Потрібні люди для вертикалі. Як парламент допомагає президентові зміцнювати владу

Текст написаний для “Цензор.нет” 

Війна змінила звичне політичне життя. Про засідання парламенту ми дізнаємося постфактум, а не дивимося наживо. Депутати збираються під куполом значно рідше, але голосують разом все частіше. В парламенті стало значно менше кадрових питань. Воно й наче зрозуміло – коней на переправі не міняють. Але в усіх правилах є винятки. І якщо до них уважно придивитися, то можна побачити закономірність.

Наприклад, що за кадровими ротаціями стоїть Офіс президента. Що для Банкової головною чеснотою новопризначених є не професіоналізм, а особиста відданість. Та, яка при вмілому керуванні дозволить суттєво посилити владу президента.

Пояснюємо, чому кадрові перестановки у Генпрокуратурі, СБУ та Конституційному суді варто оцінювати не лише з позиції нинішнього моменту та які наслідки це може мати для країни.

Свої люди в Конституційному Суді

Важливість КСУ важко переоцінити. Це єдиний орган, який може одним рішенням скасувати закони, акти уряду чи президента через порушення Конституції, прав людини чи процедури ухвалення. Наприклад, скасування змін до Конституції 2004 року надало Януковичу повноваження Кучми і майже безмежну виконавчу владу.

Тому цілком прогнозовано, що будь-яка влада ставиться до КСУ з пересторогою і прагне мати лояльних суддів, щоб ті раптом не скасували важливу реформу, або навпаки ‒ підтримали необхідні зміни. В перспективі, контроль над КСУ дозволяє впливати й на наступну владу. Тому призначення Ольги Совгирі варто розглядати у ширшому контексті.

З травня 2019 року, коли Володимира Зеленського обійняв посаду Президента України, до складу Конституційного Суду обрали чотирьох суддів, яких можна вважати лояльними до влади: Оксану Грищук та Олександра Петришина від президента, Віктора Кичуна та Ольгу Совгирю від парламенту.

У березні 2023 року парламент закриватиме ще дві вакансії. А це означає, що ближчим часом сумарно влада матиме принаймні шість суддів, лояльних до себе. Це недостатня кількість для ухвалення потрібних рішень, але достатня для не ухвалення невигідних.

Ольга Совгиря далеко не чужа людина як для президента, так і для Конституційного суду. У серпні 2019 року вона стала народною депутаткою від партії “Слуга народу”, а вже через два місяці її призначили Постійним представником парламенту у КСУ. Ольга Совгиря показала, що вміє бути відданим членом команди і на своїй посаді систематично критикувала роботу Суду, зокрема щодо електронного декларування та застережень до змін Конституції.

Участь у конкурсі на суддю КСУ вона розпочала ще у листопаді 2020 року. Тоді її висунула партія “Слуга народу”. Через майже два роки Ольга Совгиря стала суддею КСУ – за її призначення проголосували 293 депутати.

Але проблема не лише в тому, що суддею КСУ стала людина, цінність якої передусім у політичній відданості, але й в тому, як це відбулось. Першою вимогою Європейської Комісії щодо кандидатства України в ЄС є нова конкурсна процедура добору суддів КСУ. Вона має включати попередню перевірку кандидатів на доброчесність і професійність.

Ольга Совгиря проходила конкурс. Це обов’язкова вимога Конституції із 2016 року. Але наразі конкурс – це лише співбесіди та перевірка поданих документів і жодних тестових перевірок знань чи навичок. Такий “конкурс” не дозволяє обрати незалежного, професійного та компетентного суддю.

Призначення судів КСУ без нової процедури, особливо коли вже були відомі вимоги щодо зміни процедури відбору, може викликати сумніви у наших європейських колег щодо відданості влади ідеї євроінтеграції. Адже встановлення контролю над Конституційним судом за будь-яку ціну – це точно не європейський вибір.

Потрібний Генпрокурор

Ще одна важлива для влади фігура – генеральний прокурор. І влітку Володимир Зеленський зробив перестановки на політичній шахівниці. Спершу президент Володимир Зеленський усупереч Конституції усунув Ірину Венедіктову, а на її місце тимчасово призначив її заступника Олексія Симоненка. Останнього раніше критикували за зразкову роботу в СБУ в часи Януковича і, ймовірно, умисне поховання справи проти Олега Татарова, заступника Андрія Єрмака.

Пізніше, після критики з боку громадськості, Ірину Венедіктову звільнили таки правильно: рішенням президента за згодою парламенту. Зібрати необхідні голоси було не складно. Венедіктова не мала значних успіхів на посаді, і навіть гучна справа проти Петра Порошенка не дала результатів. А після вторгнення частина прокурорів перейшла на бік окупанта.

Призначення генпрокурором саме Андрія Костіна може свідчити про бажання Офісу президента більше контролювати роботу прокуратури. Новопризначеного очільника ГПУ відкрито називають креатурою Андрія Єрмака.

На момент призначення Андрій Костін був народним депутатом з фракції “Слуга народу” і головою парламентського комітету з правової політики. Це один з найважливіших комітетів парламенту, адже він опікується прокуратурою, судами, а також дотичний до антикорупційних органів: НАБУ, ДБР, САП та ВАКС.

Саме комітет Костіна проводив конкурси на суддів КСУ від парламенту. Більше того, це той комітет, який ще у липні 2021 року напрацював законопроєкт про конкурс на суддів КСУ, але потім передумав. Він же ж відповідальний за проєкт Володимира Зеленського про ліквідацію ОАСК, який лежить без руху вже півтора роки. Також громадськість звинувачувала комітет у блокуванні судової реформи.

Сам Андрій Костін став публічно відомим через конкурс на керівника САП. Його вважали ключовим кандидатом від влади. Але міжнародні експерти вирішили, що він не відповідає вимогам доброчесності і Андрій Костін припинив участь у конкурсі. Зате тепер він є безпосереднім керівником новопризначеного керівника САП Олександра Клименка.

Бажання Офісу президента контролювати якомога більше процесів в країні і не допускати самостійності політично призначених керівників може стати на заваді незалежності антикорупційних органів. В минулому вже були випадки, коли Офіс генпрокурора передавав справи з НАБУ до СБУ і потім розвалював їх.

Такий підхід може зруйнувати будь-яку довіру до правоохоронної системи як у суспільстві, так і серед працівників правоохоронних органів. І замість справедливості та професійності ми отримаємо чергове невиконання обіцянки “бандити сидітимуть у тюрмах”.

На гачку тимчасовості

Колишнього очільника Івана Баканова як і Венедіктову звільняли двічі. Спершу президент Володимир Зеленський усунув його з посади порушивши Конституцію. А вже за кілька днів Баканова звільнили правильно: рішенням Верховної Ради за погодженням з президентом.

Володимир Зеленський пояснив, що причиною звільнення став колосальний провал кадрової політики. Значна кількість працівників СБУ залишились на окупованих територіях і працюють проти України. Викрили у співпраці з ворогом помічника керівника УСБУ у Херсоні Ігоря Садохіна. З аналогічної причини затримали також ексначальника УСБУ в Криму Олега Кулініча.

Вже кілька місяців тимчасово виконуючим обов’язки керівника СБУ є Василь Малюк, якого призначив Володимир Зеленський. Таке рішення президента неконституційне, адже відповідно до Конституції він не має таких повноважень.

Є кілька причин, чому президент досі не подав до парламенту кандидатуру постійного очільника СБУ. По-перше, тимчасово виконуючого обов’язки доволі легко контролювати – його можна зняти у будь-який час. По-друге, відверто бракує якісних кадрів, які могли б очолити надважливу контррозвідувальну інституцію. Особливо у час війни.

Василь Малюк не є ні політиком, ні публічною особою. Зате має понад 20 років роботи в органах безпеки України і численні державні нагороди. На відміну від багатьох своїх попередників він не є чужим для працівників СБУ, має досвід і знає, чим має займатись.

Водночас, він лише тимчасово на цій посаді. У будь-який момент президент може його замінити, тому значної самостійності у прийнятті рішень Василь Малюк навряд чи має. Його призначення теж можна розглядати як спосіб посилити вертикаль чинної влади.

***

Кадрові перестановки – це звична практика особливо важливі у час війни. Неефективні керівники мають залишати свої посади і передавати справи у більш компетентні руки.

Але ми маємо розуміти, що кожне призначення, про яке ми говорили, фактично означає зміцнення президентської вертикалі влади. І на час війни для боротьби з окупантами це, ймовірно, логічно і необхідно.

Більшість з призначених осіб працюватимуть не лише на час війни, а й на роки після. Суддів КСУ обирають на дев’ять років, Генпрокурора – на шість, а граничного терміну перебування т.в.о. керівника СБУ немає. Тому ми можемо лишитись з такою вертикаллю значно довше, ніж того потребуємо.