Громадська організація «Центр UA» у партнерстві з Аналітичним центром «Колегіум Анни Ярославни» (КАЯ) розпочали другий етап повного циклу публічної політики – консультації із зацікавленими сторонами – у проекті «Демократизація інституту Президента».

18 квітня 2016 року відбулась консультація «Втрати, які несе Україна від невизначеності єдиного суб’єкту прийняття рішень у сфері безпеки. Роль Президента у сфері національної безпеки держави у парламентсько-президентській республіці».

В консультації взяли участь Віра Нанівська, Голова Правління «Колегіуму Анни Ярославни», Олег Рибачук, Керівник ГО «Центр UA», Ігор Смешко, екс-голова Служби безпеки України, Євген Марчук, 6-й Прем’єр-міністр України, Віктор Чумак, народний депутат України, Володимир Огризко, екс-міністр закордонних справ, Богдан Яременко, Голова правління ГО «Майдан закордонних справ», Андрій Тарнопольський, Голова правління ГО «Центр геопросторових даних України». Таким чином було забезпечено участь у консультації керівників різних років РНБО, СБУ, Міністерства оборони та Міністерства закордонних справ, також були присутні нинішні працівники СБУ та Міноборони.

Завданням консультації щодо ролі Президента було обговорити такі засадничі питання: якою повинна бути система контролю за діяльністю Президента, як інституційно розподілити повноваження в сфері національної безпеки між Президентом, Секретарем РНБО, міністром закордонних справ, міністром оборони, щоб уникнути деструктивних наслідків від невизначеності єдиного суб’єкту прийняття рішень у сфері безпеки. Представники зацікавлених сторін мали оцінити, чи поставлені питання є вичерпними, чи їх розв’язання допоможе вирішити задачу демократизувати інститут Президентства та забезпечити гарантування національної безпеки в державі.

Як зазначалося на консультації, Конституція не дає визначення поняття національної безпеки. Закон «Про основи національної безпеки України» від 2003 р. дає дуже широке визначення, до нього включено майже усі сфери внутрішньої політики, при цьому зовнішньополітичний аспект цього поняття відсутній. Це і стало причиною, чому на практиці і до прийняття цього закону і після зміст національної безпеки і роль Президента у ній час від часу змінювалися, в залежності від персональних особливостей та інтересів Президента, керівництва Адміністрації Президента та РНБО. При цьому, у сферах, які цікаві Президенту, і де є інтерес АП або РНБО, відбувається дублювання або заміщення уряду, тиск на Уряд та втручання у його функціонування. При цьому АП – орган, діяльність якого не врегульовано законом, це непублічний і непідзвітний нікому, окрім Президента. РНБО, хоча і є конституційним органом, теж не має постійного, чітко визначеного статусу відповідно до змісту національної безпеки.

За результатами консультації головними проблемами було визначено: наявність стратегічного конфлікту інтересів між президентською та прем’єрською вертикалями;   не врегульованість законодавства, завдяки чому цей конфлікт можливий; дублювання безпекових функцій між Президентом, Секретарем РНБО, Міністром закордонних справ, Міністром оборони; нерозведеність безпекових функцій у сферах екології та ІТ; невідповідність діючого законодавства викликам сьогоднішнього дня, зокрема військовій агресії та іншим безпековим складовим.

Усі учасники погодились, що винесені на консультацію питання є актуальними та вичерпними, їх вирішення дозволить демократизувати інститут Президента в парламентсько-президентській республіці. Зміни в законодавство вимагають ургентної реакції. Зокрема, мають бути чітко розведені повноваження Президента і Прем’єр-міністра у сферах національної безпеки, оборони та зовнішньої політики, дорадчі органи у сфері безпеки мають існувати лише при відповідних міністерствах, на державній службі мають бути розведеними політичні та професійні посади, їхня діяльність має відбуватися виключно у рамках white paper.

Особливо наголошувалося на необхідності зміни законодавства в сфері безпеки і оборони, яке вимагає негайного експертного, широкопублічного переопрацювання з двох причин. Першою є неприпустимість ситуації, яка склалася в Україні, коли діюче законодавство в сфері безпеки формувалося в політико-правових умовах президентсько-парламентської держави, а сьогодні маємо парламентсько-президентську.

Друга причина – війна. Не тільки акт агресії є підставою введення правового режиму воєнного стану, а що дуже важливо – загроза агресії. Мало хто з тих, котрі мали би реалізовувати цей правовий режим, мають поняття, що це означає у сферах прав людини, економіки, міжнародних відносин, фінансової та банківської діяльності. При воєнному стані в цих сферах здійснюються серйозні регульовані обмеження, які контролюються парламентом. Національна безпека – це не лише проблема війни, це також і обронна промисловість, екологія, ІТ та інше. Необхідно переглянути законодавство у сфері безпеки, оскільки воно формувалася в мирний час, а вже два роки Україна знаходиться в реальній війні з усіма її компонентами.

Нагальними до виправлення експерти відзначили і такі правові норми: невизначеність правового режиму, в якому має працювати Уряд під час війни, невизначеність механізму експертного забезпечення системи оборони і безпеки в Уряді, не змінені правові регламенти у зв’язку із тим, що йде війна, є тимчасово окуповані та анексовані території. Переопрацювання потребують Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» та відповідна стаття в Конституції, які сьогодні передбачають, що цей державний орган діє при Президенті України. Докорінної зміни вимагає Закон України «Про основи національної безпеки», бо на момент його приняття у нас не було сусідів-ворогів. Закон навіть не містить визначення країни-агресора, анексованих і тимчасово окупованих територій, сьогодні ми не можемо законодавчо ігнорувати міжнародно підтверджену агресію Росію по відношенню до України.

Учасники консультації обговорили нормативно-правові зміни, запропоновані у політичному порядку денному Президента у парламентсько-президентській республіці, розробленому в рамках проекту «Демократизація інституту Президента». Зокрема, йшлося про конкретизацію положення Конституції України «Президент забезпечує національну безпеку та здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави». Думки зацікавлених сторін розділилися. Перша позиція полягає в тому, що Президент України здійснює таке керівництво виключно через Прем’єра і уповноваженого міністра, а акти Президента України, видані у здійснення цих повноважень, скріплюються (контрасигнуються) Прем’єром і уповноваженим міністром, без чого вони не мають сили. Друга позиція полягає в тому, що Президент України не може здійснювати зовнішньополітичну діяльність держави та у сфері національної безпеки через Прем’єра і уповноваженого міністра.

Усі позиції та аргументи зацікавлених сторін, які були та будуть висловлені на цій та інших консультаціях в рамках проекту «Демократизація інституту Президента», будуть узагальнені та підсумовані у Зелену книгу, що міститиме перелік проблем, які вимагають нової політики.

Додатково:

  1. Матеріали презентації
  2. Відео з презентації

Свої рекомендації та зауваження просимо надсилати Анастасії Воробйовській на електронну адресу avorobyovska@gmail.com.