конструкцію.
  • Розширення визначення дітей, позбавлених батьківського піклування. Дитина, чий батько потрапив у полон, а мати лишилася на окупованій території, юридично перебувала в підвішеному стані: батьки живі, прав не позбавлені, але дитина фактично без піклування. Те саме стосується дітей, вивезених окупантами без батьків. Законопроєкт закриває прогалину, яка коштувала конкретним дітям місяців невизначеності зі статусом, а отже, і з влаштуванням, і з виплатами.
  • Розширення заборони комерційного посередництва за межі усиновлення хоч і точкове, але суттєве: ринок «допомоги» у влаштуванні дітей під опіку існує, і чинна норма його не охоплювала.
  • Норма про батька, який не перебуває у шлюбі, руйнує усталену презумпцію, що дитина з пологового будинку — це відповідальність виключно матері. Якщо батьківство встановлено, обов’язок настає незалежно від шлюбу.

Що не так:

Різке збільшення розміру державної допомоги потребує належного фінансово-економічного обґрунтування. Підвищення допомоги з 2,5 до 7,0 прожиткових мінімумів означає майже втричі більші виплати на кожну дитину під опікою, а для дітей з інвалідністю зростання ще відчутніше. У масштабах десятків тисяч дітей це мільярдні щорічні витрати. Текст законопроєкту не містить ані джерела фінансування, ані перехідного періоду, ані згадки про зміни до бюджету. Сама ідея підвищення виплат правильна: чинний розмір не покриває реальних витрат на утримання дитини, і це є однією з причин, чому громадяни не наважуються брати дітей під опіку. Але норма без фінансового забезпечення або не запрацює, або запрацює з відтермінуванням і тоді це знову декларація.

Що натомість:

  • Норма про підвищення допомоги потребує фінансово-економічного обґрунтування та поетапного графіка, наприклад, підвищення до 5,0 ПМ з наступного бюджетного року і до 7,0 через рік, із прямим зазначенням джерела. Це зробить норму реальною, а не відкладеною.
  • Закон має або безпосередньо встановити основні вимоги до територіальної доступності центрів захисту дитини, їх кадрового та матеріального забезпечення, або чітко доручити Кабміну затвердити такі стандарти у визначений строк та з прив’язкою до дати набрання чинності законом. Норма, яка лише дозволяє створювати центри, залишає їх появу на розсуд місцевих бюджетів, а отже створює нерівність у доступі дітей до захисту залежно від того, де вони живуть.