«Карантин змусив нас всіх замислитись над тим, а що ж нам потрібно від міст», – Ірина Озимок

14 Липня 2020
«Карантин змусив нас всіх замислитись над тим, а що ж нам потрібно від міст», – Ірина Озимок
Головна > Конкурс 2020 > «Карантин змусив нас всіх замислитись над тим, а що ж нам потрібно від міст», – Ірина Озимок

Розмовляла Таїсія Алексєєва, журналістка «Центру спільних дій»

Невдовзі в Україні місцеві вибори. А значить саме час розпочинати дискусію про нагальні потреби і проблеми українських міст та можливих кандидатів на посади міських голів, які зможуть гідно прийняти виклики. Про це ми вирішили поговорити з людиною, яка знає про “начинку” українських міст стільки ж, скільки їхні очільники, Іриною Озимок.

Свого часу вона ініціювала проєкт “Міжнародний саміт мерів” та була ведучою першого сезону телевізійного реаліті-шоу “Громада на мільйон”, мета яких – модернізовувати та розвивати міста не лише в Україні, а й у світі. Вона багато подорожує, вивчаючи світовий досвід вирішення міських проблем.

Тому ми в Центрі спільних дій, знаючи про досягнення Ірини, не могли не запросити її судити наш конкурс плакатів «Твоя влада. Знай своє місце». І при нагоді – розпитати про те, чому невеликі міста більш відкриті до змін, як вплинув карантин на їхній розвиток і на що звертати увагу, обираючи міського голову.

Щоб знати більше, читайте інтерв’ю.

“Успішність міста залежить від особистості міського голови, від його амбіцій і бажання зробити своє місто відомим”

– У ваших проєктах ви, в основному, робите ставку на малі та невеличкі міста. Чому так? 

– Ми робимо наші проєкти для всіх міст. Але великі міста, особливо столиця, дуже «балувані» різними донорськими проектами, бізнес-ініціативами. Ще один аргумент на користь малого міста – в них влада більш видима. Грубо кажучи, якщо ми говоримо про місто з 50-ти чи 100-тисячним населенням, там усі один одного знають. У таких містах, мені здається, більш відчутний тиск громади на владу. Там спрацьовує логіка: «ага, мер, я ж його знаю, я вчу його дітей у школі», або «я працював з його мамою чи з татом». Тому влада там має більшу відповідальність та не може «зафейлити». 

– Чи не стає на заваді хорошим проєктам заполітизованість керівників великих міст? Є така думка, що у великих містах мери це здебільшого політичні фігури, а в малих містах – господарники.

– Вони – заполітизовані і у великих, і у малих містах. Просто у великих містах є, наприклад, інтереси великих бізнес-груп.

У малих містах просто інші масштаби, але політика є всюди. До мера маленького міста так само можуть прийти представники великої бізнес-групи і спробувати домовитись. Різниця лише у тому, що у великих містах більші групи впливу.

– За даними ООН, зараз 56% світового населення живе у великих містах, а у 2050 році ця цифра виросте до 68%. Тобто потихеньку села і малі міста вимирають. Чи варто, з огляду на таку статистику, вкладати ресурси в маленькі міста?

– Це світова статистика. Самі процеси тривалі і тут основне питання у тому, що людині потрібно від міста. У всіх рейтингах на перших позиціях безпека, можливість самореалізації, тому що люди хочуть заробляти гроші та мати якісне життя, далі – якісні освіта й медицина, а потім уже йдуть розваги та інші речі.

На користь малих міст можу сказати, що рівень безпеки в них може бути набагато вищий. Про це свідчить навіть ситуація з коронавірусом – зараз люди здебільшого хочуть жити на природі.

Але для забезпечення інших потреб людей має бути створена відповідна інфраструктура.

Якщо в невеликих містах будуть економічні можливості – а ми бачимо, що в маленьких містах будують дитсадочки, школи, туди переводять приватних підприємців, щоб генерувати податки, – вони не вимиратимуть. Окрім того, навколо Києва, Львова та інших мільйонників багато міст, звідки люди приїжджають на роботу п’ять разів на тиждень. Такі невеликі міста в орбіті мегаполісів можуть бути цілком успішними.

– Останнім часом у всіх на слуху кілька українських міст: Тростянець, Чортків, Долина. У чому їхній феномен? Яку політику там впроваджує місцева влада, що вони так відрізняються на фоні інших міст?

– Я б до цього списку додала ще Славутич, де встановлюють сонячні батареї на дахах будинків в рамках муніципального енергетичного кооперативу «Сонячне місто». У такий спосіб місто стає інноваційним. Думаю, тут все дуже залежить від особистості міського голови, від його амбіцій і бажання зробити своє місто відомим.

Наприклад, місто Долина в Івано-Франківській області, за оцінками експертів, багато досягло у питанні енергоефективності. А Тростянець активно розвиває медицину. До речі, для мера Тростянця багато значило те, що він взяв участь у телепроєкті «Нові лідери», завдяки якому став більш впізнаваним.

«Карантин змусив нас всіх замислитись над тим, а що ж нам потрібно від міст», – Ірина Озимок

“Щоб правильно обрати проєкт для міста, важливо розуміти стан справ та пробувати ранжувати пріоритети”

– Ви вели ще інший телепроєкт «Громада на мільйон». Чи були успішні бізнес-кейси — короткострокові або довгострокові — коли громада після участі в проєкті розпочала свій місцевий бізнес?

– В громаді, що перемогла – Печеніженській (Івано-Франківська обл.) було створено сільськогосподарський кооператив для шокової заморозки ягід. Це дозволяє продавати дорожче.

Ця ж громада організувала – в рамках одного з завдань – тур вихідного дня – можливість організувати гуцульське весілля з живою музикою, костюмами, бабцями, які співали весільні пісні. Тобто, якщо ви хочете поринути в атмосферу справжніх гуцульських традицій, то там дуже класно. Коли я це побачила на проєкті, навіть подумала, що коли буду одружуватись, хотіла б зробити це тут. За іронією долі через рік так і сталося. Ідея такого туру зародилася під час телепроєкту, а сьогодні це вже доволі успішний місцевий бізнес.

Автори ідеї домовились з власниками локальної садиби в гірському селі. Це істотно збільшує туристичні потоки.

Так, вони не стали вигадувати щось сучасне, але дозволили відвідувачам відчути певний історичний момент. 

– А були інші випадки, коли голова селища казав, можливо, на хвилі трендів, що хоче розвивати зелену енергетику, а ви розуміли, що потрібно розвивати щось зовсім інше? 

– У Волинській області громада хотіла встановити станцію для електроавтомобілів. Коли ми запитали, скільки таких машин в області, виявилось, що лише 54 (за 2019 рік їхня кількість виросла у 3 рази – Ред.).

Це класна ідея, щоб стимулювати зміни та показати жителям важливість тренду. Але ми розуміємо, що це навряд чи, на даному етапі, позитивно вплине на економіку громади. Зараз воно не на часі. Але, наскільки я пам’ятаю, ця громада таки знайшла фінансування на цей проєкт і планувала зробити електрозаправку.

Є різні ідеї, але важливо розуміти стан справ та пробувати ранжувати пріоритети. Наприклад, всі хочуть розвивати туризм, але якщо бути об’єктивними, є місця, де немає нічого особливого. Задача наших проєктів для міст – зробити так, щоб у громад не було такого стереотипного мислення, а для цього допомагати їм знаходити та втілювати реалістичні ідеї.

“Після карантину більшість міст почне змінюватися”

– Як вплинув карантин на розвиток міст? Чи він створив та показав нові умови для їхнього розвитку, чи навпаки – загальмував цей розвиток?

– Він точно не загальмував, а змусив владу та людей задуматись над тим, що їм потрібно від міста. Взагалі зараз у всьому світі спостерігається тенденція до переосмислення того, а що місто має давати мешканцям та яким воно має бути.

Однозначно карантин – це про прогрес. Після нього більшість міст почнуть змінюватися. Влади міст мають навчитися вирішувати проблеми, задовольняти потреби своїх жителів в умовах обмежених можливостей. І, звісно, це все про креативність підходів. Мери мають бути сучасними, задавати тренди, надавати людям, волонтерам більше можливостей, щоб ті брали участь у житті міста та у змінах. Тоді, однозначно, такі міські голови будуть у виграші.

 

«Карантин змусив нас всіх замислитись над тим, а що ж нам потрібно від міст», – Ірина Озимок

“Важливо «заразити» містян ініціативою разом робити класні штуки”

– Тоді непогано було б організувати школу мерів для українських міських голів. До речі, десь я про таку ініціативу вже чула.

– Вона існує – в Українському католицькому університеті є подібна управлінська програма. І ми у Фонді періодично думаємо про такі ініціативи. Просто тут потрібно детально продумати концепцію, щоб ця інвестиція була виправдана. Це точно має бути щось для мера та його команди і щоб модулі проходили в різних містах. Це дозволить на практиці побачити, як функціонують міста. І було б класно організовувати навчання довкола вже наявних міських проєктів, щоб мери, паралельно з навчанням та завдяки ньому, розвивали свої міста. А ментори могли б їх консультувати.

А ще, мені здається, важливо «заразити» містян ініціативою разом робити класні проєкти.

– Чого сьогодні бракує містам для успішної реалізації міських проєктів?

– Один із недоліків, який зараз існує – це прогалини в комунікації. Часто ми очікуємо від мера «супергеройськості». Важливо розуміти, що мер – це звичайна людина, яка усвідомлює, що водопостачання – це страшенно дорогий та тривалий процес. Але він має обговорювати це з людьми, пояснювати зрозумілою мовою, а не маніпулювати інформацією про тарифи.

На одному з самітів прозвучала фраза про те, що ми хочемо мати розумні міста, але в нас ще мають бути розумні містяни. А це, великою мірою, теж завдання мера.

“Щоб зробити містян активнішими, їх треба трохи налякати”

– В одному з ваших інтерв’ю ви сказали, що бізнес та активісти – важливий ресурс для мерів. Чи не бояться мери активістів, чи готові до співпраці з громадою й громадськістю? І чи є вже зараз приклади їхньої співпраці?

– Думаю, що є такі, які бояться. А от у Львові добре організована молодіжна спільнота, яка допомагає спілці мера. Вона підтримують різні ініціативи міського голови для молоді, адже молоді люди — це ті, хто залишиться у Львові, будуть успішними підприємцями, генеруватимуть бюджет міста, якщо створити для них відповідні умови.

Так, активні громадяни чинять тиск, вимагають змін, але всі ці зміни, які вони провокують, в результаті є корисними для всіх жителів міста.

– А як прищепити мешканцям великих міст думку, що їхня робота, взаємодія із міською владою є так само потрібною і важливою, як робота мера, сільського голови? Як зробити їх активнішими?

– Середньостатистичний житель міста – це людина, яка ходить на роботу та має сім’ю. В Україні ще, великою мірою, дивиться телевізор. Авторитетними джерелами інформації для багатьох є телебачення, а ще – сарафанне радіо. Тому я поки бачу два шляхи для донесення цієї думки до містян: транслювати її через ТБ (тут можуть виникнути складнощі, оскільки канали приватні та не завжди об’єктивні) чи соцмережі, та другий – трохи налякати людей.

– Налякати? 

– Зараз ми робимо проект, в якому розповідаємо, як міста можуть виглядати через 10 років. Я проаналізувала питання сміття та води. Треба показати людям, що є цілком реальні ризики висихання річок і ми це візуалізуємо через висохле Дніпро. Так само й зі сміттям. Люди не знають, скільки сміття вони викидають. Але якщо дати їм конкретні цифри, які часто просто вражають, можливо, тоді вони й замисляться над тим, що ж вони можуть зробити разом із міською владою. У нас на рівні країни відсутнє партисипативне виховання. Діє інший принцип: ми ніби вибрали мера, от хай він все і робить.

А ще люди можуть змінюватися завдяки власним дітям, які більш відкриті до знань про довколишній світ і роль людини у ньому. Я це бачу на прикладах родин своїх друзів.

“Коронавірус став великим тестом для мерів”

Ви, як засновниця Міжнародного саміту мерів, вивчали досвід різних іноземних міст. Чи схожі проблеми наших міст з європейськими чи американськими? 

– Великою мірою, так. Ті ж проблеми екології або поганий менеджмент. Взагалі у різних містах спостерігається різний рівень залученості містян до вирішення проблем міст та відповідальності мерів.

Мені шкода, що українські міста не потрапляють до якихось класних рейтингів. Наприклад, є ресурс Worldmayor. Крім Олександра Омельченка (екс-голова міста Києва), інших українських мерів там не було. І це сумно.

Ще я б хотіла, щоб мери наших міст думали про стратегію та залученість містян до міських проєктів, а не про маленькі експерименти. Мер – це лідер змін, а не «весільний генерал», який під час будь-якої незначної події просто перерізає червону стрічечку.

– Скоро місцеві вибори. На вашу думку, навколо яких проблем міста повинні точитися дискусії під час передвиборчої компанії? І які сектори міської господарки потребують уваги виборців?

– На це питання немає однозначної відповіді. Потрібно виявляти слабкі місця у кожному конкретному місті. Люди мають навчитися серйозніше ставитися до програм кандидатів на посаду мера, читати їх та аналізувати, чи згадуються у них ті першочергові проблеми, які є у місті.

На жаль, в Україні часто обирають, «бо симпатичний» чи за якимись іншими несуттєвими критеріями. А мені б хотілося, щоб люди обирали на керівні посади тих, в кого слова і справи між собою тісно пов’язані.

Великим тестом для мерів став коронавірус. Сподіваюсь, що під час голосування, люди керуватимуться своїми враженнями від того, як місто пережило цей період.

«Карантин змусив нас всіх замислитись над тим, а що ж нам потрібно від міст», – Ірина Озимок

“Плакати будуть дієвими тоді, коли викликатимуть в людини певну емоцію”

– Ви є у журі конкурсу плакатів “Твоя влада. Знай своє місце”. На вашу думку, наскільки дієвим є мистецтво, щоб починати дискусію про владу, місцеве самоврядування, суспільні блага, рішення щодо проблем, які існують в містах? 

– Взагалі я за мистецтво. Плакати будуть дієвими тоді, коли викликатимуть в людини певну емоцію. Думаю, що в цього проєкту є шанс, але треба, щоб із результатами конкурсу познайомилась максимально велика кількість людей. Треба поширити ці плакати на всі аудиторії – на жителів і великих, і малих міст. Хай навіть Укрпошта разом із пенсією чи квитанцією принесе якийсь плакатик.

– Можливо, вам відомі світові арт-практики для того, щоб розпочати говорити про проблеми міст? 

– Про мистецькі ініціативи сказати важко. Але є конкурс екс-мера Нью-Йорка Майкла Блумберга, який започаткував ініціативу називається «Engaged cities» (залучені міста). Цей конкурс дозволяє виграти фінансовий приз – до 100 тис доларів – за впровадження механізмів залученості, взаємодії між місцевою владою і містянами. Це класне стимулювання через конкуренцію.

В Україні така річ могла б спрацювати чисто психологічно. Українці люблять конкурувати, бути першими, люблять рейтинги, тому мені здається, що власний конкурс для нас був би дуже ефективний. Можна навіть відірватися від персоналій та оголосити, наприклад, конкурс на найактивніше або найефективніше, або найзеленіше місто. Можемо тут придумати купу номінацій, але головне у цьому всьому – конкуренція.

А позмагатися за першість ви можете в конкурсі плакатів “Твоя влада. Знай своє місце”, який організовуємо ми, Центр спільних дій. Для цього достатньо до 30 липня надіслати нам плакат чи гасло. Згодом наше компетентне журі, до складу якого входить Ірина Озимок, обере трійку найкращих, які отримають цінні подарунки від наших партнерів. Крім цього, роботи всіх учасників зможе побачити вся України ще й на виставках у столиці та інших містах.

 Сподіваємось, що у такий спосіб ми зможемо змотивувати людей прийти на місцеві вибори у 2020 році та зробити зважений вибір. А також вкотре задуматися над тим, яка роль громадян у системі місцевого самоврядування і як вони можуть впливати на прийняття рішень.  

Деталі конкурсу – за посиланням: https://centreua.org/pro-konkurs 

Розмовляла Таїсія Алексєєва,

Журналістка «Центру спільних дій»