Між КДБ та ЦРУ: якою має бути українська розвідка

24 Лютого 2020
Між КДБ та ЦРУ: якою має бути українська розвідка
Головна > Аналіз рішень > Між КДБ та ЦРУ: якою має бути українська розвідка

Говорячи про розвідників чи не кожен з нас уявляє героїв популярних фільмів на зразок Джеймса Бонда. В їхній професії справді є місце подвигу, однак вона куди більше пов’язана із систематичною і рутинною роботою тисяч і тисяч людей на різних рівнях.

Для держави розвідка є одночасно засобом попередження загроз національній безпеці та інструментом просування власних інтересів за кордоном. Чим динамічнішим стає світ і чим глобальнішими є безпекові виклики для країн, тим більшою є ціна вчасно здобутою інформації. Тому кожна країна намагається мати максимально ефективну розвідувальну систему.

Ще більшою роль розвідки є у війнах. Від того, наскільки добре воєнно-політичне керівництво обізнане з ворожими намірами, залежить доля націй і життя солдат та цивільних у зоні конфлікту. Для нас, як для жертви російської агресії і слабшої у воєнному плані сторони збройного протистояння, якість і оперативність здобутої розвідувальної інформації є одним з визначальних чинників для збереження незалежності. Тому з початком війни реформування застарілого підходу до ролі і роботи розвідувальних структур є одним із першочергових завдань держав.

Щоправда, руки парламентарів добрались до розробки нового законопроекту про розвідку лише наприкінці шостого року війни. Така неквапливість законодавців лише додатково підкреслює те нерозуміння ролі і важливості розвідки, яке існує в Україні з перших років незалежності. Щоб розібратись у базових питаннях сфери, розповімо детальніше, як творились спеціальні служби сучасної України, які недоліки має новий законопроект і куди рухається розвиток сфери розвідок.

Передісторія

Якщо узагальнити, то вся радянська система спеціальних служб, яка складалась із розвідки та контррозвідки, діяла заради вирішення двох базових завдань. Перше — збереження самого комуністичного режиму і його лідерів, а друге — боротьба з капіталістичними країнами Заходу.

Щоб впоратись із такими завданнями, спецслужби постійно моніторили політичну та дипломатичну діяльність держав-членів НАТО та стежили за військовою активністю Сполучених Штатів і їхніх союзників по всьому світу. З іншого боку, потрібно було не допустити впливу ворожих ідей капіталізму на своїх громадян, частину з яких і так доводилось змушувати вірити в світле комуністичне майбутнє за допомогою обширної мережі тюрем і сибірських таборів.

Фактично вся система радянської безпеки і розвідки була сформована з огляду на потреби протистояння у Холодній війні і збереження влади над поневоленим тоталітарною репресивною машиною суспільством. Як наслідок, КДБ була надмогутнім органом, державою в державі, яка займалась практично усім від зовнішньополітичної розвідки до охорони державного кордону.

Цілком протилежно виглядає система органів безпеки і розвідки у демократичних країнах. По-перше, в них розділені між різними органами функції розвідки і контррозвідки. Такий поділ необхідний як мінімум тому, що відносно власних громадян не можна застосовувати все те саме, що відносно чужих.

По-друге, сама сфера розвідки розділена за напрямками між декількома розвідувальними структурами. Таке роздроблення дає змогу перевірити достовірність інформації через декілька паралельних джерел, а не покладатися на одне. Разом з тим, воно зменшує ризики зловживання владою з боку керівництва розвідників та ускладнює життя іноземним державам, яким треба протидіяти не одній великій структурі, а одночасно декільком.

Стан справ в Україні

В Україні процес демократизації спеціальних служб фактично зупинився на півдорозі. З проголошенням незалежності були створені самостійні прикордонні війська, які перебрали на себе функції охорони державного кордону. На початку двохтисячних років їх реорганізували в Державну прикордонну службу. Сама КДБ змінила назву спочатку на Службу національної безпеки, а на другий рік незалежності її перейменували в Службу безпеки України.

Проте далі ситуація застигла на десятиліття. СБУ успадкувала штат і структуру свого тоталітарного попередника і поєднувала в собі одночасно функції контррозвідки та розвідки.

Зміни почались лише у 2005 році, коли була заснована Служба зовнішньої розвідки, а СБУ втратила свої розвідувальні функції. Щоправда, тривалий час новостворений розвідувальний орган залишався поза пріоритетами держави. Він не тільки не зазнавав подальшого реформування, а й був відверто недолюблений з боку українських влад у порівнянні з СБУ. Остання давала політичному керівництву держави широкий спектр засобів боротьби з політичними опонентами і контролю за великим бізнесом. Натомість Служба зовнішньої розвідки такими функціями не володіла.

Ще менше уваги і грошей діставалось Головному управлінню розвідки Міністерства оборони, яке здійснює розвідувальну діяльність у військовій сфері. До війни ГУР був у не набагато кращому стані, ніж Збройні Сили. Брак грошей, якісних кадрів і, найголовніше, розуміння влади, для чого потрібна військова розвідка, призводило до постійної стагнації структури.

В результаті на момент початку війни наші розвідувальні структури були слабкими, неготовими ні до протистояння з ворогом, ні до взаємодії між собою. Тому реформа є не тільки на часі, а давно перезріла.

Нова політика — що може піти не так

Прийнятий наприкінці січня у першому читанні законопроект комітету оборони намагається вирішити декілька проблемних моментів у роботі розвідувальних органів.

Відсутність ефективної координації і обміну інформацією між розвідувальними службами.

В час активного протистояння на фронті було багато розмов про брак взаємодії як між самими органами розвідки, так і про неефективність комунікації із центром прийняття воєнно-політичних рішень, яким в Україні є президент. Ще гіршою була ситуація з доставленням інформації до кінцевих споживачів. Нерідко доводилось чути від наших військових та експертів, що обстановка змінюється швидше, ніж дані потрапляють до центрів прийняття рішень на місцях.

Попередній президент Петро Порошенко намагався вирішити проблему, створивши Об’єднаний комітет з питань розвідувальної діяльності. Він мав налагодити успішну координацію зусиль розвідувальних органів.

У свою чергу, автори законопроекту намагалися зробити орган взаємодії розвідок ще ефективнішим, але вийшло аж занадто.

За своєю правовою природою об’єднання керівників розвідки є одним з дорадчих чи координаційних органів при президентові. Такі органи не можуть приймати самостійних рішень, а лише формують пропозиції для глави держави. Однак, законопроект пропонує, щоб рішення координаційного органу були обов’язковими до виконання всіма суб’єктами розвідувального співтовариства. В результаті президент зніме з себе відповідальність за питання, яке належить до його прямої сфери компетенції, бо рішення прийматиме не він.

Проте є і небезпечніший момент, завдяки цій нормі керівник координаційного органу може перетворитись на керівника новітньої версії КДБ і підпорядкувати собі всі розвідувальні органи. Для безпеки держави дуже важливо, щоб спеціальні служби координували свою діяльність, але здобували інформацію окремо. В протилежному випадку є ризик, що керівництво країни почне отримувати спотворену очільником такого органу інформацію.

Легалізація того, що і так роблять

Діяльність спеціальних служб завжди знаходиться на межі між дозволеним і забороненим у цивілізованому світі. В одних державах, як то Британія чи Ізраїль, їхня діяльність практично не регламентована законом, інші ж намагаються чітко врегулювати всі можливі питання, щоб не було зловживань. Другий підхід особливо поширений в посттоталітарних державах, однією з яких є Україна.

Проте чинний закон говорить про те, що розвідникам можна, а що ні,дуже нечітко. Автори проекту намагались цю нечіткість усунути. Тому прямо виписали перелік повноважень розвідувальних органів. До них належить створення для прикриття своєї діяльності підприємства, установи та організації, мати рахунки в банках, вербувати агентів та застосовувати спеціальні технічні засоби розвідки.

Проект забороняє негласний збір інформації про громадян України без дозволу суду. Щоб її збирати, треба отримати дозвіл суду. Але є одне але – суд буде лише у ролі статиста.

Справа в тому, що суддя не зможе відмовити слідчим у задоволенні їхніх клопотань про негласні слідчі дії, якщо вважатиме їхнє проведення безпідставним чи необґрунтованим. Єдиною підставою для відмови буде формальне недотримання вимог до подання як до документу. Наприклад, неправильно вказана назва слідчого органу буде підставою для відмови, а подання, яке є вочевидь не обґрунтованим, – ні. В результаті суд не зможе заборонити прослуховування чи проникнення в житло громадян навіть коли воно є вочевидь безпідставне.

Більше грошей розвідникам

Парламентарі заклали в проекті досить багато соціальних гарантій для розвідників. В ньому є тарифна сітка окладів, за якою платня співробітників найнижчих ланок становитиме дванадцять прожиткових мінімумів, що на 2020 рік складатиме близько двадцяти чотирьох тисяч гривень. Для для керівників СЗР, ГУР чи прикордонної розвідки – 20 прожиткових мінімумів, тобто близько сорока тисяч гривень. Крім того, законопроект гарантує розвідникам медичне страхування, санаторно-курортне лікування та забезпечення житлом за рахунок держави.

Попри очевидний позитив для співробітників подібні ідеї виглядають дещо комічно. Наприклад, жодну іншу категорію громадян зараз коштом держави не страхують, тому буде не складно здогадатись, що застрахована особа є розвідником. Тим більше, страхова компанія має розуміти, яку особа займає посаду і чим займається, щоб оцінити страхові ризики, які визначають вартість страхування.

Приблизно така ж історія може трапитись з житлом, якщо розвідувальні органи за радянською традицією будуть будувати багатоповерхівки, де компактно селитимуть своїх співробітників. Тому у випадку з розвідниками було б логічніше замінити додатковими грішми соціальні гарантії, які загрожують розкриттям сфери їхньої діяльності.

Погляд в майбутнє

Попри те, що депутати написали новий закон, вирішує він лише точкові проблеми, а глобальні залишає поза увагою. Найперша з них – відсутність впливу уряду на діяльність розвідок, при тому що такий вплив дуже необхідний.

Такі структури, як Служба зовнішньої розвідки, як правило, займаються не лише безпековими питаннями, а й різного роду економічним шпіонажем. Що є дуже актуально і потрібно для України, яка є технологічно відсталою державою.

Другий очевидний недолік проекту у тому, що він не враховує сучасних тенденцій у сфері. Мова про все — від космосу до інтернету. В сучасному світі розвідка з використанням супутникових систем є доволі звичним явищем, однак жодної ролі Державному космічному агентству України законопроект не відводить.

Не менш важливою в сучасному світі є фінансова розвідка, яка в багатьох країнах є самостійною структурою, а не частиною зовнішнього розвідувального органу. Враховуючи, що російський капітал є рівноцінним засобом агресії Росії на рівні з градами та танками, вона б мала бути одним із наших пріоритетів.

І, нарешті, робота з телекомунікаційними системами. Зважаючи на постійне зростання впливу комунікацій на життя людей і політику держав, нам варто думати про створення не лише системи кібербезпеки, а й розвідки як проактивного засобу протистояння з агресором та іншими викликами.

Також варто зважати, наскільки відкритим є сучасний світ. Добре організована робота з інформацією з публічних джерел цілком може конкурувати з роботою класичної технічної чи агентурної розвідки. Прикладом такої успішної історії є волонтерська група «Bellingcat», яка зібрала величезний масив даних про вторгнення частин регулярної армії Росії в Україну.

Наостанок

Читаючи законопроект про розвідку склалося стійке відчуття, що народні обранці вже зрозуміли необхідність існування в державі сильних і ефективних розвідувальних органів. Проте, питання їхньої ролі і місця в системі державної влади, схоже, залишились відкритими.

Проект і далі зберігає радянський підхід до залучення якісних кадрів через обіцянки квартир, які треба чекати десятиліттями, і путівки в древні відомчі санаторії. Він лише посилює одноосібну владу над ними президента, хоча для виконання завдань Уряду деякі види розвідки є значно потрібнішими. Найголовніше, він не пропонує сучасного підходу до того, що таке розвідка, і її новітніх засобів.

Тому з його прийняттям наші розвідники залишаться куди ближчими до роботи в радянській КДБ, ніж до свого аналога Моссаду чи ЦРУ. Разом з ними десь на тому ж рівні, який є зараз, залишиться і безпека країни загалом. Хоча виклики перед нами стоять більш ніж серйозні. Тож залишається лише сподіватись, що у владі зрозуміють, що нові закони без нових підходів до вирішення проблем не змінюють нічого.

Назар Заболотний, аналітик Центру спільних дій для Українського мілітарного порталу