Аналітика

Contra spem spero. Чому український виборець не отримає від президента те, чого очікує

Марта Кобринович спеціально для ГО “Центр UA”

Передвиборча кампанія та перемога на виборах очільника “95 кварталу” Володимира Зеленського стала феноменом в українській політичній історії. Вперше у крісло глави держави сяде людина без політичного досвіду чи попередньої роботи на чиновницькій службі. Вперше в історії українських виборів розрив між переможцем та переможеним у другому турі такий великий, це майже 49%. Крім цього, Зеленський — поки наймолодший президент України, йому 41 рік. Попри усі ці “вперше”, у кампанії новообраного президента збереглася основна тенденція українських виборів: за кандидата на пост глави держави не голосують як за головнокомандувача Збройних сил та головного дипломата.

Володимир Зеленський, який зумів отримати прихильність у всіх частинах країни та у дуже різної аудиторії з точки зору освіти, типом населеного пункту та статі, виграв вибори з найбільшим відривом в українській історії. Проте така різна аудиторія та той факт, що для масового виборця політичні погляди Зеленського до кінця передвиборчої кампанії залишалися незрозумілими, можуть зіграти з наступним президентом поганий жарт.

Дослідження Центру Разумкова показало, що електорат Зеленського є дуже різнорідним у поглядах, як і на прямі сфери впливу президента, так і на ті, де глава держави не має прямих важелів впливу. До прикладу, 55% його прихильників хочуть підтримки української мови, а 41% — не бажають бачити одну з мов як найважливішу, а виступають за рівне співіснування та розвиток різних мов в Україні. Ще не ставши офіційно президентом, Зеленський пообіцяв детально проаналізувати щойно прийнятий закон про функціонування української мови.

56% прихильників Зеленського хочуть вступу до НАТО, а більше третини – виступають за позаблоковий статус. Офіційна передвиборча кампанія (з 31 грудня 2018 до 21 квітня 2019) Зеленського не несла чітких меседжів ні через програму, ні через офіційну агітацію, ні через соціальні медіа, ні, тим паче, через виступи кандидата на каналах. Як результат – його виборці побачили те, що хотіли побачити, а коли президентові доведеться приймати рішення із розряду “або, або” значна частина тих, хто за нього проголосували, будуть невдоволеними, що призведе до рейтингових втрат.

Володимир Зеленський. Фото з FB-сторінки “Команда Зеленського”

Дослідження КМІС показало, що у перші 100 днів роботи нового президента майже 40% респондентів очікують зниження тарифів. Питання геополітики та безпеки, а саме перемовини з Росією, опинилися лише на 4-му місці у рейтингу очікувань. Більшість з найважливіших питань, які описані у дослідженні, не входить до повноважень президента. Представнику Зеленського Дмитру Разумкову уже довелося пояснювати, що тарифи та гонитва за корупціонерами не є прерогативами глави держави, хоча ці питання були висвітлені у передвиборчій програмі Зеленського, а тому пояснювати повноваження президента варто було на початку перегонів. 

У поки ще чинного президента Петра Порошенка ситуація була дещо краща, адже його курс на НАТО та вступ до ЄС був чітко артикульований у всіх каналах комунікації, що використовувала його команда. Проте Порошенкові виявилося недостатньо лише геополітичного та безпекового сектора,  тому велику частину його програми та агітації присвячено економічним питанням, зокрема, його стратегії п’яти кроків для подолання бідності та економічного зростання. Але проблема у тому, що Порошенко чи хто-небудь інший на посаді президента у межах своїх визначених повноважень не може напряму впливати на підняття чи зниження тарифів, а тому подібна риторика є ефективною на етапі передвиборчої кампанії, але може стати нищівною у період перебування на посаді.

Розділ V Конституції України чітко визначає, що сферам вплив президента є міжнародні відносини та безпековий сектор, призначення та подання кандидатур на певні посади. На інші сфери життя країни президент може впливати хіба що шляхом законодавчої ініціативи та ветування законів. В іншому випадку, коли б економічні та соціальні питання були під впливом глави держави, концентрація влади у руках однієї людини була б занадто великою. Проте аудиторія очікує від глави держави бути не тільки головнокомандувачем та головною особою, що представляє країну на міжнародній арені, але й бути відповідальним за тарифи, рівень заробітних плат та пенсій, «садити» негідників тощо. Але проблема з повноваженнями президента була не тільки в учасників другого туру виборів.

Ситуація не краща й в кандидатів, чий ядерний електорат на Сході та Півдні. У програмах та агітації і Бойка, і Вілкулаосновний акцент зроблено на соціально-економічних проблемах, до яких кандидат у президенти прямого відношення не має. Натомість, прямі обов’язки кандидата – безпека та геополітика – виявилася не такими важливими у передвиборчій комунікації цих політиків, і це при тому, що для їхнього ядерного електорату безпекове питання, яке в українському контексті зростається з питанням геополітичним, є надзвичайно важливим.

Найбільше соціальним та економічним проблемам уваги приділив Олег Ляшко. Для порівняння, 2/3 його програми – це соціальна та економічна політика, як і більшість його роликів на телебаченні. Міжнародним відносинам, які є основною функцією президента, у програмі Олега Ляшка присвячено 4%.

Так само більше половини своєї програми та роликів на телебачення питанням соціальної та економічної політикиприсвятила Юлія Тимошенко. Щоправда, безпековий сектор у програмі лідерки “Батьківщини” висвітлений порівняно добре – це майже третина її програми, проте у її офіційній передвиборчій агітації на телебаченні про міжнародні відносини та безпековий рішення – ні слова.

Та ж ситуація і в Анатолія Гриценка. Основну частину своєї програми та роликів на телебаченні лідер “Громадянської позиції” сконцентрував саме на питаннях економічної та соціальної політики. Основна частина його роликів – це знову ж таки подолання корупції та бідності, контрактна армія. Менше третини його програми присвячено питанням геополітики, безпеки та розподілу владних повноважень.

Кандидати у президенти не намагаються перед виборами декларувати свої позиції та обіцянки лише у питаннях безпеки та геополітики, бо виборці очікують від них популістичних реформ. Обіцянки знизити тарифи та підняти пенсії є типовим явищем для українських виборів. Тим більше, що із зростанням хвилі популізму по всьому світу, наша держава залишається в тренді. Дослідження Центру економічної стратегії показало, що 84% респондентів вважають, що популістські реформи покращать їхній добробут.

Політики ж не зацікавлені у боротьбі проти популізму власних конкурентів, адже вони самі застосовують популістичну риторику. Проте вона ж їх вганяє у пастку нереалістичних сподівань виборців. Звісно, можна говорити про те, що більшість згаданих політиків були націлені на підняття рейтингу заради парламентських виборів, проте їхня риторика під час президентської кампанії лише підживлювала міф про президента-рятівника, який зупинить війну, знизить тарифи, підвищить зарплати та пенсії, поборе корупцію і посадить олігархів. Проблема в тому, що президент, не порушивши закону та етичних норм, не може цього зробити, а тому сподівання виборців та обіцянки кандидатів апріорі є неможливо виконати. Рейтинг президента падає у перші два роки перебування на посаді, здебільшого через те, що виборці відчувають себе обдуреними. 

Що із цим робити? Найкращий варіант — це активним інформуванням донести до  громадян, що вони голосують за президента як головнокомандувача та головного представника на міжнародній арені, а не як за борця з корупцією чи регулятора тарифів.

Ця стаття стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з Міжнародного Розвитку (USAID). ГО “Центр UA” була відповідальна за зміст цього матеріалу, але він не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.