Як і чому в українських реаліях голова ОПУ стає другою особою в країні

20 Лютого 2020
Як і чому в українських реаліях голова ОПУ стає другою особою в країні
Головна > Аналіз рішень > Як і чому в українських реаліях голова ОПУ стає другою особою в країні

Аналітик Центру спільних дій Назар Заболотний для газети “День”

Після перетасування карт у найближчих до Президента колах усі заговорили про те, який же сильний вплив на Зеленського тепер матиме новий очільник Офісу Президента України (ОПУ) Андрій Єрмак. І це не дивно. Адже його попередник — Андрій Богдан — був доволі впливовою фігурою і практично завжди супроводжував самого Президента. Та якщо погортати сторінки української історії, то нічого дивного в цьому немає — так було практично завжди. Однак ситуація, коли голова президентського Офісу чи Адміністрації є другою особою в державі, — є не дуже коректною. Адже в Офісу є чіткий перелік повноважень, і він — невеликий. Тоді як його очільник нашіптує гарантові поради й виконує не властиві йому обов’язки, ОПУ насправді повинен виконувати обслуговуючу функцію для президента.

Які ж повноваження має Офіс Президента, чого точно не має робити його керівництво і чому складається інакше?

ЩО ТАКЕ ОФІС ПРЕЗИДЕНТА?

Офіс Президента України — це те, що за часів Петра Порошенка називали Адміністрацією Президента, а ще раніше — Секретаріатом. Незалежно від назви, яку присвоювали цьому органу в різні часи, фактично він — канцелярія глави держави.

Серед повноважень і завдань ОПУ — забезпечувати належні умови роботи глави держави. Здебільшого його працівники займаються аналізом різного роду пропозицій, готують подання щодо присвоєння комусь звань або рангів. Також Офіс має справу з кореспонденцією президента. Усі звернення громадян до глави держави проходять через ОПУ. Тож непопулярна відмова підвищити пенсію стурбованій пенсіонерці, що покладає останні надії саме на очільника держави, — це теж відповідальність канцелярії.

Фінансуванням Офісу займається Державне управління справами. До слова, утримувати канцелярію президента — недешеве задоволення. Цього року українцям воно коштуватиме 900 мільйонів гривень.

За що ж саме ми платимо? По-перше, це гроші на офіційні прийоми іноземних делегацій, приміром, візити перших осіб інших держав. По-друге, ми виплачуємо зарплату працівникам Офісу. До його складу входять — керівник самого Офісу, його перший заступник та інші заступники, помічники, радники, прес-секретар президента і працівники різних департаментів і директоратів.

Що в цей час робить очільник ОПУ? Керує роботою всієї команди Офісу. Формально він не може мати жодного впливу на державотворчі процеси, а його повноваження зводяться в основному до паперової тяганини. ОПУ не може самостійно ухвалювати жодних рішень, максимум — консультувати президента з певних питань.

ЯК ОПУ ВПЛИВАЄ НА КРАЇНУ?

В українських реаліях голова ОПУ має більший вплив, аніж на папері. Всім відомо, що керівник Офісу Президента — дуже впливова особа.

У різні часи очільники президентської канцелярії були сірими кардиналами української політики. В адміністраціях та секретаріатах президента приймалися рішення щодо кадрових питань, чинився тиск на регіони та інші гілки влади інструментами телефонного права, вершилися долі керманичів регіонів.

Петро Порошенко надавав перевагу особистому контролю навіть найдрібніших управлінських процесів у країні. Тому, хоч голови Адміністрації тих часів Борис Ложкін та Ігор Райнін були впливовими людьми, втім, точно несамостійними фігурами.

Справи змінилися після виборів 2019 року. Стало зрозуміло — новий очільник тепер уже Офісу Президента значно посилить свій вплив.

Андрій Богдан від початку каденції Зеленського був у буквальному сенсі найближчою до нього людиною. Крім того, він виконував роль гіда для Зеленського в царині великої політики. Чинний голова ОПУ — Андрій Єрмак увесь цей час теж перебував поруч.

У кожного з Андріїв була своя сфера впливу. Богдан більшою мірою займався внутрішньою політикою — взаємодіяв з парламентом і шукав голоси для того, щоб «Слуга народу» грала за правилами турборежиму. Крім того, Богдан мав вплив на урядові призначення і вів кулуарну боротьбу проти мера Києва Віталія Кличка.

На міжнародній арені, тим часом, більше впливав Андрій Єрмак. Він був зв’язковим з російською стороною щодо обміну полоненими та одним із організаторів зустрічі в нормандському форматі, яка відбулася наприкінці минулого року. Також Єрмак вів переговори з особистим адвокатом Дональда Трампа Руді Джуліані щодо справи Байдена і пізніше став одним із фігурантів справи про імпічмент президенту США.

Але жоден з Андріїв не мав встановлених законом повноважень займатись тим, чим займався. Адже в Україні діє стандартний поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову. ОПУ не належить до жодної з гілок влади. Для комунікації на міжнародному рівні є дипломати і МЗС, а в роботу парламенту президент не мав би втручатися взагалі.

ЧОМУ ТАК ВІДБУВАЄТЬСЯ?

Не можна уявити, що все, що відбувається в президентській канцелярії, було без згоди глави держави чи навіть його вказівок. І справді, практично всі дії того ж Богдана мали негласне погодження із Зеленським. Тому не дивно, що в якийсь момент дії голови Офісу почали асоціювати з діями самого Президента.

Тож вплив Офісу та його керівника залежить від самого Президента. Якщо він дозволяє, то керівник президентської канцелярії перетворюються на фактичного віцепрезидента держави і є не менш впливовим, аніж прем’єр чи спікер. Авжеж, для демократичної країни це не нормально. Адже така посада мала би бути виборною. А український керівник Офісу жодної юридичної відповідальності за свої рішення та дії не несе.

Втручання керівників Офісу Президента в політику держави руйнує саму суть демократії. Попри те, що Президент Зеленський обіцяв виборцям саме народовладдя, результат не дуже нагадує владу народу. Та в цій ситуації лише сам він може вплинути на керівника власної канцелярії, не давати йому додаткових повноважень і не толерувати вихід за рамки вже існуючих.

Зрештою, і новітня українська історія, і ті глобальні проблеми, які ми маємо, наче натякають, що логічним виходом із ситуації є відмова від напівпрезидентської форми правління. Бо доля сорока мільйонів людей не може залежати ні від забаганок однієї особи, ні від амбіцій невеликої групи її оточення.