Без Генсека в нас ніяк? Головний урок президентства Леоніда Кравчука

13 Липня 2021
Без Генсека в нас ніяк? Головний урок президентства Леоніда Кравчука
Головна > Аналіз рішень > Без Генсека в нас ніяк? Головний урок президентства Леоніда Кравчука

Давайте згадаємо, як будували державу у перші роки незалежності України.

Україна на момент проголошення незалежності, 24 серпня 1991 року, була парламентською республікою. Більшістю у Верховній Раді першого скликання були комуністи. І лише 125 депутатів – відверті критики Радянського Союзу. Втім, це не завадило парламенту поховати Радянський Союз і проголосити незалежність України.

Але чи вдалося людям, які росли у Радянському Союзі з його плановою економікою і диктатурою комуністичної партії в усіх сферах життя, побудувати абсолютно нову систему держави?

В Україні з’явився інститут президента буквально за кілька місяців після проголошення незалежності. Чому? Свідки проголошення незалежності України кажуть, що на це були дві вагомі причини. По-перше, тодішні політичні еліти хотіли зробити “так, як у людей”, адже президентів мали усі сусідні країни. По-друге, в умовах, коли країні необхідні швидкі рішення, то одноосібно їх ухвалювати зможе тільки президент, а не парламент, який схильний до тривалих дискусій та обговорень.

Обов’язки між президентом та парламентом у державі на зорі творення незалежності розділили згідно з Конституцією радянської України 1978 року. Цей документ, хоч із багатьма змінами, формував життя України аж до 1996 року. Відповідно до нього парламент займався здебільшого законотворчістю, а президент мав контролювати уряд. Тому Леонід Кравчук уже в статусі президента призначав усіх міністрів, окрім прем’єра. Кандидатуру прем’єра він тільки пропонував парламенту, а той мав її затвердити. Натомість Верховна Рада подавала на призначення лише чотирьох міністрів, але могла звільнити і весь Кабмін.

Леонід Кравчук і президент США Джордж Буш старший, 1992 рік. Фото із телеграм-каналу “Ще не вмерла

Від конфліктів за вплив на уряд таку систему влади рятувало те, що до ухвалення Конституції України міністри могли водночас бути і народними депутатами. Тому міністрам було легше домовлятися з парламентарями і не робити конфлікти публічними. Принаймні справи вирішували без посередників з вулиці Банкової.

Попри радісні очікування економічного зростання, перші роки незалежності України розвіяли оптимізм. Планова економіка більше не працювала, як годинник. А готових способів, як будувати ринкову економіку не було. Так, у систему влади із президентом, який суттєво впливав на призначення урядовців та парламентом, який зосереджував увагу на законотворчості, втиснувся прем’єр. Першим главою уряду, призначеним в незалежній Україні був Леонід Кучма. У період незалежності він став народним депутатом як директор оборонного і космічного підприємства Південмаш. У Кучми була безсумнівна перевага – готовність руйнувати старе. Для цього він хотів нібито небагато – більше повноважень.

Тому уряду Кучми на пів року дали повноваження парламенту – видавати декрети, які мали силу законів. Ці документи ухвалював уряд, а не Верховна Рада. Декрети стосувалися економічних питань: форми власності, підприємництва, митниці, податків, ціноутворення тощо. Протягом цього часу їх випустили більше вісімдесяти. До речі, деякі з них – чинні й досі. Декрети міняли суть економічних взаємовідносин, як того вимагав час і ринкова економіка. Тому усі заплющили очі на те, що декрети не надто вписуються у тодішню Конституцію.

Але яким би рішучим не був прем’єр – час його необмежених можливостей закінчився. Пів року, на які Верховна Рада дала Кучмі значні повноваження пройшли. Продовжувати їх ніхто не став. Тому Леонід Кучма пішов у відставку. Але при цьому залишився з суттєвим бонусом. Разом з відставкою він переклав на президента Кравчука і Верховну Раду відповідальність за економічний спад 1993 року. За цей рік купоно-карбованці незалежної України подешевшали у 100 разів. Тільки вдумайтесь!

Країну охопили шахтарські протести, які змусили президента і парламент піти на дострокові вибори.

Запит на реформи уособився в образі людини, яка не могла працювати не забравши повноваження в інших органів влади.

Оглядаючись на той період зрозуміло, що на початку 90-тих український парламент мав достатньо сміливості та політичної ваги, щоб проголосили незалежність. Так постала нова країна з новими кордонами. Але склад Верховної Ради першого скликання опинився в абсолютно нових економічних умовах, які складно було проконтролювати і передбачити. Тому парламент відсторонився від виконання своїх обов’язків у економічній сфері – депутати самоусунулися від свого головного обов’язку, яким є представництво громадян в процесі контролю виконавчої влади. А ця сфера якраз і вимагала найбільшої уваги законотворців. І так, у нішу економічних реформ вклинився прем’єр. В принципі, це зовсім непогано, коли уряд впроваджує реформи. Та прем’єр зразка Леоніда Кучми одноосібно контролював і процес формування політики.

Україна отримала лідера, якому дозволяється усе, поки є видимість змін.

Спеціально для Цензор.нет