Текст підготовлено для Цензор.Нет.

Ще один рік широкомасштабної війни поставив перед Україною небачені раніше виклики – додав нових проблем і загострив старі. З одного боку влада мусить тримати у фокусі воєнні питання. З іншого – працювати над стратегічною метою євроінтеграції. Центр спільних дій виділив декілька масштабних блоків, які стосуються відбудови, взаємодії держави із військовими та громадами, а також – європейськими партнерами. Що вже зроблено, а які виклики загостряться у 2024 році – аналізуємо разом із фахівцями та учасниками процесів.

Відбудова: жертви й стервʼятники

Війна завдала Україні прямих збитків на понад 150 мільярдів доларів – це орієнтовні підрахунки станом на 1 вересня 2023 року. Третина цієї суми – зруйноване житло, ще 36 мільярдів – інфраструктура. Йдеться про будинки й квартири, летовища й мости, автошляхи й підприємства. Вочевидь, охочих стати в чергу по компенсації – немало. Як охочих на вищому рівні нагріти руки на таких масштабних проєктах.

Щодо постраждалих, то на початку травня стартувала процедура виплат за пошкоджені помешкання. Почали з тих, чия оселя постраждала відносно несильно – можна було отримати до 200 тисяч гривень на ремонт. В межах цього етапу протягом пів року держава виплатила майже два мільярди гривень 20 тисячам українських родин.

З 1 листопада можна отримати компенсацію за повністю знищені домівки. Людина зможе отримати сертифікат на купівлю житла аналогічної площі чи гроші на самостійне будівництво. Оскільки йтиметься про солідні суми, уряд передбачив низку логічних вимог. Гроші отримають одноосібні власники житла, зруйнованого після 24 лютого, яке не підлягає відновленню й розташоване на підконтрольній Україні території та не в зоні бойових дій.

На перший погляд, влада прагне раціоналізувати виплати й не відновлювати все підряд. Та на вищому рівні все трохи інакше. Там простежується відсутність єдиної стратегії витрачання коштів на відбудову і відновлення, вказує керівник напряму регіональної аналітики Центру спільних дій Костянтин Шокало. “Показова ресурсозатратна відбудова житлових будинків там, куди досягає російська артилерія, відверто дивує. Так, село Циркуни на Харківщині досі потерпає від обстрілів. Але воно якось опинилося в урядовій експериментальній програмі відновлення”, – дивується аналітик.

Очевидно, що на все підряд грошей не вистачить і доведеться розставляти пріоритети. Запит суспільства доволі чіткий – відкритість інформації про відбудову та її децентралізація. Але поки що рішення, які ухвалює влада, не свідчать про реалізацію цього запиту. Йдеться, зокрема, про історію з обʼєднанням Мінрегіону та Міністерства інфраструктури у так зване Мінвідновлення. При тому, що інфраструктура – питання загальнодержавне, а Мінрегіон якраз і мав би займатися громадами й забезпечувати моніторинг відбудови, пояснює Костянтин Шокало.

Мінвідновлення не лише розбалансовував регіональну політику, а й призводить до протистояння міністерства й місцевої влади. В основу роботу відомства поклали скандальний законопроєкт №5655 – начебто про реформування містобудівної сфери. Та на практиці закон не тільки сприяє хаотичній забудові, а й ігнорує повноваження влади на місцях. А це суперечить і запиту суспільства, і рекомендаціям партнерів, і здоровому глузду.

Під кінець року постанову-клон одіозного проєкту безрезультатно намагалися проштовхнути через Кабінет Міністрів. Це не лише порушення Конституції й законів України, а й намагання обдурити європейських партнерів. Адже Єврокомісія у своєму звіті не лише закликає не ухвалювати закон 5655, й вказує на те, що до відбудови якраз і треба систематично залучати місцеве самоврядування та асоціації.

Але питання скандального закону якраз повʼязане із 50 мільярдами доларів, що їх Європейський Союз має надати уряду під план відновлення, якого не існує. Натомість існує велике бажання протягнути закон для забудовників і централізувати ті процеси, які якраз мають бути децентралізованими. І поки немає підстав припускати, що подібна практика припиниться у 2024 році.

Держава і військові: бюрократія проти ветеранів

У 2024 році – на десятому році війни з Росією й другому році широкомасштабної війни – ми не маємо чіткого визначення у законодавстві, хто ж такий ветеран. Так само немає комплексної ветеранської політики. До того ж загострилося питання з військово-лікарськими комісіями (ВЛК) – як у військовозобов’язаних, які потрапляють до центрів комплектування, так і для тих, хто повертається із передової з пораненнями.

Більшість скаржиться на байдужість і абияку роботу комісій, не довіряє встановленим діагнозам або взагалі не розуміє, що відбувається із їхнім здоровʼям. Юристка правозахисного центру “Принцип” Анастасія Володенкова точковими рішеннями, які полегшують життя захисників і захисниць, називає запровадження електронного документообігу – медичні заклади самі обмінюватимуться документами з ТЦК і військовими частинами, в електронному вигляді.

Як це працювало? Військові мали самостійно відбути чергу, зібрати десятки папірців і їздити з ними по різних містах, щоб пройти медогляд. І все це – навіть із тяжкими пораненнями. А отримавши рішення ВЛК про непридатність чи відпустку для лікування, їх треба було везти до військової частини.

Після нововведень медзаклад в електронному вигляді направлятиме ці документи у військову частину і ТЦК. Військовослужбовець може одразу їхати до ТЦК за місцем проживання чи відпустки. “Це точно працює. Але ми поки не знаємо про якість цієї роботи. Бо може бути ситуація, коли ще навіть самі військові частини, командування частин не знають про це покращення. Або ж знають, але все одно змушують військового прибути до частини. Тобто ми хотіли б зараз отримати фідбек від військових, наскільки воно їм допомагає та як працює на практиці”, – пояснює правозахисниця.

Що іще? Парламентарі також дозволили утворювати ВЛК при державних та комунальних закладах охорони здоров’я. І вирішили, що їхню кількість визначатимуть обласні військові адміністрації. Раніше такі комісії були лише при установах охорони здоров’я Міноборони, СБУ та інших військових формувань.

Разом із тим, констатує юристка, не можна говорити про те, що відбулося реформування ВЛК як такої. “Це такі маленькі точкові зміни, які трошки покращують становище військовослужбовців”, – резюмує Анастасія Володенкова. Реформа ВЛК, на її думку, – це повне переосмислення наказу 402, тобто положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ взагалі. І зокрема – привʼязка діагнозів із цього наказу до Міжнародного класифікатора хвороб.

“В нас є багато обмежено придатних до проходження військової служби, і дуже часто людина, яка дійсно має певні порушення через недосконалість законодавства продовжує виконувати ті ж самі завдання, що й робить придатний військовослужбовець”, – нарікає юристка.

Окрім як полегшити взаємодію з ВЛК, парламентарі намагалися спростити процедуру отримання УБД. Логіка була в тому, щоб військовослужбовець в електронні формі звернувся до комісії, яка дає УБД, і вже вона сама й повинна збирати всі необхідні документи.

Анастасія Володенкова пояснює, що система просто не розрахована на таку велику кількість реальних учасників бойових дій. І саме тому так мало людей, які стали до зброї після 24 лютого 2022 року, отримали УБД.

2 грудня набув чинності закон, який спрощує цей процес. Тепер військовослужбовці або члени їхніх сімей мають право подати заяву в паперовій чи електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг чи Єдиний державний реєстр ветеранів війни до комісії Міноборони разом з необхідними документами.

Якщо ж якихось паперів не вистачить, то військовослужбовці чи їхні представники пишуть заяву, і комісія повинна сама витребувати всі необхідні документи у відповідних органів. Останні мають надати все протягом 15 днів після того, як отримали запит. А комісія ухвалює рішення надати чи не надати УБД не пізніше, ніж через 10 днів після отримання необхідних документів.

У Верховній Раді зареєстрували законопроєкти (цей і ось цей), об’єднані ідею автоматизувати отримання УБД. Але цього недостатньо. Держава, яка має унікальний для 21 сторіччя досвід бойових дій і декларує курс на євроінтеграцію, зобовʼязана мати комплексну ветеранську політику, яка визнаватиме заслуги хоробрих чоловіків і жінок та враховуватиме їхні реальні потреби.

Євроінтеграція: досягнення й виклики

Окрім війни, фокусом минулого і цього року буде євроінтеграція. Серед завдань на 2024 рік – закон про лобіювання, який треба ухвалити до березня. Відповідний проєкт вже зареєстрували – він запроваджує процедури реєстрації лобістів, впорядковує їхню роботу відповідно до європейських стандартів і заодно не допускає лобіювання в Україні інтересів держави-агресора. Чого ж вдалося досягнути на євроінтеграційному полі й до яких викликів варто готуватися? Розглянемо по пунктах.

Прозорий конкурс до Конституційного Суду

20 серпня 2023 року набрав чинності Закон щодо уточнення положень про конкурсний відбір суддів КСУ. Окрім технічних моментів щодо подачі документів, які спростять проведення конкурсу, багато уваги приділили діяльності Дорадчій групи експертів. До неї входять 6 осіб і протягом 6 років вони відбиратимуть кандидатів до КСУ.

Ухвалений закон містить норму, яка посилює роль міжнародних представників у відборі суддів КСУ. Експертам, зокрема, дозволили блокувати кандидатів, які не відповідають критеріям компетентності у сфері права. З тих, хто підтвердив знання й високі моральні якості, експерти формуватимуть загальний список. Далі – рейтингове голосування і список за його результатами. Протягом перехідного періоду міжнародні експерти матимуть визначний вплив на голосування.

Дорадчу групу експертів бачать як панацею від призначення недоброчесних суддів КСУ. Однак вона – не суб’єкт владних повноважень і не може видавати будь-які акти, які є обов’язковими. Призначати суддів КСУ – це конституційний обов’язок Президента, Верховної Ради та з’їзду суддів. Вони несуть політичну відповідальність за ці призначення. Експерти лише допомагатимуть Президенту, Верховній Раді чи з’їзду суддів оцінити кандидатів, а не блокуватимуть чиєсь призначення.

Антикорупційна політика

Після оприлюднення звіту Єврокомісії Верховна Рада оперативно ухвалила закони, які дозволять збільшити штат центрального й територіальних управлінь НАБУ, а також розширять повноваження НАЗК. Зокрема агентство перевірятиме майно, надбане до публічної служби – суттєві зміни у чутливому для суспільства питанні.

Повернення обовʼязкових декларацій для публічних діячів (а це близько 700 тисяч осіб) – одне із найбільш значущих досягнень року, що минув. Електронне декларування, по суті, завмерло на другий тиждень широкомасштабного вторгнення рф. Відновити його Україні було необхідно не лише для початку переговорів про вступ у ЄС. Це був також “структурний маяк” у меморандумі з МВФ за програмою розширеного фінансування. Крім того, на тлі корупційних скандалів із воєнкомами й ВЛК запит суспільства на повернення декларацій і публічний доступ до них критично зріс.

У вересні парламент ухвалив закон, який відновлював електронне декларування, але без негайного відкриття реєстру. Тобто декларації за 2022-2023 роки мали бути закритими ще рік. Відверта спроба саботажу спровокувала таку хвилю обурення, що президент ветував одіозний законопроєкт, а парламент повернув електронне декларування із негайним відкриттям декларацій. Публічні службовці мають прозвітувати про доходи за 2021-2022 роки до 31 січня 2024 року. Те, з яким завзяттям нардепи намагалися відтермінувати повернення декларацій, дозволяє припустити, що їхній зміст може шокувати багатьох.

Варто зауважити, що декларування не поширюється на військовослужбовців, полонених і громадян на тимчасово окупованих територіях до закінчення воєнного стану чи деокупації. Також закон дозволяє не вносити у декларацію нерухомість, користування якою компенсовується з державного бюджету. Або ж таку, яку визнали знищеною внаслідок бойових дій, терактів чи диверсій, спричинених збройною агресією рф проти України.

Законодавство про національні меншини

Зміни вітчизняного законодавства про нацменшини були серед обов’язкових пунктів для подальшої євроінтеграції України. З грудня 2022 року законодавство про національні меншини змінювалося тричі, причому досить кардинально, зазначає правозахисник Вʼячеслав Ліхачов.

Влітку 2023 року Венеційська комісія розкритикувала закон про нацменшини й порадила переглянути норми про використання їхніх мов. А ще – скасувати мовні квоти в законі “Про медіа” й почекати з переведенням освітньої системи на українську мову. Вимоги, виписані на основі європейського історичного досвіду й накладені на український воєнний контекст і сумний досвід русифікації, стали предметом палких суперечок. Адже могли різко збільшити присутність у публічному просторі російської мови.

Зрештою парламент ухвалив законопроєкт без норм, які загрожували русифікацією, і з більш збалансованим підходом до захисту нацменшин і української мови. Та чи закінчиться на цьому епопея зі змінами до законодавства про нацменшини? Вʼячеслав Ліхачов не впевнений, що питанням можна вважати закритим і “венеційка” визнає чинне законодавство таким, що відповідає її рекомендаціям.

“Я не можу сказати, що враховані всі моменти й він повністю задовольняє права, але значна частка тих потреб, які вони артикулювали раніше, багато меншин отримують”, – резюмує правозахисник Вʼячеслав Ліхачов.

Разом із тим, критики законопроєкту побоюються, що закладені зміни в системі освіти мовами нацменшин можуть посприяти ізоляції дітей із меншин і не дозволять їм опанувати державну мову на рівні, необхідному для отримання вищої освіти й побудови карʼєри в Україні. А це, своєю чергою, підштовхне їх виїхати в держави, мовами яких вони володіють.

Тривожні тенденції та виклики

Централізація влади – неодмінний наслідок війни. Однак деякі рішення парламенту наштовхують на думку, що під прикриттям воєнних потреб поступово звужують повноваження місцевих органів влади й механізми контролю влади за владою центральною.

Яскравий приклад, окрім розбалансування регіональної політики через Мінвідновлення, – постанова забрати в громад “військовий ПДФО”. З одного боку, державі дійсно потрібні гроші, щоб купувати дрони та зброю. Але це рішення порушує принцип самостійності місцевих бюджетів, гарантований Бюджетним кодексом та Законом України “Про місцеве самоврядування”. Згідно з ним, органи місцевого самоврядування мають право самостійно визначати напрями використання бюджетних коштів.

Відсутність цих грошей послабить громади й в перспективі призведе до втрати можливості стратегічно та операційно планувати місцеві бюджети, надто у прифронтових громадах з військовими частинами.

Інший тривожний дзвіночок – взаємини Верховної Ради й Рахункової палати. На початку квітня 2023 року Верховна Рада звільнила її очільника Валерія Пацкана. Здавалося б, звичайна ротація, але є одне “але”. Рахункова палата – “захищений” орган. І звільнити його керівника можна лише у виключних випадках: за особистою заявою, обрання за згодою на іншу посаду, станом здоров’я, обвинувальним вироком суду тощо. Звільнення очільника Рахункової палати з інших підстав порушує цей принцип, що свідчить про зловживання з боку народних депутатів.

Ще одна негативна тенденція – продовження практики закритості парламенту. Журналісти досі не мають доступу до будівлі Верховної Ради, про ухвалені закони суспільство дізнається із телеграм-каналів, а комітети працюють за зачиненими дверима. З одного боку, це можна пояснити міркуваннями державної безпеки. Та з іншого – подібні практики не можна виправдовувати вимогами воєнного часу нескінченно. І пошук цього крихкого балансу – ще один важливий виклик, який чекає на владу у 2024 році.