Як Корецька громада на Рівненщині позбувається радянського спадку в освіті — інтерв’ю з головним освітянином

09 Грудня 2022
Як Корецька громада на Рівненщині позбувається радянського спадку в освіті — інтерв’ю з головним освітянином
Головна > Спільнодіємо з територіальними громадами > Як Корецька громада на Рівненщині позбувається радянського спадку в освіті — інтерв’ю з головним освітянином

Простіше забезпечити дітям доступ до якісної освіти у великому місті. Чимало старанних студентів педагогічних вишів лишаються тут після навчання, а середньостатистичний учень має вдома комп’ютер та безперешкодний доступ до інтернету. Тоді як у сільській місцевості — лише третина. У результаті бачимо, що учні з сіл складають ЗНО в середньому на 10 балів гірше за дітей із міст та на 20 балів — за дітей із міст-обласних центрів. 

Утім, дві третини українських шкіл знаходяться саме в сільській місцевості. Ці школи — часто розкидані віддаленими селами,  з малою кількістю дітей у класах та сумною матеріально-технічною базою — ми отримали в спадок від попереднього режиму.  

Така шкільна система не вигідна ні самим дітям, які не отримують якісної освіти та соціалізації, ні місцевому бюджету, для якого вона стає великим тягарем. Наважитися попрощатися з цим рудиментом — непросто, бо слово “реорганізація” лякає. Однак Корецька громада на Рівненщині два роки на це наважилася й уже зараз бачить позитивні результати.  

Центр спільних дій розповідає про успіхи наших громад-партнерів. Про реорганізацію мережі закладів освіти спілкуємося з Романом Силіним, керівником Відділу освіти, культури, туризму молоді та спорту Корецької міської ради.  

Початок повномасштабної війни змінив плани та пріоритети багатьох громад. Ви ж продовжили реформувати мережу освітніх закладів. Як вдалося зберегти цей пріоритет під час війни? 

Ми розуміли, що оптимізація має продовжитися в будь-якому випадку, оскільки необхідність в цьому під час повномасштабної війни була така, як ніколи. Кабінет міністрів України постановою від 1 квітня зняв із кожної громади 10 % освітньої субвенції. Для нашої громади це майже 12 мільйонів а це цілий бюджет 2-3 малих шкіл. Ми прийняли ряд рішень, щоб наші вчителі мали змогу отримувати заробітну плату в повному обсязі до кінця навчального року. Ряд надбавок зняли, понизили, але всі мінімальні надбавки вчителі отримали.  

Різні опоненти (реорганізації мережі — ред.) казали, що буде дофінансування освітянської галузі за рахунок тих шкіл, які залишилися на окупованих територіях або взагалі були знищені. Але всі ми чудово розуміємо, що пріоритетом для держави є Збройні сили України. Тому освітянська галузь була змушена робити такі непопулярні кроки. 

Чи маєте ви інформацію про сусідні громади, які такої реорганізації ще не провели і зараз мають проблеми з фінансуванням галузі? 

Мінімум дві громади, з якими ми межуємо, мають проблему з нестачею освітньої субвенції. Це все було прогнозовано, але, як завжди, кожен очікував, що буде дофінансування. Його немає, і тому в дійсності знаю, що у двох громад є проблеми з виплатою заробітної плати вчителям.  

Коли ви починали реорганізацію мережі закладів освіти, за якими показниками визначили, що ці зміни необхідні? 

Ми новостворена громада. І як і для будь-якої новоствореної громади, освітянське питання було для нас одним із основних. Враховуючи досвід громад, які були створені до 25 жовтня 2020 року, ми розуміли, що якщо не будемо приймати кардинальних рішень, матимемо проблему. Ми створили робочу групу, в яку ввійшли головні спеціалісти Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Корецької міської ради, бухгалтери, економісти.  

Ми проаналізували життєдіяльність кожного навчального закладу за рядом пунктів. Ураховували результати досягнень учнів: як по здачі ЗНО, так і по внутрішніх олімпіадах. Ураховували витрати з місцевого бюджету на одного учня. І прийшли до висновку, що малочисельні заклади  дофінансовуються за рахунок закладів, які мають велике наповнення учнів. За рахунок того, що десь, можливо, вчителям не доплачувалися певні виплати. І ці кошти спрямовувалися на малокомплектні заклади.  

Наприклад, на першому етапі оптимізації було дві школи, в яких навчалося по 8 учнів, а в класі було по 1-2 дітей. Тепер автобус підвозить дітей до багатокомплектної школи. Там гарна матеріально-технічна база. Діти, потрапляючи в клас, у якому навчається 20 учнів, соціалізуються. Вони навчаються в середовищі, де їхній розвиток набагато швидший, ніж коли дитина навчається в класі, де 2-3 учні. 

Як ви залучали під час підготовки цих рішень представників заінтересованих сторін: батьків, вчителів? 

Ми проводили громадські обговорення в кожному населеному пункті. Приїжджали в школи, де зустрічалися з педагогічними працівниками, з жителями населених пунктів. Пояснювали всі ті виклики та ризики, з якими стикається школа.  

Звичайно, це непопулярні рішення. Тому що, знаєте, дехто казав: “Ось цій школі 150 років, вона пережила і Першу світову війну, і Другу, і Голодомор, і так далі”. Так, школа не закривалася. Але з дотриманням тих всіх вимог, які є до освітнього закладу зараз, працювати цій школі в нинішніх умовах проблематично.  

Десь між нами (міськрадою та батьками і вчителями — ред.) було порозуміння, десь не зовсім. І тому навіть ті аргументи, які ми наводили — що дитина розвивається тільки в конкурентоспроможному освітянському середовищі — десь сприймали, десь ні.  

До чого призводили ці непорозуміння? 

Хочу зразу сказати, що в мене під час обох етапів реорганізації були судові позови. Минулого року був судовий позов, який розглядали в Рівненському суді. Він постановив, що ми діяли в правовому полі щодо реформування мережі освітніх закладів громади. Була апеляція у Львівському апеляційному суді, який теж підтвердив це. 

Буквально два тижні тому, був судовий позов щодо однієї зі шкіл. Суд теж ухвалив, що все-таки ми діяли у правовій площині та не порушили прав дітей на доступ до освіти. 

Тому тут у першу чергу потрібно діяти в правовому полі. По-друге, роблячи якісь реформи, треба розуміти, чи дадуть вони позитивний ефект: як для дітей, аби вони здобували якісну освіту, так і для акумулювання коштів на утримання закладів освіти. Аби розвивати базові навчальні заклади, їхню матеріально-технічну базу. 

Чим вам допомогла зовнішня експертиза рішень при реорганізації мережі? 

Це було свого роду незалежне оцінювання нашої освітянської галузі. Під час звітування перед виконкомом міськради я наводив наші дані, які повністю підтверджувалися оцінкою Центру спільних дій. Також під час розгляду позову в суді, крім нашої аналітичної довідки, я наводив приклад незалежної оцінки та висновків аналітиків.  

Така співпраця стала важливим аргументом для нас, адже наші напрацювання оцінили та підтвердили кваліфіковані експерти.