В очікуванні оцінки. Як парламент виконав свою роботу для кандидатських зобов’язань перед ЄС

06 Березня 2023
В очікуванні оцінки. Як парламент виконав свою роботу для кандидатських зобов’язань перед ЄС
Головна > Аналіз рішень > В очікуванні оцінки. Як парламент виконав свою роботу для кандидатських зобов’язань перед ЄС

Місяць тому відбувся 24-й саміт Україна – ЄС, який мав засвідчити виконання нашою державою своїх зобов’язань. Упродовж місяця-двох Україна розраховує отримати від Євросоюзу проміжну оцінку реалізації кандидатських критеріїв. Верховна Рада вирішила достроково виконати частину зобов’язань і ще наприкінці року ухвалила останні три закони з переліку вимог для вступу України до Європейського Союзу: про національні спільноти, конкурс до Конституційного Суду та медіа.

Але кожен розкритикували. Інституції ЄС і громадськість негативно оцінили конкурс до КСУ, уряди Угорщини та Румунії – закон про національні меншини, а професійна спільнота має зауваження до закону про медіа. 

Розповідаємо, які питання регулюють ці закони, які до них зауваження з боку партнерів і суспільства і як виправити вади.

Національні меншини, або Чому не вдасться задовольнити всіх 

Поява серед кандидатських вимог реформи законодавства про національні меншини, ймовірно, найбільше пов’язана з Угорщиною. Уряд цієї країни досі шкодує через значну втрату територій унаслідок поразки в Першій світовій війні, а тому активно захищає інтереси власної національної меншини в усіх сусідніх державах. Уряди Румунії, Словаччини, Сербії та Австрії цілком поділяють усі пов’язані з цим виклики для України. 

На перший погляд, нескладна вимога може стати однією з найпроблемніших на нашому шляху до ЄС. Окрім Угорщини, не варто забувати й про інтереси інших сусідів на західному кордоні. Вони також прагнуть розвивати мовну та культурну самобутність своїх національних спільнот у нашій країні. 

У законі національним меншинам гарантують сім груп прав. Окрім базових (право на самоідентифікацію, свободу об’єднань і свободу вираження поглядів), парламентарі намагались збалансувати й серйозніші: право на освіту і використання мови меншини. 

Народні обранці дозволяють діяльність приватних шкіл, які можуть вільно обирати мову освітнього процесу, але з обов’язковим опануванням державної мови. Також послаблюється регулювання закону про державну мову: мови національних меншин можна використовувати на публічних заходах без перекладу, можуть працювати спеціалізовані книгарні з книжками мови національної меншини, а також у місцях традиційного проживання меншин можна дублювати написи офіційних назв та інформацію для загального ознайомлення відповідними мовами.

Окрім того, забороняється примусова асиміляція та дискримінація, а реалізацію прав і свобод меншин фінансуватимуть бюджетним коштом. Також створюється система консультативних органів на рівні міністерства, областей і громад, куди залучатимуть громадські об’єднання національних меншин. 

Але така редакція закону сподобалась не всім. Уряди Угорщини та Румунії публічно поскаржилися на нове регулювання і вважають недостатніми поступки з боку України. 

Петер Сіярто, міністр закордонних справ Угорщини, заявив, що в Україні угорських учителів і директорів шкіл звільняють без будь-яких підстав, а установи нацменшини змушують позбутись угорських національних символів. Тамаш Менцер, державний секретар уряду Угорщини, звинуватив нашу країну в антиугорських рішеннях, заходах і звірствах. Жодних конкретних зауважень до нового регулювання, яке ще навіть не почало діяти.

Позиція уряду Румунії значно конструктивніша. Міністерство закордонних справ Румунії оприлюднило перелік вад ухваленого закону, серед яких: невизначеність у випадках, коли існують кілька громадських об’єднань у межах однієї меншини; відсутність механізмів бюджетного фінансування громадських об’єднань меншин; невизначеність щодо конкретного застосування мов меншин у громадах, де традиційно проживають меншини. Клаус Йоганніс, президент Румунії, офіційно попросив Володимира Зеленського змінити закон та усунути проблеми.

Імовірно, що доведеться домовлятись, в українській владі знали заздалегідь. Ольга Стефанішина, віцепрем’єр з питань європейської інтеграції, вказує, що є питання, які потребують компромісів, і уряд готовий до діалогу. Дмитро Кулеба, міністр закордонних справ, спілкується з румунським колегою щодо прав меншин. А омбудсман Дмитро Лубінець домовився про спільні поїздки з урядовцями з Угорщини та Румунії, аби напрацювати дорожню карту. 

Для омріяного вступу до ЄС Україні доведеться йти на поступки. Але й наші сусіди мають розуміти, що є принципові питання, від яких наша країна відмовитись не може. Тому єдиний варіант — знайти консенсус, який враховував би і зважував інтереси кожної сторони.

Конкурси довкола Конституційного Суду 

Вимога запровадити конкурси до Конституційного Суду не нова для України. Заради її виконання ще у 2016 році народні депутати змінили Конституцію, а наступного року ухвалили профільний закон. Але справжній конкурс так і не запрацював: практика політичних, а не професійних призначень не зникла.

Про важливість КСУ для влади та політиків говорять постійно. Цей орган одним рішенням може поховати роки реформ або легалізувати захоплення влади. Саме тому професійність і незалежність КСУ є серед пріоритетів для ЄС.

Закон про конкурс до КСУ розглядали понад 4 місяці й ухвалили під новорічні свята. Основним його нововведенням є створення Дорадчої групи експертів, яка допомагатиме конкурсним комісіям оцінювати моральні та ділові якості кандидатів. Ухвалений закон дає право експертам припинити участь кандидата в конкурсі, якщо він не відповідає моральним якостям. На перші шість років Дорадча група складатиметься із шести членів: по одному призначатимуть президент, з’їзд суддів і парламент, ще трьох — Кабмін за рекомендаціями Венеційської комісії та міжнародних організацій. 

Венеційська комісія рекомендувала змінити ухвалений закон. У своєму висновку експерти вказують, що потрібно додати до Дорадчої групи ще одного представника від міжнародних партнерів, а також надати Групі можливість відсіювати кандидатів з негативними оцінками не лише за моральні, а й ділові якості. Європейська комісія наголосила на важливості врахувати ці пропозиції. Без внесення змін Венеційська комісія не делегуватиме своїх кандидатів до Дорадчої групи. Аналогічно може вчинити й ЄС, що унеможливить конкурс до КСУ. Таку позицію підтримала частина профільних громадських організацій, які виступають за запуск повноцінного конкурсу, а не спроби імітувати його. 

Здавалося б, зважаючи на зауваження міжнародних партнерів і громадськості, першочерговим завданням є усунення вад закону. Але вже 21 січня Верховна Рада оголосила конкурс на три вакантні посади судді КСУ. Через кілька днів аналогічно зробила й Рада суддів на дві посади.

Змін до закону не уникнути. Ігнорування зауважень лише заблокує будь-які конкурси до КСУ. Усе ж таки прем’єр-міністр Денис Шмигаль попередив, що уряд готовий переглянути закон. Андрій Смирнов, заступник керівника Офісу президента, запропонував міжнародним партнерам “консенсусний” варіант: не змінювати кількість членів Дорадчої групи, але для допуску кандидати мали б здобути підтримку принаймні двох з трьох “міжнародників”. Загалом він прогнозує, що до кінця березня це питання вирішать. 

Закон про медіа: боротьба з олігархами чи концентрація влади? 

Реформа сфери медіа в Україні є не менш важливою, ніж усі інші. Саме тут найкраще видно вплив олігархів. Їм прямо чи опосередковано належать усі найбільші медіахолдинги країни, які можна використовувати для просування того чи іншого наративу. Прикладом таких зловживань була робота групи “Новини”, чиї канали “NewsOne”, “ZIK” та “112 Україна” роками захищали інтереси Росії в Україні. 

Закон “Про медіа” впровадив Директиву ЄС про аудіовізуальні медіапослуги, актуалізував законодавство, прийняте протягом 1993–2006 років, і збільшив повноваження національного регулятора. Також уперше запровадив регулювання онлайн-медіа, установив чіткі вимоги до прозорості структури власності суб’єкта у сфері медіа і заклав порядок спростування поширеної у ЗМІ інформації.

Найважливішим нововведенням є зміни щодо Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Окрім розширення контрольних повноважень і затвердження порядку їх реалізації, закон установив певні обмеження для формування складу регулятора. Так, Верховна Рада і президент призначатимуть членів Нацради лише з-поміж кандидатів від об’єднань підприємств-суб’єктів у сфері медіа, громадських об’єднань, творчих спілок, які активно працюють у медійній сфері не менш ніж три роки. Від цього процесу усунули політиків, партії та фракції.

Проти цього закону виступила Міжнародна федерація журналістів. Вона закликала владу переглянути своє рішення, адже воно ставить під загрозу свободу та плюралізм медіа. Посилались вони на висновки Національної спілки журналістів України, в яких розкритиковано посилення повноважень Нацради. Водночас значна частина медійників підтримала ухвалення закону, хоч і з певними пересторогами. Серед них, зокрема, Репортери без кордонів, Національна асоціація медіа та Лабораторія цифрової безпеки. 

У більшості представників експертної спільноти схожі побоювання — як буде працювати Нацрада з питань телебачення і радіомовлення? Оскільки її склад формують Верховна Рада та президент, політичного впливу неможливо уникнути. Це нівелює незалежність органу і може перетворити його на репресивну машину цензурування. 

Саме такий порядок формування Нацради визначено в Конституції. В умовах воєнного стану вносити зміни до Основного закону заборонено. Але не треба чекати закінчення війни, щоб уже почати шукати формулу незалежності Нацради з питань телебачення і радіомовлення, що влаштувала б і владу, і громадськість, і медіаспільноту. 

***

Попри заяви Руслана Стефанчука, народні депутати ще не виконали всі кандидатські зобов’язання перед ЄС. Кабмін уже пообіцяв доопрацювати конкурси до КСУ. Закон про національні меншини треба буде змінювати після консультацій з урядами Румунії та Угорщини. А повноцінна реформа сфери медіа потребує змін до Конституції. 

І навіть на цьому робота народних депутатів не закінчиться. Ухвалення закону важливий, але все ж проміжний етап. Далі все буде залежати від того, як, коли і хто буде його впроваджувати. На це також впливатимуть парламентарі, адже вони можуть як звільнити профільного міністра, так і вимагати публічного звітування. 

Тому Верховна Рада перебуває лише в процесі виконання зобов’язань, який може зайняти місяці, якщо не роки напруженої роботи.