Аналітика

Карантин: що буде з педагогами?

Автор — Костянтин Шокало, аналітик Центру спільних дій 

Епідемія коронавірусу та введення карантину в Україні чи не найбільше зачепили систему освіти. Зазвичай сезонні карантини, до яких ми звикли, не тривають довше двох тижнів. 

Цього разу учасники освітніх процесів були вимушені перелаштуватись та перейти на дистанційний режим роботи. Готовими до нього вони, звичайно, не були. Ті, хто мають дітей дошкільного та шкільного віку, відчули на собі вплив закритих шкіл та садків, і в умовах роботи з дому це викликало значне невдоволення. Але як від цього постраждали педагоги дошкільної та шкільної ланок — задумуємось мало. Через що проходять освітяни сьогодні та як держава забезпечує надання освітніх послуг — читайте далі.

В Україні 138 тис. педагогів працюють у закладах дошкільної освіти та ще 441 тис. — у закладах загальної середньої освіти. Для порівняння, кількість медпрацівників в Україні втричі менша від загальної кількості вихователів/учителів і сягає всього 185 тис. 


У 2020 році в держбюджеті загалом на освіту виділено на 14% більше коштів, ніж 2019 року, — 131,57 млрд грн. Освіта стала однією з небагатьох сфер, де істотно збільшили фінансування — у першу чергу це стосується загальної середньої освіти, і це пов’язано з впровадженням реформи освіти, відомої як “Нова українська школа”. У бюджеті 2020 року на неї, зокрема, виділили 1,42 млрд грн (до його перегляду в березні-квітні). Також виділили кошти на програму “Спроможна школа для кращих результатів” — 3,5 млрд грн; на соціальний захист педагогічних працівників — 3,75 млрд грн; на Фонд Президента України з підтримки освіти, науки та спорту — 500 млн грн; та на надання освітніх послуг закладами загальної середньої освіти — 197,6 млн грн. 

З початку року середні заробітні плати педагогів зросли на 9%. Попри таке невелике підвищення оплати праці, гроші, які отримують українські педагоги, — все ще мізерні. Тепер молодий вчитель отримує 5,9 тис. грн на місяць, а зарплата досвідченого вчителя зі стажем 30 років становить 8,9 тис. грн на місяць. Доходи освітян можуть також коригуватися залежно від наповнюваності закладів, розподілу місцевих бюджетів та окремих рішень органів місцевого самоврядування.

З 12 березня по 24 квітня 2020 року всі заклади освіти офіційно перейшли на дистанційну форму навчання, дітям заборонено приходити в дитячі садки, а школярам — у школу. Як ці карантинні умови змінили роботу освітян?


Правила

Перше, на що треба звернути увагу — це самі рішення законодавчої та виконавчої влади, якими карантин запровадили. Частина цих рішень порушує загальні громадянські права і свободи (наприклад, право на свободу пересування, на мирні зібрання, на вільний доступ до окремих публічних послуг тощо). Режим надзвичайної ситуації не є тотожним надзвичайному або воєнному стану, за яких ухвалені урядом обмеження прав і свобод були б конституційними. 

Нетиповість такого карантину для України показала неготовність державного апарату до запровадження системних дій у законний спосіб, щоб і епідемію подолати, і Конституцію не порушити. Все це сильно спотворило вимушений дистанційний режим освітнього процесу у закладах дошкільної та загальної середньої освіти, порушуючи права всіх його учасників. 


Гроші

Друге, що значною мірою впливає на економіку — це погіршення підприємницької діяльності та зменшення надходжень до бюджету. 

Вони, у свою чергу, можуть призвести до зменшення бюджетних витрат, зокрема на потреби сфери освіти. Це означає, що у держави може не бути достатньої кількості грошей, аби профінансувати освіту належним чином. Це спричинить суттєві скорочення у бюджеті та напряму вплине на грошове забезпечення педагогів і їхню соціальну захищеність. 


Освітній процес

Вихователі та вчителі мають багато проблем через переведення навчального процесу на дистанційну форму. По-перше, це організація роботи педагогів. Міністерство освіти та науки закріпило відповідальність за структуру навчального року та способи організації навчання за педагогічними радами самих закладів освіти. 

Міністерство фактично  надало освітянам лише певні рекомендації щодо цієї організації з огляду на “автономію” закладів дошкільної та загальної середньої освіти і начебто їхньої спроможності самостійно вирішити проблему. В результаті, в одних школах освітній процес триває, у інших — частково, тобто від вчителя до вчителя, і у деякий він обмежується лише переліком домашніх завдань.

Водночас МОН з 6 квітня запустило карантинний проект для 5-11 класів “Всеукраїнська школа онлайн”. Це досить неоднозначне рішення Міністерства, адже тепер педагоги або проводять уроки в онлайн-режимі додатково до проектних, або не проводять їх зовсім. Більше того, після карантину педагоги будуть ще зобов’язані ущільнити програми та наздогнати з дітьми всі пропущені під час епідемії матеріали у терміни, які встановлять урядовці. А наздоганяти буде що: у низці відеоуроків школи онлайн виявили безліч помилок. Така підготовка відеоуроків викликала хвилю критики з боку учасників освітнього процесу. 

Цікаво, що МОН наголошує, що в умовах карантину педагогічні працівники повинні бути частково переведені на роботу в гнучкому та дистанційному режимі. Щоправда, чітких правових рамок “частковості”, “гнучкості та дистанційності графіку” воно не встановлює. Це створює органам місцевого самоврядування проблеми у тому, як раціонально та правильно організувати роботу педагогів без порушення законодавства. 

Все це спричиняє неузгодженість і неоднозначність державної та місцевих політик у сфері дошкільної та шкільної освіти, особливо щодо працівників цих галузей.


Як і хто за це платить?

Не менш вагомою є проблема забезпечення фінансування вихователів та вчителів під час карантину. Карантинні обмеження можуть принести у найближчому майбутньому негативні наслідки для економіки держави, що напряму вплине на грошове забезпечення працівників бюджетних сфер. Наприклад, скасування парламентом на період з 1 березня по 30 квітня 2020 року податків на землю та нежитлову нерухомість. Ці податки йшли напряму до місцевих бюджетів і були значними джерелами їх наповнення для багатьох громад

Більше того, Кабмін запропонував скоротити обсяг субвенції місцевим бюджетам у сфері освіти. На той момент ці пропозиції були провалені на голосуванні парламенту, але відчувалася очевидна тенденція до врізання надходжень органам місцевого самоврядування. Виходить, що  державна влада не лише скорочує податкові надходження до бюджетів на місцевому рівні, а ще й готова скоротити свої видатки на субвенції в освітній сфері. 

Ця тенденція проявилась, і 13 квітня 2020 року, коли ВРУ отримала від Кабміну нові рекомендовані зміни до бюджету на 2020 рік, парламент все-таки змінив його. У бюджеті суттєво урізали видатки на різні сфери та переспрямували їх на створення спеціального фонду для боротьби з коронавірусом. “За” проголосували 249 нардепів. 

Субвенцію на соціальний захист педагогічних працівників скоротили на 1,55 млрд грн (41,3% від попередньої суми), субвенцію на реалізацію програми “Спроможна школа для кращих результатів” урізали на 1 млрд грн (28,6% від попередньої суми), субвенцію на “Нову українську школу” скоротили на 361 млн грн (25,4% від попередньої суми), повністю скасували фінансування Фонду Президента України з підтримки освіти, науки та спорту — на всі 500 млн грн тощо. 


Виникає питання: що тепер робити органам місцевої влади, щоб забезпечити фінансування освітян, якого вимагає МОН?

Міністерство освіти і науки офіційно затвердило лише рекомендації щодо збереження за працівниками закладів освіти середніх заробітних плат у будь-якому випадку. Навіть якщо освітяни не ходять на роботу у зв’язку з простоєм, як про це написано в Кодексі законів про працю, їхня зарплата має бути збереженою. Також уряд рекомендує не відправляти освітян у примусові відпустки на період призупинення навчання (особливо без збереження заробітної плати). 

Проблема цих рекомендацій та законів, до яких вони апелюють, полягає в тому, що вони нічого чітко не визначають. Тобто, чи дійсно можна вважати простоєм те, що вихователі та вчителі працюють дистанційно? І якщо так, то яку із норм ст. 113 варто застосовувати? Чи карантинні заборони є виробничою ситуацією, яка виникла не з вини працівника і є небезпечною для життя чи здоров'я? Якщо так, то в працівника має бути збережений середній заробіток. Чи, можливо, карантин створив умови для простою закладу не з вини працівника, і за таких умов збереженими будуть дві третини зарплати?

Відповідні рішення будуть ухвалюватися в ситуації змінених доходів місцевих бюджетів та за відсутності постійної координації між державним та місцевим рівнями. Уряд фактично ухвалює рішення самостійно і лише ставить місцеву владу до відома про обов’язковість впровадження своєї політики. Замість цього, він мав би радитись та консультуватись з тими, хто цю політику впроваджує — органами місцевого самоврядування. Загалом, можна сказати, що Кабмін здійснює тиск на місцеву владу і обмежує її у способах та формах рішень по ситуації з карантином. Це матиме вплив на всіх “бюджетників”, зокрема освітян.

За таких умов деяким органам місцевого самоврядування доводиться зловживати цією статтею КЗпП. Її використовують як правову підставу виплати освітянам неповної заробітної плати — мовляв, освітяни фізично відсутні у закладах освіти, тому це називається простой. 

Хоч не береться до уваги те, що педагоги працюють дистанційно, і простою може не бути взагалі. Це призводить до вимушеного нехтування окремими органами місцевого самоврядування громадянськими і професійними правами та свободами вихователів та вчителів. Останні, у свою чергу, скаржаться на такі дії напряму народним депутатам України, МОНу або освітньому омбудсмену.

Як бачимо, введення карантину стало поштовхом до неузгоджених та необґрунтованих рішень державної влади. Це суттєво вплинуло на реалізацію освітньої політики  органами місцевого самоврядування та погіршило становище педагогів дошкільної/шкільної ланки з огляду організації їх роботи та забезпечення фінансування. 

Складається враження, що влада не замислюється над майбутнім України. Саме освітяни є ковалями цього майбутнього, оскільки вони виховують і навчають наших дітей. І замість того, щоб оберігати таких людей і полегшувати їм життя, держава забирає у них частину коштів, а в освітньому процесі не впроваджує системних рішень. Плоди цієї непродуманої політики ми пожнемо вже незабаром.