Виклики турборежиму Верховної Ради у воєнний час

05 Травня 2022
Виклики турборежиму Верховної Ради у воєнний час
Головна > Публікації > Виклики турборежиму Верховної Ради у воєнний час

Чим загрожують швидкі рішення парламенту

Після широкомасштабного вторгнення військ РФ Верховна Рада виявилася однією з найстійкіших державних інституцій. Попри війну, небезпеку диверсій чи обстрілів, політичні чи ідеологічні розбіжності, нардепи об’єднались у єдину рушійну силу, яка ухвалює важливі вже зараз для держави та громадян рішення.

Парламент працює злагоджено і швидко. Такі швидкість прийняття законів та їхня кількість не можуть не вплинути на якість. Зрозуміло, що часу для написання й опрацювання ініціатив майже немає. Але частина з ухвалених ініціатив не лише не вирішує проблем, а й породжує нові, створює колізії, неточності, можливості для зловживань.

У цій статті ми наведемо приклади ініціатив, які дуже важливі в умовах повномасштабної війни, але, щоб вони були дієвими, нардепам точно слід було б приділити їм значно більше часу та уваги.

Якою була мета?

Ініціатива мала прибрати зайві бюрократичні механізми для ефективної роботи держави під час війни: врегулювати повноваження місцевого самоврядування та виконавчої влади на час воєнного стану, а також вирішити питання щодо призначення на деякі посади.

Нардепи пропонували автоматично припинити повноваження районних і обласних рад, погоджувати частину рішень голів громад із керівником військової адміністрації, надати додаткові підстави для припинення повноважень місцевого самоврядування у громадах, а також наділити уряд повноваженням фактично видавати закони.

Народні депутати проголосували цей проєкт ще 24 березня, і вже наступного дня його передали на підпис президенту. З того часу він не підписаний. Місцеве самоврядування і громадяни перебувають у підвішеному стані, адже у будь-який момент законопроєкт зі всіма його ризиками і вадами може стати законом.

Що не так для держави?

Насамперед для ефективної відсічі агресору навряд чи варто припиняти повноваження окремих органів місцевого самоврядування чи узалежнювати голів громад від керівника місцевої адміністрації. Але про це варто питати політиків, які несуть відповідальність за ці рішення. Нас же хвилюють вади законопроєкту, які вплинуть на суспільство.

По-перше, нардепи запропонували, щоб уряд в умовах воєнного стану міг видавати рішення, які фактично матимуть статус закону. Але Конституція України забороняє подібні речі. В Україні діє принцип поділу влади на судову, виконавчу та законодавчу. Верховна Рада є єдиним законодавчим органом у країні, а низка питань може регулюватися лише законом. Ці положення Конституції діють завжди, і обмежувати їх навіть в умовах воєнного стану не можна.

По-друге, ініціатива створила купу суперечностей із чинним законом і не виправила їх. Наприклад, нардепи заборонили на час воєнного стану припиняти повноваження місцевого самоврядування. Але чинний закон дозволяє розганяти місцеві ради і голів громад, натомість створюючи військові адміністрації.

По-третє, нардепи припинили повноваження районних та обласних рад, а також дозволили президенту без зайвих пояснень створювати військові адміністрації у громадах. Але цей же ж закон прямо забороняє просто так припиняти повноваження місцевого самоврядування і вимагає для цього чіткі підстави.

Після реєстрації законопроєкт щонайменше двічі виправляли у парламентському комітеті. Та жодна з редакцій не прибрала цих вад.

Як це вплине на суспільство?

Найбільше слід переживати виборцям і органам місцевого самоврядування. Районних і обласних депутатів просто відсторонили від повноважень на час війни. За результатами виборів 2020 року, лише до обласних рад обрали 1680 депутатів. Районних депутатів має бути принаймні в кілька разів більше.

Владу громад узалежнили від керівника військової адміністрації. Тому захищати і представляти інтереси виборців у прийнятті рішень на місцях буде нікому. Особливо несправедливим це буде щодо тих громад, на території яких не ведуться активні бойові дії.

Фактично громадян позбавляють права на місцеве самоврядування. Єдиним органом місцевого самоврядування у громаді стає голова громади. Але його сфера відповідальності обмежується лише передачею коштів на потреби Збройних сил, управлінням майном громади, благоустроєм і боротьбою із стихійними лихами чи епідеміями. А якщо він захоче діяти поза цими сферами або не погоджувати своєї роботи з керівником обласної військової адміністрації, останній зможе ініціювати його звільнення на час воєнного стану.

З іншого боку, закон позитивно вплине на військових, кількість яких в Україні нині складає не менш як 450 тисяч осіб, і працівників приблизно 140 новостворених військових адміністрацій. Вони зможуть більше зосередитися на відсічі окупанту і не витрачатимуть час на зайві дискусії з місцевою владою. Але загальна неузгодженість закону може не дати їм змоги працювати якісно й ефективно.

Також цей закон впливає на підприємців, військових, працівників, роботодавців, платників податків, спортсменів — ледь не на кожного, хто перебуває в Україні, адже саме щодо них уряд зможе видавати рішення, які матимуть фактично статус закону. При цьому будь-який акт, що його Кабмін видасть за виписаною в законі процедурою, можна буде оскаржити в суді. І суд матиме всі підстави його скасувати.

Наприклад, Кабмін за такою процедурою може запровадити новий податок. Але рано чи пізно суд може його скасувати, і невідомо, що робити, якщо це станеться, і чи буде держава повертати сплачені кошти.

До того ж процедура розгляду законопроєктів у парламенті не дарма публічна і тривала. Громадяни мають можливість ознайомитися з ініціативами і відреагувати на них. Якщо ж усе робитиме Кабмін, процедура буде непублічною і надзвичайно швидкою. Тому нещодавня ініціатива щодо кримінальної відповідальності за неповернення призовників з-за кордону, яку розкритикували у суспільстві, може стати реальністю без зайвого галасу.

Якою була мета?

На початку березня нардепи проголосували, а президент підписав закон, яким запроваджувались основи для позбавлення Росії її власності. Тепер будь-яке рухоме і нерухоме майно, кошти, вклади у банках, цінні папери, корпоративні права або інші активи на території України, які прямо або опосередковано належать державі Росія, можуть бути націоналізовані рішенням РНБО.

Ідея зрозуміла: Росія як країна-агресорка в такий спосіб принаймні частково заплатить за ту шкоду, якої заподіяла Україні. До того ж, зважаючи на повномасштабну агресивну війну, закон заборонив будь-яку компенсацію та відшкодування за таке вилучення. Отримані кошти і майно працюватимуть на потреби України та наших Збройних сил.

Що не так для держави?

По-перше, законом неможливо заборонити компенсацію та відшкодування за примусове вилучення майна, навіть якщо воно відбувається в умовах повномасштабної війни. Конституція визначає, що примусове відчуження майна можна застосовувати лише тоді, якщо перед цим держава повністю відшкодувала його вартість. Тому норма закону, яка дозволяє не відшкодовувати підприємству вартості забраного державою, є неконституційною, і суди зможуть нею не користуватися.

Навіть якщо національні суди будуть застосовувати закон, попри його часткову неконституційність, це не врятує Україну. Наша країна є членом Ради Європи і зобов’язалася виконувати вимоги Європейської конвенції з прав людини, тому слід очікувати позовів до Європейського суду з прав людини.

По-друге, закон визначає, що через шість місяців після закінчення воєнного стану указ президента про примусове відчуження майна має затвердити парламент окремим законом. Ймовірно, що в такий спосіб намагатимуться легалізувати це рішення й уникнути потенційних судових спорів. Але це також неконституційно.

Конституція містить виключний перелік повноважень парламенту. Розширювати його законом чи у будь-який інший спосіб не можна. Що без вагань підтвердить Конституційний суд.

Як це вплине на суспільство?

Існує висока ймовірність того, що національні суди та Європейський суд з прав людини ставатимуть на бік Росії. Україні доведеться якщо не повертати майно, то компенсувати його вартість. А це ті кошти, які могли б піти на компенсації постраждалим або допомогу військовослужбовцям.

Якщо ж скасують закон, яким мають затвердити указ про вилучення майна, то Кабмін буде змушений усе повернути попередньому власнику. А це теж суттєві втрати для бюджету.

Якою була мета?

Закон спрямований на унеможливлення колабораціонізму громадян з окупаційною владою. Ним нардепи запровадили відповідальність за публічне заперечення громадянином агресії проти України, добровільне зайняття посад в окупаційній адміністрації, передачу майна окупантам і проведення акцій на підтримку Росії.

Колабораціонізм окремих політиків і громадян становить значну небезпеку для України. Їхні дії не лише сприяють агресії Росії проти України, а й призводять до окупації стратегічних населених пунктів, легалізації окупаційної влади та смертей власних громадян. Тому поява ініціативи, яка забороняла б подібні дії, була лише питанням часу.

Що не так для держави?

По-перше, у Кримінальному кодексі вже є відповідальність за державну зраду. Саме як державну зраду можна кваліфікувати більшість дій, що їх визначають як колабораціонізм.

По-друге, відповідальність, яку запровадили парламентарії, поширюватиметься на роботу, яка не пов’язана з управлінсько-організаційними функціями. Тому це може бути навіть робота медиків, пожежників або комунальників, які, виконуючи свій професійний обов’язок, будуть трактуватись як колаборанти, бо працюватимуть і отримуватимуть винагороду від окупаційних органів.

По-третє, закон значно ускладнив життя бізнесу, що навіть не мав наміру якось допомагати окупантам. Усе через те, що законотворці криміналізували передачу майна окупаційним формуванням і будь-яку господарську діяльність, що відбуватиметься у взаємодії з державою-агресоркою. Тому є ризик, що підприємницька діяльність, яка несла користь громадянам на окупованих територіях, розцінюватиметься як злочин.

Як це вплине на суспільство?

Суди, прокурори та слідчі можуть потонути у справах щодо перекваліфікації дій злочинців з державної зради на колабораціонізм. До того ж злочинці, яких раніше засудили за зраду України, зможуть отримати менше покарання.

Так, будуть підстави переглядати вирок для закарпатця, якого засудили за державну зраду на 12 років за організацію мітингів за створення «Республіки Підкарпатська Русь». А тепер його дії охоплюються злочином «колабораціонізм», що передбачає значно менше покарання.

Медичні працівники, викладачі або соціальні працівники, які підтримують нормальне життя на тимчасово окупованих територіях, можуть понести за це відповідальність. Адже вони формально працюватимуть на незаконні органи влади, хоч і не ухвалюють жодних рішень.

Однак найбільше питань буде у бізнесу. Народні депутати не визначили, чи має передача майнових ресурсів окупантам бути добровільною. Тому навіть за умов, коли російські військові примусово вилучатимуть майно бізнесу, його власники можуть понести кримінальну відповідальність.

Так, до неочікуваних наслідків варто готуватись організаторам гуманітарної допомоги для тимчасово окупованих громад, бо така допомога часто опиняється у руках окупантів. Або аграріям, техніку та продукцію яких крадуть, а ферми використовують як військові частини.

***

Зрозуміло, що війна вимагає швидких рішень і дій. Але якість законів може бути навіть важливішою, ніж їхня нагальність. Якщо погано написати закон, його або не вийде втілити у життя, або він матиме суттєві вади, що дадуть можливість виконавцям для зловживань. За такі помилки уряд розплачуватиметься коштом платників податків, які мали б піти на відновлення України та компенсації постраждалим. Але що найгірше, втілення цих норм не дасть змоги досягнути тих цілей, заради яких вони створювалися.

Ще не пізно виправити недоліки. Для цього народні депутати мають напрацювати, комітети — розглянути, а парламент — ухвалити відповідні законопроєкти. Це може зайняти певний час, але саме якісних і дієвих рішень ми очікуємо від Верховної Ради. Особливо коли від цього залежить доля України.