Аналітика

Рік Зеленського: спокуса вирішувати все

Журналітка Центру спільних дій Таїсія Алексєєва для 24 каналу

21 квітня минув рік з дня, коли на президентських перегонах із великим відривом переміг Володимир Зеленський. Тоді він набрав 73,22 % – за нього свої голоси віддали 13,5 млн виборців.

Попри те, що офіційний вступ на посаду відбувся 20 травня 2019 року, у ЗМІ вже почали активно обговорювати підсумки першого року Зеленського.

Раніше офіційної річниці дискусію розпочала і Банкова, випустивши на екрани фільм "Рік президента Зеленського", в якому Володимир Зеленський підбиває підсумки першого року на посаді.

Політичні аналітики вже назвали фільм ідеальним форматом для президента. Та й справді, підготувавши фільм замість повноцінного брифінгу, можна уникнути низки неприємних і гострих запитань від журналістів, відповіді на які може й не бути.

Хоча в офісі президента заявили, що пресконференція за підсумками першого року таки відбудеться. А провести її просто зараз заважають карантинні обмеження.

Збираючись у владу, та ще й на найвищу посаду в країні, Зеленський дав низку обіцянок, зафіксованих у його передвиборчій програмі.

Щоправда, більшість із них – не належать до його компетенції. Вони – у зоні відповідальності парламенту, органів місцевого самоврядування, Верховної Ради, НАБУ, СБУ, на які президент Зеленський має лише опосередкований вплив. За інших умов Україна просто не могла б називатися демократичною країною, оскільки головна засада демократії – чіткий розподіл державної влади в країні.

Отже, Центр спільних дій вирішив проаналізувати, чи завжди протягом цього року президент Зеленський дотримувався принципів демократії; яка частина його обіцянок була виконана, а яка – ще й досі розглядається або так і залишилась просто пунктом політичної програми кандидата у президенти Зеленського.

Спокуса вирішувати все

Насправді спокус вирішувати більше питань та приймати рішення майже одноосібно або ж у вузькому колі кількох довірених осіб у президента щоразу більше. І цьому сприяє багато чинників. Партія "Слуга народу", що була створена, фактично, під президентські вибори, є однією із таких.

І попри те, що у фільмі про рік президентства сам Зеленський говорить, що має самостійно контролювати багато сфер для того, щоб "реальні зміни" в країні відбулися, наявність монобільшості та стабільно високий рейтинг його як президента та партії СН не дає йому автоматичного права на узурпацію влади та на розширення повноважень, що не закріплені за ним у Конституції України. У противному разі Україна скочуватиметься у бік диктатури, як це, фактично, відбулось у 2013-му році.

Отже, що з того, що кандидат у президенти на найвищу посаду в країні Володимир Зеленський обіцяв, було виконано, а що – ні, та який це матиме вплив на українців.

Коли кожен із нас – трохи президент

Одним зі слоганів передвиборчої кампанії Зеленського був, зокрема, такий: "кожен із вас – президент". А першим пунктом передвиборчої програми кандидата у президенти Володимира Зеленського став Закон "Про народовладдя".

29 серпня 2019 року президент подав Проєкт Закону "Про внесення змін до статті 93 Конституції України (щодо законодавчої ініціативи народу)". Таким чином президент запропонував зробити народ ще одним суб'єктом законодавчої ініціативи.

Але головне тут – не те, чи буде цей законопроєкт прийнято – він, до речі, є популярним і дещо популістичним рішенням – а те, як у тексті закону прописані деталі проведення референдуму та як вони будуть реалізовані на практиці. Такої думки Ігор Рейтерович, політолог, керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку.

"Від того, як буде сформульоване це питання, як проведена попередня агітаційна чи інформаційна кампанія, дуже багато що може залежати, – зазначив він. – З питаннями загальнонаціонального референдуму, мені здається, кудись поспішати не варто. А от якщо мова про місцеві референдуми – не буде якоюсь великою проблемою, що окремі питання будуть віддані на розгляд місцевих громад шляхом референдуму як форми консультативної допомоги. Тут найголовніше – чітко прописати, які питання туди будуть виноситися. Зрозуміло, що питання загальнонаціонального значення, зовнішньої політики там фігурувати не можуть".

Окрім цього, аби референдум не перешкоджав роботі Верховної Ради, закон про нього повинен бути деталізований і не може містити подвійних трактувань, зазначає експерт. У законі має бути прописано за що відповідає Верховна Рада і за що – народ, коли він приходить на референдум.

Імпічмент президенту – місія нездійснена

У своїй передвиборчій програмі кандидат у президенти Зеленський обіцяв подати на розгляд законопроєкти "Про зняття недоторканності з Президента України, народних депутатів і суддів"; "Про імпічмент Президента України"; "Про відкликання народного депутата України".

Жоден з цих проєктів досі не був винесений на розгляд до Верховної Ради. Замість цього були прийняті подані президентом Зеленським закони "Про внесення змін до статті 80 Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України)" та "Про особливу процедуру усунення Президента України з поста (імпічмент)".

Однак відміна недоторканності нардепів не є нововведенням президента Зеленського, оскільки вона було ініційована ще у 2017 році президентом Порошенком. Тобто фактично проєкт Закону щодо недоторканості нардепів є доопрацьованим документом колишнього глави держави.

А от нова процедура імпічменту президента, за словами Рейтеровича, стала складнішою.

"Погоджуюсь із думкою колег-юристів, які говорять, що процедура, яка виписана зараз, навіть складніша ніж та, що була раніше. Фактично президент може робити що завгодно, а до відповідальності його можна притягнути виключно за збігом обставин. Пообіцяли закон про імпічмент – зробили, але себе убезпечили від всіх можливих ризиків. Думаю, Зеленський все це прекрасно знав. Тут не можна все списати на поганих бояр. Вони йому пояснили: тут закриваємо, а тут якийсь запобіжник залишаємо", – зазначає політолог.

Демократія навпаки

На початку своєї каденції Володимир Зеленський обіцяв своїм виборцям абсолютно іншу якість політики, і сам збирався стати політиком нової генерації. Проте деякі його рішення виходять за рамки демократичних принципів управління.

Зокрема, він намагався внести поправки до статті 106 Конституції України, через які, фактично, міг отримати право призначати та звільняти керівників НАБУ та ДБР. Однак Конституційний Суд України визнав ці зміни неконституційними.

Ми уже живемо в режимі закручування гайок, вважає політолог Михайло Басараб.

Давайте згадаємо приклади дуже специфічного спілкування Офісу президента і його команди з представниками ЗМІ, коли представники команди президента дозволяли собі абсолютно неприйнятну тональність у спілкуванні із журналістами, часто йшли на порушення прав останніх, заважали їм виконувати свої професійні обов'язки,
– сказав він.

"Політолог зауважує: зараз в Україні включилася репресивна машина влади. Про це свідчить історія із нібито підозрюваними у вбивстві Павла Шеремета. "Хоча ми розуміємо, що в цій справі щось не так, щодо збору доказів, причетності підозрюваних, порушені їхніх процесуальних прав. Загалом історія затягується. Це значить, що достатніх доказів не було. Зараз відомо, що готується затримання Сергія Стерненка", – говорить він.

Михайло Басараб впевнений, що ці та інші фактори можуть у подальшому призвести до масштабного суспільного спротиву. І це – лише питання часу.

Судова реформа

Президент Зеленський продовжив судову реформу 2016 року, хоч вніс у неї корективи. Так, він ініціював законопроєкт щодо змін у діяльності органів суддівського врядування, який був прийнятий парламентом та підписаний президентом 4 листопада 2019 року.

У законопроєкті зазначалось скорочення штату суддів Верховного суду, люстрація для членів Вищої ради правосуддя та утворення комісії з питань доброчесності та етики.

Однак про кардинальні зміни у судовій системі, що їх анонсував президент Зеленський ще у своїй передвиборчій компанії, говорити поки що не варто, вважає Роман Куйбіда, юрист, заступник голови правління Центру політико-правових реформ.

Принаймні із заяв Зеленського видно, що у нього є певне розуміння ситуації, яка існує в судовій системі. Але чи є намір вирішити її, чи є намір і далі використовувати ті інструменти, які використовувала попередня влада (тобто неформальні інструменти впливів на суддів), поки що незрозуміло. Відсутність ініціатив з боку Зеленського в реалізації обіцянок щодо судової системи свідчить на користь другого,
– зазначив він.

Більш критично в стосунку до анонсованої реформи судової системи висловилась Оксана Сироїд, народний депутат VIII скликання. За її словами, щоб в Україні був справедливий суд, найперше, що треба зробити – ліквідувати монополії на доступ до природних ресурсів.

"Це дасть розвиватися іншій філософії власності, у нас з'явиться середній і малий бізнес. І, відповідно, потрібно змінити податкову систему, щоб всі сплачували податки на однакових умовах. Тобто фактично це те, що називається "деофшоризація" і "деолігархізація". І тоді тільки третім компонентом буде реформа судова система. Лише у цій тріаді можливе функціонування справедливого суду", – пояснила вона.

Українські суди і далі намагаються служити монопольній системі, вважає експолітик.

"Показовим прикладом того був прихід голови Вищої ради правосуддя до новопризначеного глави адміністрації Андрія Богдана відразу після виборів президента. Що може робити голова ВРП у клєрка? А він прийшов на поклон. Таким чином засвідчив, що судова система готова служити тому, хто став новим арбітром олігархічної системи. Для мене це був вирок президенту Зеленському. Це означало, що він ніколи не буде змінювати олігархічну систему", – підсумувала Оксана Сироїд.

Безпека людини – безпека країни?

Президент Зеленський, як і обіцяв, продовжив інтеграційний рух України до ЄС та НАТО, що закріплено в Конституції України. А от підтвердження руху України в НАТО через референдум досі не відбулося, оскільки в країні ще не було запроваджено процедуру проведення референдумів.

У передвиборчій програмі кандидата Зеленського зазначалось, що, за його каденції, СБУ не займатиметься економічними злочинами.

Однак важливо розрізняти економічні злочини та ризики для нацбезпеки економічного характеру, зауважує юрист Андрій Вігірінський.

"Оскільки в Особливій частині КК України, яка об'єднує склади злочинів за видами суспільних відносин, які посягають на певні сфери суспільних відносин, відсутній розділ "економічні", тому запропонований законопроєкт не йде у розріз з відповідним пунктом його програми, оскільки не визначає за СБУ "економічної підслідності.

Більше того, законопроєкт обмежує можливості залучати іншими органами досудового розслідування працівників СБУ до розкриття злочинів, які не відносяться до їхньої підслідності. Отже, якщо проєкт буде прийнято, кількість випадків, у яких оперативні працівники СБУ спільно із слідчими підрозділами інших органів прийматимуть участь у виявленні, затриманні осіб за підозрою в отриманні хабарів, вчиненні службових злочинів, ухиленню від сплати податків суттєво знизиться. Що дозволить СБУ сконцентруватися на своїх безпосередніх функціях", – пояснив юрист.

Зовсім інший аспект – загрози національній безпеці економічного характеру.

"Припустимо, до вчинення злочинної діяльності залучені іноземці та громадяни України без чіткої обізнаності всіх про роль кожного. Один із співучасників вчиняє підроблення, інший, використовуючи юридичну особу підприємство для легалізації коштів, у подальшому набуває у власність/управління стратегічне підприємство шляхом концесії, призначає менеджмент. Цей менеджмент здійснює операції, які доводять компанію до банкрутства, при цьому мета організатора – заподіяння шкоди економічним інтересам України. Предметом розслідування у даному випадку буде сукупність злочинів, які не доцільно розслідувати окремо, оскільки будуть порушені принципи повноти та об'єктивності досудового розслідування" – сказав він.

"Думка Володимира Зеленського про те, що "потрібно просто перестати стріляти", яку він озвучував під час передвиборчих перегонів, за рік себе не виправдала ", – війна на Донбасі досі триває.

У фільмі "Рік Президента Зеленського" Володимир Олександрович сказав про складність врегулювання воєнного конфлікту та можливий більш радикальний підхід до його вирішення.

Також президентом було заявлено, що не може бути жодних перемовин по здачі національних інтересів і територій. Їх справді не було здано, але перемовини з агресором відновились. Так, у грудні 2019 року, вперше за 3 роки, відбулась зустріч "нормандської четвірки" у Парижі.

Рік на посаді – серйозний термін, щоб підбивати перші підсумки. Кандидат у президенти Володимир Зеленський, ідучи на вибори з намірами бути зовсім іншим політиком, як бачимо, стає все більше схожим на своїх попередників. Чи це нерозуміння ним ситуації, чи брак знань та досвіду у політиці, чи багаторічний досвід побудови бізнесу в жорстких українських умовах, що накладає відбиток на характері людини. Мабуть, кожен із цих факторів впливає по-своєму. Питання лише – чи добре президент Зеленський засвоїв урок кінця 2013 року та чи не перейде випадково ті червоні лінії, яке українське суспільство окреслило тоді для всіх наступних українських політиків?