Міцний фундамент замість тонкої ніжки. Чому та як потрібно міняти Конституцію

01 Липня 2022
Міцний фундамент замість тонкої ніжки. Чому та як потрібно міняти Конституцію
Головна > Публікації > Міцний фундамент замість тонкої ніжки. Чому та як потрібно міняти Конституцію

Наша Конституція — конструкція, яка замість міцного фундаменту тримається на одній тонкій ніжці. Вона зав’язує величезну кількість процесів на особі, яка сидить у кріслі президента. Текст створений для “NV.ua”

В ці дні завжди лунає багато пафосних слів про те, що таке Конституція. Чому вона важлива і потрібна. Мабуть, всі вони правильні і мають бути сказані. Насторожує лише те, що найголосніше ці слова виголошують ті, хто найчастіше порушує Основний закон.

Але зараз, під час війни, для мене найважливіше те, як люди сприймають Конституцію і яку роль їй відводять у повсякденному житті. Думаю, що люди без юридичної освіти мають два найбільші очікування від неї — гарантувати свободу і безпеку. Індивідуальну та колективну, для мене одного, і для суспільства.

Звичайно, самі слова чи книжечка, у якій вони надруковані, не захистять нас від російських ракет чи градів. Конституційні норми самі по собі не вбережуть від зазіхань на нашу свободу. Але Конституція все ж дуже впливає на нашу безпеку.

Одне з буквальних значень слова конституція — це устрій або будова. Такий собі каркас, від якості якого залежить все інше в державі. Українська «будова» далека від досконалості, але навіть такою вона створила простір для нашого зростання. Вона дала нам змогу стати тими, кого боїться і ненавидить північна деспотія. Тими, кого потрохи вчаться приймати за рівного на Заході. Але уявіть, якими сильними ми станемо, якщо переосмислимо її іншу сторону — недосконалу, спекулятивну, і тому небезпечну.

Наша Конституція — конструкція, яка замість міцного фундаменту тримається на одній тонкій ніжці. Вона зав’язує величезну кількість процесів на особі, яка сидить в кріслі президента. Вони у нас були всілякі. Об’єднувала їх лише величезна влада і можливість її безконтрольно використовувати. Наслідки такого конструкту ми пожинаємо навіть у цій війні.

Зараз часто згадують, що з 1991 до 2014 року армію повністю розікрали і зруйнували. Це правда. Але рідко хто визнає, що так сталося, тому що сфера оборони завжди була одноосібною вотчиною президента, схованою за державною таємницею. Всі найважливіші рішення у сфері приймає президент, який не підпорядкований парламенту. Тому суспільство ні напряму, ні опосередковано через парламент, не мало змоги на бачити, ні контролювати, що там відбувається. От і маємо, що величезна кількість бойової техніки продана, майно розкрадене, а ті невеликі гроші, які раніше виділялися, далеко не завжди доходили до створення боєздатного солдата.

Та сама історія з питаннями безпеки. СБУ, розвідки і дуже часто МВС служили політичним та бізнесовим інтересам президентів, а не держави. Ми всі чудово пам’ятаємо і утиски опозиції в часи, і перегони СБУ та Міхеїла Саакашвілі на горищі київської багатоповерхівки, і тиск правоохоронців на бізнес, який був завжди — незалежно від того, хто при владі. Це теж наслідок відсутніх засобів контролю. А без контролю навіть святі будуть зловживати. В підсумку маємо каркас держави, який хитається за найменшого вітру.

У 2014 вилізли нові проблеми — росія напала, Янукович втік, а влада в країні була у стані повного колапсу. Ризик повторення такого колапсу був і у перші дні широкомасштабного вторгнення. Знаючи слабкість нашого каркасу влади, росія регулярно намагається фізично знищити президента, щоб вся конструкція розлетілась і не заважала захоплювати нашу країну.

Можемо лише радіти, що цього не сталося і що Володимир Зеленський виявився потрібною людиною в потрібному місці. Але в нашій ситуації наївно покладатися лише на удачу. Сьогодні повезло, а завтра може не повезти. Ми мусимо мінімізувати ризики небезпечних сценаріїв розвитку подій.

Попри війну Україна рухається в Європейський Союз. Бо без повної інтеграції в Західний світ ризики того, що росія й надалі від нас не відчепиться, надто великі, щоб ними нехтувати. І саме за європейським зразком ми маємо побудувати баланс системи влади.

На відміну від нас майже вся Європа живе в парламентських республіках чи конституційних монархіях, які діють майже так само, як перші. Така модель є значно міцнішою, ніж наша. Вона залишає простір для сильного лідерства, але не робить всю країну залежною від амбіцій, настрою чи здоров’я однієї людини. Вона забезпечує контроль парламенту над всією виконавчою владою. Це зменшує ризик, що зібрані через податки людські гроші не дійдуть до військових чи лікарів.

Зрештою, настане переможний день після війни. Але світ не стане значно безпечнішим місцем — загрози нашій державі існуватимуть в різній формі і надалі. Так само як будуть спроби зловживати владою всередині країни. Тому нам вже зараз важливо зробити правильні висновки на майбутнє. Почати дискусію про те, яким має бути каркас повоєнної України, щоб нова Конституція не дала нам повторювати старі помилки.