Лідер гурту Karta Svitu Іван Марунич: Нехай це буде початком ренесансу української культури

13 Липня 2022
Лідер гурту Karta Svitu Іван Марунич: Нехай це буде початком ренесансу української культури
Головна > Конкурс 2021 > Лідер гурту Karta Svitu Іван Марунич: Нехай це буде початком ренесансу української культури

Після 24 лютого змінились чарти пісень, які рекомендують слухати видання чи найчастіше слухають українці. Серед гуртів, які здобули більше популярності і ротацій на радіо – Karta Svitu. Ми поспілкувались із солістом цього гурту і проєкту Ол.Ів.’Є Іваном Маруничем про те, як музиканти наближають перемогу і зміни, які українське суспільство переживає зараз.

Про творчість для перемоги

Зараз одні митці, як Олександр Положинський і Андрій Хливнюк, служать у Збройних силах і територіальній обороні. Що вони роблять для перемоги – зрозуміло. А чим корисні для перемоги митці, які творять і записують нові пісні?

– Я з безмежною повагою ставлюся до кожного, хто зі зброєю в руках боронить нашу країну. З Андрієм ми особисто не знайомі, а от з Олександром Положинським ми давні друзі і колеги. Навіть вже зіграли спеціальний концерт для його підрозділу, до якого він нещодавно долучився. Це був день 50-річчя Олександра, і все пройшло, хоч і в польових умовах, але в максимально душевній атмосфері. Після цього концерту, знову ж таки, бійці підкреслювали, що такі миттєвості додають сили і настрою. До речі, радий, що і Олександр перед вступом до лав випустив декілька потужних пісень. Раджу знайти в інтернеті і послухати пісні «Це мій дім», «Морська піхота» і «Клаптики холодного вогню». 

– Що ви зараз робите?

– Намагаюся робити те, що найкраще вмію. Виступаємо на концертах для військових, а також іноді для цивільних з метою зібрати кошти для армії. Наприклад, на концерті у Луцьку за декілька годин разом з місцевою волонтерською командою «Ангар» вдалося зібрати 48 тисяч гривень на потреби конкретних підрозділів ЗСУ. Сума відносно невелика. Але й не маленька – за декілька годин наші вміння перетворилися на декілька бронежилетів, прицілів або іншого спорядження. Думаю, це непогано. У проміжках між концертами працюю в інформаційній сфері.

– Чи складніше записувати музику під час війни? У чому різниця?

– Різниця у темпі роботи. Раніше все базувалося на якихось планах релізів, підготовки супутньої підтримки. Зараз ми викладаємо роботу в мережу одразу, як трек готовий. Бо, упевнений, треба наповнювати наш медійний простір новими творами вже сьогодні.

– Як вам радіо Байрактар?

– Зараз ця радіостанція за контентом є однією з найпатріотичніших. Наскільки я розумію, раніше на цій частоті була станція «Рускоє радіо» через хибне уявлення, що під такою «вивіскою» можна «лагідно» просувати прокраїнські меседжі. Але, як бачимо, це було помилково, і такий підхід має назавжди піти в небуття. А нова станція подобається, хай так буде і надалі.

– Війна. Інформаційний простір досить напружений. Як відволікаєтесь? І чи від цього можна абстрагуватися?

– Абстрагуватися на довгий час не виходить, але тимчасово перемикатися все ж варто, щоб зберегти сили на тривалий марафон. Військові психологи, до думки яких я прислуховуюсь, радять іноді дозволяти собі ті речі, які ніби залишилися в «старому» житті. Якщо хочеться кави або сходити на концерт – не треба себе зупиняти. Хоча для мене найкращим рецептом тримати баланс – це постійно бути у роботі, при справі. При цьому важливо також не забувати іншу формулу: вранці запитувати себе – що я сьогодні зроблю для наближення нашої перемоги? І ставити ці справи в пріоритет.

– Чи працює перенесення емоцій на творчість?

– Авжеж працює. Ті пісні, які присвячені сучасним подіям, і які ми вже опублікували з Karta Svitu («Крила» і «Старий поштар»), були написані досить швидко по часу. А значить – ідея твору з’явилася через отримані емоції тут і зараз.


– Чи складно сьогодні вийти із таким треком як “Крила” на радіо?

– Зараз хороший матеріал українською мовою затребуваний. Двері в ефір відкриті, і навіть, наскільки я бачу, музичні редактори самі активізувалися у пошуку контенту. До мене навіть звертаються щодо пісень, які ми випустили рік тому в інтернеті, але не віддавали на радіо. Це класно! А пісня «Старий поштар» про актуальні події, тож я радий, що її може почути велика аудиторія.

– До речі, ви зараз серед членів журі конкурсу плакатів, малюнків та відео «Країна сама себе не зробить»! Якби ми вас попросили не судити роботи, а намалювати або зняти на конкурс роботу, то яку ідею заклали б ви?

– На початку повномасштабної війни вдалося написати пісню «Крила», яку зараз можна почути на радіостанціях. Тож я, мабуть, візуалізував би текст цієї пісні:

«В часи, коли це так необхідно, у нас виростали крила,
І чим сильніше стискалась пружина – тим більша з’являлася сила»

Змалював би міцну пружину, витки якої загартовані міццю наших воїнів, волонтерів, медиків, дипломатів та всього народу, який бореться проти ворога.

Про історії, які надають сил

– Як зробити так, щоб ця міць суспільства залишилась після перемоги?

– Властивість суспільства гуртуватися і бути наче пружина при обставинах, коли на нас тиснуть, вже неодноразово проявлялася. І під час революцій новітньої історії, і багато разів раніше протягом століть. Тож, упевнений, що це залишиться назавжди, адже потяг до свободи, бути вільними у своїй державі, в українців передається на генетичному рівні.

– А що ви робите на інформаційному фронті?

– Як і багатьом українцям, за останні місяці обставини підштовхнули до опанування чогось нового, або згадування старіших навичок. Хоч я і не практикував давно медійну роботу, завжди з теплом згадував, що маю диплом журналіста. Тож, між концертами для військових долучаюся до роботи в ЗМІ. У березні налаштували роботу всеукраїнської радіостанції «Країна ФМ» в умовах війни і створили багато контенту. Одна з рубрик допомоги мене особисто здивувала ефективністю. Наприклад, був запит від волонтерів на 100 ноутбуків для різних підрозділів. О дев’ятій ранку ми дали оголошення, а вже об 11:30 та ж волонтерка подзвонила і попросила зупинити трансляцію оголошення, адже якась компанія, почувши наш ефір, привезла одразу сто комп’ютерів. І після цього люди ще дзвонили і пропонували привезти ще. Такі історії приємно дивували і надавали сил.

– Чи уявляли, ви що у випадку війни будете саме цим займатися?

– Варто зазначити, що війна почалася не 24 лютого. Вісім років, хоч і не в таких масштабах, але бої точилися на території України. І всі ці роки треба було підтримувати бойовий дух наших воїнів. Близько чотирьох років долучився до компанії хороших артистів, які часто їздили на фронт з концертами. І нам вдалося навіть зробити неформальне ком’юніті музикантів, які їздили з виступами. Олександр Положинський, Арсен Мірзоян, Злата Огнєвіч, Олег Собчук з гурту СКАЙ та багато інших артистів виїжджали на такі виступи за координацією нашого товариша Юрія Тири, або більш відомого, як Степанич. Це часто були виступи з мінімумом апаратури, а іноді і взагалі тільки під гітару «на нулях». Часто наші хлопці та дівчата «на передку» казали, що це дуже підіймає бойовий дух, повертає до життя і взагалі нагадує, що за ними вся країна. Тож і зараз стало очевидно, що, як тільки з‘являється можливість і це доречно, треба таким чином підтримувати наших воїнів. Більше того, за весну 2022 року вдалося написати і записати декілька актуальних пісень, які, сподіваюсь, також допомагають українцям в цей нелегкий час.

– Чи був би такий же рівень співпраці і довіри держави та суспільства, якби не війна?

– Повномасштабна війна згуртувала людей, без сумніву. І довіра до влади і медіа – це також наш шлях, який ми вибороли і пройшли. Свобода слова, яку ми зараз маємо, як на мене – один з результатів не тільки Революції гідності 2014-го, а й Помаранчевої революції 2004 року. І тепер, коли ворог увімкнув пропагандистську машину на повну потужність, вільні медіа стали запорукою підтримки України від всього цивілізованого світу. І безумовно, важливим фактором став розвиток громадянського суспільства всі ці роки. Активність громадян базується, як на мене, на чіткому усвідомленні та бажанні жити вільно на своїй землі.

– Чого, на вашу думку, бракувало суспільству останні 30 років з того, що проявилось під час війни?

– Я, як представник культурної сфери, поділяю думку, що впровадження української мови, зокрема в музиці, мало йти ще більшим темпом на законодавчому рівні. Це б дало можливість стрімкіше розвиватися не лише українським митцям, але й стало б однією з засад безпеки країни. На жаль, важливість цього аспекту більшості громадян стала зрозуміла тільки після того, як полетіли ворожі ракети.

Ми вже бачимо, як за декілька тижнів радіостанції вмить відмовились від російськомовного контенту, замінивши його українським та західним. Як виявилося — у нас є багато якісних музичних творів, які до цього мали небагато шансів бути в загальнонаціональному ефірі. А інтерес до всього українського став трендом не тільки в Україні, а й в усьому світі. Також мене тішить, що вищі позиції чартів електронних музичних платформ посідає саме українська музика. Нехай цей рік буде початком ренесансу української сучасної культури.

Це інтерв’ю пройшло у рамках інформаційної кампанії на підтримку конкурсу плакатів, малюнків та відео “Країна сама себе не зробить” від Центру спільних дій. Мета конкурсу – дати можливість перетворити на творчість думки і емоції. Запрошуємо до участі усіх, незалежно від рівня володіння техніками образотворчого і відеомистецтва, висловитись про:

· Україну, яку ви бачите після перемоги;

· якими щоденними діями кожен з нас може зробити країну успішною. Подати роботи на конкурс “Країна сама себе не зробить” можна до 30 липня за цим посиланням. Одна особа може надсилати необмежену кількість робіт.

Переможці отримають цінні призи від партнерів конкурсу – українських підприємств, видавництв, освітніх платформ і засобів масової інформації.